Правила вживання

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д.На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр).

Разом пишуться:іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких —дієслівного походження): коноплепрядіння, бавовнозаготівля, звуковловлювач, садо-вод, газомір, вертоліт, слов'янознавство, життєпис, водозбір;іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік, натурфілософія, Ощадбанк;іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник, квітколоже, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але: людино-день);іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе;іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола, півроку, півфінал, півхлібини, півпляшки, півхустки, півповерху, напіврозпад, напівсон, полувал, полукіпок;іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є такі елементи: -граф, -графія, -лог, -логія, -метр: гігрограф, мікологія, філолог, лексикограф, цинкографія, фітобіологія, палеографія, геометр;іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотогурток, веломотоспорт, ліспромгосп.

Через дефіс пишуться:іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль;іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, грам-атом, тонно-кілометр;іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай;іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону;слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, обер-лейтенант;

Крапка з комою ставиться:1. Між поширеними однорідними членами речення, особливо якщо в середині хоч би одного з них є коми :2. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення, коли вони поширені або в середині їх уже є розділові знаки :3. Між реченнями — частинами складносурядного речення, зв’язаними сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки (рідше – сполучниками і, та), якщо ці речення мають значний обсяг або в середині їх є коми :4. Між поширеними однорідними підрядними реченнями, підпорядкованими одному й тому ж головному реченню, особливо коли в середині таких підрядних уже є розділові знаки :5. Між групами незалежних речень, коли необхідно вказати межі між ними на відміну від розмежування окремих речень:Примітка. Крапка з комою ставиться також у кінці досить великих рубрик переліку

1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік, то перед першим однорідним членом або словом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка: Примітка 1. Двокрапка ставиться перед однорідними членами речення й тоді, коли нема узагальнюючого слова, якщо тільки перед переліком робиться попереджувальна пауза, а однорідні члени речення читаються з перелічувальною інтонацією: 2. Двокрапка ставиться між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого речення в цілому або одного з її членів, а також указує на причину того, про що йдеться в першому реченні:

Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.

1. Е. Російська літера е передається через е: Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ, Новочеркаськ, Туапсе; Ветлуга, Лена, Нева, Онега, Пінега, Пенза, Терек, Шексна.

Але інколи е передається через є:

1. а) На початку слова: Євпаторія, Єйськ, Єлець, Єнісей, Єреван; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт.

2. б) Після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -ев, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєво, але: Плещеєво, Ржев, мис Рум’янцева.

3. в) Коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ять): Бєжецьк, Бєлгород, Бєлово, Бєлорєцьк, Благовєщенськ, Желєзноводськ, Орєхово-Зуєво.

Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке епередаємо через і: Арабатська стрілка, Біла, оз. Біле, Біловезька Пуща, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Цілиноград і под. Це стосується і польського іа: Біла Підляська, Білосток тощо.

Примітка. Польське й чеське е, що виступає в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -с-), зберігається:Бельце, Кельце; Кошице, Лідице, Пардубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закопанемає форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюється за його зразком: Закопане, Закопаного, Закопаному й т. д.

2. Літера ё передається:

1. а) Через йо на початку та в середині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йолкіно, Соловйово.

2. б) Через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньова, р. Оленьок, але: р. Березова, Орел.

3. в) Через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щокіно.

3. Літера э передається через е: Ельбрус, Ельтон, Емба, Естонія.

4. И. Літера и передається:

1. а) Через і або ї:

   1. 1) Через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Батумі, Бородіно, Вітебськ, Воткінськ, Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Кінешма, Поті, Сочі, Сухумі, Челябінськ; Двіна, оз. Ільмень, Індигірка, Іртиш, оз. Селігер.

   2. 2) Через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаїр, Кутаїсі, Троїцьк, Ананьїно, Мар’їно.

Примітка. У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишеться и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березина, Гусине Озеро, Дудинка, Жабинка, Карпинськ, Крутинське, Правдинськ (докладніше про правопис и див. нижче).

