І. Гострий простий апендицит.

ІІ. Гострий деструктивний апендицит (флегмонозний, гангренозний, перфора

_{тивний):}

1. З місцевим невідмежованим перитонітом.

2. Ускладнений:

а) апендикулярним інфільтратом різної локалізації;

б) апендикулярним абсцесом різної локалізації;

в) розлитим гнійним перитонітом;

г) пілефлебітом;

д) сепсисом.

Позитивні апен дикулярні симптоми (симптом Кохера — Волковича — переміщення болю з підче ревної ділянки або верхніх відділів живота у праву здухвинну ділянку; Ровзинга — поява або посилення наявного болю у правій здухвинній ділянці в результаті пош товхоподібних подразнень передньої черевної стінки за перетиснутої сигмоподібної кишки в лівій здухвинній ділянці. Причиною болю прийнято вважати різке переміщен ня товстокишкового вмісту в напрямку до сліпої кишки і запаленого червоподібного відростка; Образцова — посилення болю в правій здухвинній ділянці при пальпації під час піднімання випрямленої в колінному суглобі правої ноги; Ситковського — виникнення або посилення болю у правій здухвинній ділянці, коли хворий перевер тається в ліжку на лівий бік; Бартом’є — Міхельсона — посилення болю при глибо кій пальпації у правій здухвинній ділянці за положення хворого лежачи на лівому боці; позитивні симптоми подразнення очеревини у правій здухвинній ділянці: каш левий — поява чи посилення болю під час кашлю; Воскресенського (сорочки) — поява різкого болю в разі швидкого проведення долонею по передній черевній стінці від правої (чи лівої) ребрової дуги до правої здухвинної ділянки по натягнутій сорочці хворого; Роздольського — поява чи посилення болю в разі дозованого посту кування по передній черевній стінці; Кримова — виникнення болю в разі введенні пальця у зовнішнє кільце пахвинного каналу;

Віріанти розміщення червоподібного відростка.

Відходить від задньовнутрішнього сегмента купола сліпої кишки, на 2–3 см донизу від клубово ободовокишкового переходу в місці сходження трьох teniae. Розрізняють п’ять основних варіантів розташування червоподібного відростка відносно сліпої кишки:

1) низхідне (каудальне) — 40–50% випадків;

2) бокове (латеральне) — 25%;

3) внутрішнє (медіальне) — 17–20%. 4) переднє (вентральне) — 8–15%, для якого характерне утворення передніх пристінкових інфільтратів (абсцесів);

5) заднє (ретроцекальне, дорзальне) — 9–13%. За такого розташування відросток йде у висхідному напрямку, інколи досягаючи правої нирки, навіть печінки, а гост рий апендицит може симулювати ниркову коліку, пієліт, паранефрит. Розрізняють такі варіанти заднього розташування відростка:

5.1. Внутрішньочеревний.

5.2. Внутрішньостінковий (інтрамуральний).

5.3. Позаочеревинний.

1. Проста форма гострого апендициту (під час огляду):

– червоподібний відросток дещо напружений, серозна оболонка його гіперемо

вана, набрякла;

– у порожнині відростка — серозна рідина без запаху;

– мікроскопічно — набряк слизової оболонки відростка, місцями ерозії.

2. Флегмонозна форма гострого апендициту (під час огляду):

– червоподібний відросток потовщений, напружений, гіперемований, вкритий фібрином;

– у порожнині відроска — гній;

– у черевній порожнині — непрозорий серозний або гнійний ексудат, очереви

на місцями тмяна;

– мікроскопічно — лейкоцитарна інфільтрація тканин відростка, місцями —

гнійна деструкція його стінки.

3. Гангренозна форма гострого апендициту (під час огляду):

– некроз ділянок стінки відростка, можлива перфорація його стінки, в просвіті відростка —некротичний детрит;

– у черевній порожнині — гнійний або некротичний вміст;

– мікроскопічно — тромбоз судин відростка, некротичні зміни його стінки.