2. б) Російське и передається через и:

   1. 1) Після ж, ч, ш, і ц перед приголосним: Жигалово, Жиздра, Жила Коса; Ачинськ, Нальчик, Чирчик; Єгоршино, Ішим, Камишин, Тушино; Щигри; Цимлянська.

   2. 2) У географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов:Гаврилово, Данилов, Дмитров, Михайловське; але Ніколаєвськ-на-Амурі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).

3. Примітка. І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово.

   1. 3) У коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов:Виноградово, Кисловодськ, Клин, Кричев, Курильські острови, Липецьк, Лихославль, Тихвін, Тихорєцьк.

   2. 4) У складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосток, П’ятигорськ, Семипалатинськ.

   3. 5) У префіксі при-: Приволжя, Примор’я, Прикумськ.

   4. 6) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимовники, Тупик; Боровичі, Котельнич, Осиповичі, Углич; Бронниці, Гливиці, оз. Колвицьке, Луховиці; Митищі, Ртищево.

   5. 7) У закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа:Березники, Валуйки, Горки, але Жигулі (бо тут м’яка основа).

   6. 8) У словах Сибір, Симбірськ і похідних від них (наприклад, Новосибірськ).

5. Ы. Літера ы передається через и: Викса, Витерга, Іртиш, Сизрань, Сиктивкар, Чебоксари, Шахти.

6. У словах: Росія, російський, Білорусь, білоруський приголосний с не подвоюється.

32. Географічні назви з прикметниковими закінченнями.

1. а) Прикметникові закінчення географічних назв передаються так:  -ый, -ой – через -ий; -ий після твердого приголосного – через -ий, після м’якого приголосного – через -ій; -ая, -яя – через -а, -я; -ое, -ее – через -е, -є: Становий (хребет); Великий Устюг, Оленій (острів); Лиха, Нижня Тунгуска, Чусова; Благодарне, Бологе, Майське, Покровське, Углове.

2. б) Російські назви з кінцевими -ово, -ево та -ино передаються через -ово, -єво та -іно (-їно), після шиплячих – -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво; Бородіно, Мар’їно, Пушкіно, Єгоршино, Рощино.

3. в) Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові Ключі, Набережні Човни, Чисті Пруди.

4. г) Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов.

5. д) Польське ó, що виступає в суфіксі -ów у географічних назвах, передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовецький і т. ін., але традиційно Грубешів Краків.

6. е) Польські носові ą, ę передаються сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домброва, Дембиця; перед іншими приголосними — сполученнями он, єн: Конт, Ченстохова.

8. Апостроф. Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

9. Ь.

1. а) Знак м’якшення (ь) пишеться в географічних назвах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

   1. 1) Перед я, ю, є, ї: Дьєпп, Пхеньян, Сьєрра-Леоне, Усольє.

   2. 2) Перед приголосним: Клязьма, Лисьва, Льгов.

   3. 3) У кінці слова: Гомель, Нахічевань, Сімферополь, Тянь-Шань.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться:Аляска, Челябінськ, Тюмень.

2. б) Твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця: Олонець, Повенець, Череповець, Крагуєваць, Столаць; Дембиця, Ломниця, Речиця.

3. в) Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Братськ,Брянськ, Курськ; Кузнецьк, Троїцьк.

1. 32. а) Прикметникові закінчення географічних назв передаються так:  -ый, -ой – через -ий; -ий після твердого приголосного – через -ий, після м’якого приголосного – через -ій; -ая, -яя – через -а, -я; -ое, -ее – через -е, -є: Становий (хребет); Великий Устюг, Оленій (острів); Лиха, Нижня Тунгуска, Чусова; Благодарне, Бологе, Майське, Покровське, Углове.

2. б) Російські назви з кінцевими -ово, -ево та -ино передаються через -ово, -єво та -іно (-їно), після шиплячих – -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво; Бородіно, Мар’їно, Пушкіно, Єгоршино, Рощино.

3. в) Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові Ключі, Набережні Човни, Чисті Пруди.