Гострий панкреатит - гострий запальний процес у підшлунковій залозі, який супроводжується активацією ферментів з подальшим автолізом її тканини. Класифікація гострого панкреатиту (Атланта, 1992): І. Гострий панкреатит:

а) легкий;

б) тяжкий.

ІІ. Гостре накопичення рідини (в тканинах підшлункової залози та парапанкреатичній клітковині) — гострий інтерстиціальний панкреатит.

ІІІ. Панкреонекроз:

а) стерильний;

б) інфікований.

IV. Панкреатична несправжня кіста. V. Панкреатичний абсцес.

Фази перебігу та клінічні форми ГП. За перебігом ГП може бути абортивним, повільно прогресуючим, затяжним і блискавичним. За клінікоAморфологічним перебігом виділяють:

1. Набряковий (інтерстиціальний) панкреатит.

2. Некротичний (деструктивний) панкреатит (панкреонекроз):

– неінфікований (стерильний, асептичний);

– інфікований.

Ускладнення гострого панкреатиту:

Місцеві:

– парапанкреатичний інфільтрат;

– оментобурсит;

– псевдокіста: поодинока, множинні (стерильні, інфіковані);

– накопичення рідини в заочеревинній клітковині (парапанкреатичній, параколічній, тазовій), а також у перикарді та плевральних пазухах;

– абсцес підшлункової залози або чепцевої сумки;

– перитоніт: ферментативний (абактеріальний), бактеріальний;

– септична флегмона заочеревинної клітковини: парапанкреатичної, параколічної, тазової;

– біліарна гіпертензія (обтураційна жовтяниця);

– арозивна кровотеча;

– кровотеча в просвіт травного каналу;

– внутрішні та зовнішні дигестивні нориці підшлункової залози;

– ферментативний холецистит; Загальні:

– деліріозний синдром;

– ферментативний шок;

– печінково ниркова недостатність;

– серцево судинна недостатність;

– сепсис.

Загальні принципи консервативного лікування:

– функціональний спокій залози (зменшення секреції);

– голод (3–4 доби), холод на підчеревну ділянку;

– соматостатин (Стиламін виробництва Serono) та його аналог тривалої дії — Октреотид (Сандостатин виробництва Sandoz). Краще використовувати Соматоста тин, оскільки Сандостатин тонізує сфінктер Одді, а Стиламін його релаксує. Реко мендований термін застосування препарату — 5 діб;

– атропіну сульфат,

– 5 ФУ;

– усунення спазму судин, больового чинника;

– адекватне знеболювання (не можна опіати);

– спазмолітики;

– боротьба з панкреатогенною токсемією;

– форсований діурез;

– інгібітори протеаз (контрикал, трасилол, гордокс), Е амінокапронова кислота;

– гемосорбція;

– лікування системних порушень (корекція гіповолемії, серцево судинної недо статності, легеневої недостатності, метаболічних порушень, печінково ниркової та гормональної недостатності) та симптоматична терапія;

– антагоністи Са²⁺ (ізоптин);

– білкові препарати;

– антигістамінні препарати;

– корекція водно електролітних порушень;

– гормонотерапія;

– антибактеріальна та антимікотична терапія (аміцил, цефтум, тієнам, дифлюзол).

Програму лабораторного обстеження: - загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі;

– цукор крові;

– амілаза, ліпаза крові;

– амілаза сечі;

– група крові, резус фактор;

– біохімічний аналіз крові (білірубін, АЛТ, АСТ, лужна фосфатаза, ГГТП, тимолова проба, електроліти, сечовина, білок, креатинін, азот сечовини, сечова кислота);

– білок і білкові фракції,

– коагулограма;

– рівень молекул середньої маси;

– кальцій сироватки крові;

– С реактивний білок (кількісне визначення);

– газовий склад крові;

– антибіотикограма;

– посів крові на стерильність;

– біохімічний, бактеріологічний, цитологічний аналіз ексудату з плевральної по рожнини та черевної порожнини (якщо виконували плевральну пункцію або лапароцентез).