4. г) Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов.

5. д) Польське ó, що виступає в суфіксі -ów у географічних назвах, передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовецький і т. ін., але традиційно Грубешів Краків.

6. е) Польські носові ą, ę передаються сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домброва, Дембиця; перед іншими приголосними — сполученнями он, єн: Конт, Ченстохова.

8. Апостроф. Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

9. Ь.

1. а) Знак м’якшення (ь) пишеться в географічних назвах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

   1. 1) Перед я, ю, є, ї: Дьєпп, Пхеньян, Сьєрра-Леоне, Усольє.

   2. 2) Перед приголосним: Клязьма, Лисьва, Льгов.

   3. 3) У кінці слова: Гомель, Нахічевань, Сімферополь, Тянь-Шань.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться:Аляска, Челябінськ, Тюмень.

2. б) Твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця: Олонець, Повенець, Череповець, Крагуєваць, Столаць; Дембиця, Ломниця, Речиця.

3. в) Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Братськ,Брянськ, Курськ; Кузнецьк, Троїцьк.

33. Графік прийому

Графік прийому повинен бути складений і доведений до відома усіх зацікавлених у ньому осіб (бажано, щоб у графіку передбачався прийом відвідувачів керівником, його заступниками або іншими особами, уповноважени­ми розв'язувати питання, з якими звертаються відвіду­вачі).

Графік не повинен порушуватися. Можуть скластися такі обставини, які примушують відмінити призначений прийом (хвороба керівника, аварійна обстановка, стихійне лихо тощо).

Але така причина, як, наприклад, виклик керівника до  іншої установи,  не  може  бути  визнана  поважною, і якщо вже так трапилося, то уважні до людини, висококультурні працівники,  пропустивши встановлений день прийому, все ж виділяють зі свого часу додаткові годи­ни для бесід із відвідувачами.

Повторний виклик відвідувача — якщо зустріч не від­булася з вини керівника установи — є виявом некуль­турності, неуважності, зверхності. Тому слід подбати про те, щоб у разі відсутності керівника установи виклика­ну людину прийняв інший компетентний працівник.

Час прийому

Час прийому відвідувачів повинен бути суворо регламентований. Окрім повідомлення про годину прийому, доцільно в деяких випадках вміщувати оголошення на видних місцях про те, з яких питань, до кого й куди краще звертатися. Дуже часто відвідувачі звертаються не за адресою, відриваючи від роботи того чи іншого працівника й не досягаючи при цьому своєї мети. Бажано, щоб на дверях кожного кабінету висіли таблички з грамотними й чіткими написами: назвами структурного підрозділу та прізвищами працівників. У великих приміщеннях, де працює кілька осіб, доцільно поблизу кожної з них (на стінах або на столах) мати таблички з назвами їх посад («головний бухгалтер», «касир», «інспектор» тощо).

Місце очікування прийому

Місце, де відвідувачі чекають прийому, повинне бути відповідним чином обладнане. Необхідно потурбуватися про меблі для сидіння у коридорах і прийомних  (стільці, дивани, лавки), адже відсутність меблів або  замала кількість їх — це перший вияв неуважності до відвідувачів (про те, скільки саме місць для сидіння слід підготувати, вирішують, виходячи з середнього числа відвідувачів).

У цих приміщеннях повинні бути також столи з письмовим приладдям. Відвідувачам нерідко доводить­ся писати заяви, пояснення, заповнювати бланки та ін. Пошуки паперу, ручок завжди відривають пра­цівників установи від їх безпосередньої роботи; якщо ж усе заздалегідь підготовлене, то це полегшує спілкуван­ня відвідувачів і працівників установи. Також слід подбати і про достатню кількість попіль­ничок у коридорах, де палять не лише відвідувачі, а й свої працівники, а також про те, щоб ці коридори добре провітрювались.

В організації прийому відвідувачів важлива роль на­лежить секретареві. Він повинен бути достатньо компе­тентний для того, щоб самостійно розв'язувати окремі дрібні питання, які цікавлять відвідувачів, підготувати керівникові відповідні документи, розшукати потрібну інформацію тощо. Результати бесід із відвідувачами за­писуються в окрему книгу (або на картки).

Ділові зустрічі з представниками інших підприємств, організацій та установ повинні бути ретельно продумані, сплановані в часі й організаційно забезпечені. Ділова людина цінує свій і чужий час: вона намагається завж­ди розрахувати, спланувати й раціонально використати його, а тому не запізнюється, не відриває через дрібниці зайнятих людей від їх прямих обов'язків, намагається бути небагатослівною й точною.

У тих випадках, коли розв'язання питання не вима­гає особистої зустрічі працівників, доцільніше обмежи­тися телефонною розмовою.

Зрозуміло, що меблі, предмети обладнання і устаткування для адміністративних і громадських приміщень повинні від­повідати вимогам зручності та гігієни, мати прості й ви­шукані форми, хороші пропорції; вони повинні бути ви­сокоякісними й економічними, розрахованими на масове заводське виготовлення з сучасних матеріалів.

Робочий стіл працівника

Робочий стіл працівника, який веде прийом, повинен бути в ідеальному порядку (це значить, що на ньому, за винятком писемного приладдя і потрібних у цю хви­лину документів, нічого немає). Це свідчення загальної культури й уваги до  відвідувача:   як відомо,   стороння людина, вперше зайшовши до кабінету і  бачачи гору паперів і письмового приладдя на столі, начебто «чіп­ляється» поглядом за розкидані предмети й не може зосередитись;   початок   розмови   цим   утруднюється.

Не раз уже послужили предметом гострої критики заборонно-попереджувальні написи в кабінетах («Не смітити!», «Не ку­рити!»), які за своїм тоном нагадують грубі окрики. У разі їх крайньої необхідності слід надавати їм хоча б більш ввічливої форми (не кажучи вже про те, що вихована людина й без нагадування не буде смітити, курити, плювати, кричати і т. ін.).

Стиль поведінки

Стиль поведінки людини в цій ситуації, як і її мов­лення, визначають не лише внутрішні якості та індиві­дуальні риси (вік, освіта, темперамент, характер), а й обставини спілкування, становище людини в суспільстві (специфіка професії, службове становище, стаж робо­ти, можливо, популярність, слава та ін.). Цілком очевид­но, що ті самі риси поведінки, доречні в манері пове­дінки однієї особи, в іншому випадку можуть справити різко негативне враження (це трапляється з людьми, у яких немає «вродженої інтелігентності», один із найваж­ливіших виявів якої — доброзичлива увага до співроз­мовника).

Від працівника установи відвідувачі чекають діло­витості (а не бюрократизму), чіткості в роботі, уваж­ності, ввічливості й коректності.

Уважність до жінки, до старшої за віком людини не принижує, а підвищує авторитет працівника установи (йдеться про такі деталі, як вміння своєчасно встати, коли заходить особа стар­ша віком або жінка, привітатися, не сідати, поки не сяде цей від­відувач, не палити в її присутності, в кінці розмови встати й навіть провести до дверей такого відвідувача, якщо обставини дозволяють це зробити тощо).

В обов'язки працівника установи входить: спокійно й привітно вислухати відвідувача, діловито й чітко дати йому пораду, якщо виникає потреба,— уточнити щось по телефону чи особисто та ін.

Усне мовлення в цій сфері спілкування характери­зується такими рисами: голос не форсується, не напружується; до кінця фрази він помітно знижується, протя­гом бесіди часто змінюється; темп залежить значною мі­рою від тематики й ситуації мовлення та від індивіду­альних рис мовця; пауз порівняно небагато (якщо вони є, то це або паузи психологічні — покликані увиразни­ти, підкреслити сказане, або паузи, викликані пошука­ми потрібного слова); слова вимовляються менш виразно й старанно, ніж при публічному мовленні, окремі звуки можуть послаблюватися.