Кіста ПЗ — це обмежена капсулою порожнина, заповнена рідиною (панкреа тичний сік, ексудат, гній) й інтимно зрощена з головкою, тілом або хвостом органа, яка має на внутрішній поверхні епітеліальну вистілку.

Псевдокіста (несправжня кіста) — це порожнина в ПЗ, яка утворилася внаслі док її деструкції, обмежена капсулою, що не має на внутрішній поверхні епітеліаль ної вистілки.

Класифікація:

І. Вроджені кісти ПЗ:

1. Дермоїдні кісти.

2. Тератоїдні кісти.

3. Вроджені аденоми.

4. Фіброзно кістозна дегенерація.

5. Полікістозна дегенерація.

ІI. Запальні кісти:

1. Псевдокісти.

2. Ретенційні кісти.

III. Травматичні кісти:

1. Унаслідок безпосереднього ушкодження залози.

2. Унаслідок непрямого ушкодження залози.

IV. Паразитарні кісти:

1. Ехінококоз залози.

2. Цистицеркоз залози.

V. Неопластичні кісти:

1. Кістаденоми.

2. Кістаденокарциноми.

3. Кавернозні гемангіоми.

4. Кістозні епітеліоми.

Патоморфологічно кісти поділяють на:

1. Справжні.

2. Псевдокісти.

Виразкова хвороба шлунка і ДПК — хронічне захворювання, основним мор фологічним проявом якого є рецидивуюча виразка шлунка або ДПК, що утворюється внаслідок розладів механізмів регуляції шлункової секреції з порушенням спів відношення між активністю факторів кислото пептичної агресії та факторів захисту і виникає, як правило, на тлі гастриту, спричиненого інфекцією Helicobacter pylori.

	Виразка ДПК	Виразка шлунка
Скарги	– біль в надчерев’ї, який посилюється вночі і через 2–3 год їди, – купірується споживанням їжі; – диспептичний синдром; – відрижка; – схильність до закрепів	– біль в надчерев’ї, який посилюється після їди; – диспептичний синдром; – нудота; – блювання; – зниження апетиту
Анамнез	Характеризується сезонними загостреннями (весна—осінь)
Об’єктивні дані	Помірний біль під час пальпації в надчеревній ділянці або праворуч і вище пупка. Незначна резистентність м’язів передньої черевної стінки. Позитивний симптом Менделя (посилення локальної болючості під час поштовхоподібної пальпації в проекції виразки)

Консервативне лікування неускладненої виразкової хвороби:

а) потрійна терапія протягом 7–14 днів:

– блокатори протонної помпи (омепразол, лансопразол, пантапразол, рабепразол, езомепразол) 2 рази на день;

– антигелікобактерна терапія за наявності гелікобактерної інфекції в шлунку (кларитроміцин 500 мг 2 рази + амоксицилін 1 000 мг 2 рази на день або кларитро міцин 500 мг 2 рази + метронідазол 500 мг 2 рази на день);

б) резервна квадротерапія — 7 днів:

– блокатори протонної помпи (омепразол, лансопразол, пантапразол, рабепразол, езомепразол) 2 рази на день;

– препарат колоїдного вісмуту 120 мг 4 рази на день;

– метронідазол 500 мг 3 рази на день;

– тетрациклін 500 мг 4 рази на день;

в) після завершення комбінованої ерадикаційної терапії або за відсутності геліко- бактерної інфекції в шлунку подальше лікування проводять антисекреторними пре- паратами:

– інгібітори протонної помпи (препарати вибору);

– блокатори Н₂ рецепторів гістаміну протягом 4–6 тиж при виразках ДПК і 6–8 тиж при виразках шлунка;

– цитопротектори (де нол).