Вимоги до складу лексики в мові службової особи досить високі: повна відсутність елементів просторіччя (слів із забарвленням грубої зневажливості, образливої іронії, негативних експресивних оцінок та ін.), уникан­ня елементів професійного жаргону, діалектизмів; багат­ство лексики нейтральної, загальнолітературної; знання фразеології (зокрема крилатих висловів, афоризмів, лі­тературних цитат), володіння формулами ввічливості різних типів та ін.

Тон такої розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим, темп розмови — неспішним (але й не мля­вим, байдужим).

Правила для відвідувачів

Не слід уявляти, що пра­вила прийому поширюються лише на працівника, до якого прийшов відвідувач. І сам відвідувач повинен до­тримуватися ряду обов'язкових правил, які сприяють прискоренню вирішення справ, підвищують загальну культуру офіційних прийомів.

1.    Якщо відвідувач приходить на прийом не у приват­ній, а у службовій справі (у справі установи, в якій він працює), то для підтвердження своїх повноважень він повинен подати службове посвідчення, лист або дозвіл на вирішення управлінської справи (одержання мате­ріальних цінностей, організацію перевезень та ін.).

2.    Людина, яка веде офіційний прийом, має право за­тримати розв'язання цього питання, якщо у відвідувача немає документально підтверджених повноважень. Це диктується інтересами збереження соціалістичної влас­ності, службової таємниці та ін. Вимога підтвердження повноважень не повинна розглядатися як прояв форма­лізму. Для створення ділової атмосфери, обстановки вза­ємного довір'я слід одразу ж і без нагадувань засвідчи­ти свою компетентність у розв'язанні того чи іншого кон­кретного управлінського питання.

3.    Кожен відвідувач повинен бути з представником ввічливим, стриманим, своє прохання висловлювати ясно, чітко й коротко. Елементарні правила: просити дозволу зайти, вітатися, знімати головний убір, чекати, якщо працівник зайнятий, не сідати без дозволу, не палати, не забувати про “будь ласка”, “дякую” та ін.   Іноді висловлюється думка, начебто за деякі дрібні й обов’язкові послуги не слід дякувати. Проте за послугу дякують завжди, лише не однаковим способом: не тільки словом, а й жестом, усмішкою, поглядом. А вже який обрати варіант - підкажуть обставини й текст.

4.    Службова особа, яка приймає відвідувачів, повинна пам’ятати, що вона представляє установу і - як представник цієї інституції - мусить відповідним чином поводитися. Відповідним чином - це значить:

• ввічливо (встати, привітатися, запропонувати відвідувачі сісти, потім сісти самому й звернутися до співрозмовника зі словами заохочення до початку розмови);

• доброзичливо (атмосферу доброзичливості створює вираз обличчя, голос, тон розмови, манери, жести, способи звертання та ін.);

• уважно (не так, як це часто робиться: ви прийшли в установу, дочекались прийому, почали, нарешті, викладати свою справу і в цю хвилину задзвонив телефон; господар кабінету бере трубку й починає розмову, яка вас зовсім не торкається; нарешті, трубка покладена, й вам доводиться знову починати свою справу; але тут знову лунає дзвоник, і все повторюється знову й знову -  цілком очевидно, що господар кабінету не розбереться ні у вашій справі ні у справі, яку він поспіхом вирішує по телефону);

• з повагою до відвідувача (трудяща людина не любить людей, які високо себе ставлять, і прислухатись до них не буде, а при нагоді й добре нагадає їм про це).

І ще одна деталь: якщо відвідувач розпочав розмову по-українськи - так саме відповідаєте йому Ви; якщо він розмовляє по-російськи - Ви теж переходите на російську мову (адже Ви господар, а він - Ваш гість).

 34. Телефонна розмова як один із видів мовленнєвої діяль-ності входить до складу ділового спілкування. Своєрідність те-лефонної розмови в тому, що вона:

♦          не є засобом масової комунікації (на відміну від радіо, телебачення, кіно);

♦          є формою спілкування із зворотним зв’язком, що на-ближає її до безпосередньої форми усного мовленнєво-го спілкування;

♦          є непідготовленою, спонтанною на відміну від інших видів мовленнєвого спілкування, які здійснюються за допомогою технічних засобів;

♦          це форма діалогічного мовлення; специфіка телефон-ної розмови виключає полілог як форму спілкування (на відміну від селектора);

♦          дистантність співрозмовників у просторі виключає мі-міку, жести, вираз обличчя та ін. і передбачає наявність фраз, які передають емоційний стан партнерів (спеці-альні фрази типу: Цілую; Я здивована; Тисну руку... Ти що, розсердився?..) або підтверджують збереження контакту (Алло! Ви мене чуєте? Погано чути, говори голосніше! Пробачте, Вас погано чути! Я вас не чую! та ін.). Службова телефонна розмова складається з та-ких компонентів:

-          момент встановлення зв’язку;

-          виклад справи;

-          заключні слова, знак, що розмову закінчено.

 139

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

Телефонні розмови обслуговуються набором стандарти-зованих мовних формул, які закріплені за даною ситуацією і, відповідно, мають свою національну специфіку.

Правила телефонної мовної поведінки:

1.         Офіційні ( ділові розмови ведуться по службових, а не до-машніх телефонах). Якщо ж доводиться дзвонити у справах додому, то слід перепросити, коротко викласти суть справи і домовитись про зустріч.

2.         Дзвонити додому до когось до 9 години ранку або після 22 години вечора непристойно. Якщо ж обставини змушують дзвонити в позаетикетний час, треба вибачитися і навести сер-йозні причини, які змусили вас потурбувати людину.

3.         Розмова по телефону не повинна бути довгою (не біль-ше 3–5 х в.).

4.         Закінчити розмову повинна та особа, яка подзвонила, але якщо співрозмовник значно старший за віком (чи служ-бовим становищем), слід дати закінчити розмову йому. Якщо викликаний до телефону службовець – жінка, то співрозмов-ник повинен зачекати, щоб розмову закінчила вона.

5.         При розмові слід обов’язково себе назвати, а службова особа, знявши трубку, може одразу ж назвати своє прізвище або місце роботи (Ректорат. Бухгалтерія. Міністерство освіти). Існують певні мовленнєві формули, які найбільш ти-пові для телефонних розмов:

Добрий день. Пробачте, це секретаріат? Юрію Петро-вичу? Добрий день. Пробачте, можу я зараз з Вами погово-рити? Я не відриваю Вас від справ?

В офіційній розмові використовують менше етикетних фраз (хоча вони все ж таки є), а швидше розпочинається ді-лова розмова. Наводимо фрази, які вважаються ознакою ввіч-ливості: Будьте ласкаві, кафедру української мови… Чи мож-на попросити… Вам не важко попросити… З’єднайте мене, будь ласка, з… Покличте, будь ласка…

 140

ІІ. КУЛЬТУРА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Чи не могли б ви покликати до телефону… На це звичай-но відповідають:

Зачекайте хвилиночку, я зараз покличу… Прошу зачека-ти…

На жаль, директора немає. Чи можу я йому щось переда-ти? Почекайте хвилиночку, вона зараз підійде.

Пробачте, зараз з’ясую. На жаль, його ще нема. Ви не мо-гли б зателефонувати через годину?

Деякі прізвища дуже важко сприймаються на слух по те-лефону. Тому бажано ставити їх в кінець речення і вимовляти якомога виразніше, аби всі звуки і склади були зрозумілі. Ін-коли такі прізвища диктують по буквах (у таких випадках при-йнято називати особисті імена, перша літера яких збігається з літерою потрібного слова. Наприклад, прізвище Дінкус: Да-нило + Інна + Ніна + Костя + Уляна + Семен).

Розмова по телефону не повинна перетворюватися на мо-нолог: інформацію слід передавати частинами, по можливості частіше робити паузи, щоб міг підключитися співрозмовник. Паузи взагалі створюють певний ритм у розмові, дають мож-ливість уникнути перебивання, що особливо неприємно у пев-них ситуаціях.

35. Урок 1. Філософія компліментів.

Вихваляти співрозмовника - стародавнє мистецтво. Так-так, саме мистецтво. На Сході досі неможливо уявити спілкування між партнерами, колегами, родичами і просто знайомими без красивих витіюватих фраз і компліментів. Історія багатьох народів говорить нам про те, що вміння говорити компліменти дамам, кавалерам, королям часто вирішувала долі не тільки кількох людей, а й цілих країн.

Метою компліменту може бути все, що завгодно: прагнення викликати симпатію, зміцнити репутацію, підвищити соціальний статус, вплинути на ситуацію і навіть маніпуляція.

Згадайте, які почуття ви відчували, коли хтось помічав і відзначав ваші достоїнства і успіхи. Згадайте, як змінювалося ваше ставлення до людини, залежно від того, наскільки приємні речі він говорив. Чи завжди ви були об'єктивними? Напевно, немає. Часто ми змінюємо своє ставлення до людей, які хоч і не викликають довіри, але яких так приємно слухати! Вони говорять нам про нашу красу, розум, уміння глибоко і тонко відчувати, про якісь виняткових професійні якості, про унікальність наших думок.

Стати людиною, яка легко обеззброює словом, можна. Прийміть як даність той факт, що хороший комплімент завжди до речі. Тому керувати ставленням до себе кого б то не було можна в будь-який момент. Це можуть гуру спілкування, зможете і ви кажучи людям компліменти.

36. Омоніми

(від грец. homos – однаковий) - це слова, які однаково звучать, але

мають різне значення. Явище омонімії - наслідок випадкового збігу звучання,

у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного, напр.:

дід - батьків або материн батько; дід - будяк; дід - сніп соломи чи

очерету; дід - їжа з пшона та борошна; дід - назва танцю; або стан -

стоянка; воююча сторона; стан - талія; стан - умови, ситуація; стан -

пристрій.

2.1. Джерела омонімії

Джерелами омонімії є:

- випадковий збіг неспоріднених слів: деркач (птах) - деркач (віник);

термін (слово) - термін (строк);

- розпад багатозначного слова: переказати (переповісти) - переказати

(гроші); сісти (про людину) - сісти ( про батарейку);

- словотворчі процеси: винний (вина) - винний (вино); безділля

(неробство) - безділля (відсутність долі); компостувати (компостер)

-компостувати (компост); ВАК (Вища арбітражна комісія) - БАК (Вища

атестаційна комісія);

- збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник

української мови - сум (смуток); СТО (станція технічного обслуговування) -

сто (100);

- збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для сидіння)

- лава (з італ. - розплавлена вулканічна маса); клуб (диму) -клуб (з англ.

- товариство, приміщення);

- засвоєння з різних мов: ліга (з франц. - асоціація) - ліга (з італ.

- знак над нотами у вигляді дуги); клінкер (з нім. - спечені глиняні вироби

у вигляді цегли) — клінкер (з англ. — вузький довгий спортивний човен).

37. Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий, громадський ігромадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земель­на площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріпле­ний за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «за­кріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вра­жаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «не­нормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сер­дечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бі­долашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-не­будь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: ком­панія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; сту­пінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добу­ток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пиш­ний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «за­довольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слиз­няк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плос­кий — плаский, барабанити — тарабанити, линути — рину­ти, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, екс­порт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за пев­ним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають прихватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й зна­ченнєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.

38. Морфологічні синоніми

Це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє — гуля, співає — співа, літає — літа, питає — пита, стрибає — стриба, лунає — луна. Перші компоненти цих синонімічних пар — нейтральні з погляду літературної нормативності, другі — літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова). Або ще: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе, робе, баче, любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому — діалектні. Форми прикметників на зразок: синьому — синім, білому — білім, великому — великім.

[ред.]Синтаксичні синоніми

Різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки. Напр.: Замість того, щоб критикувати інших, візьми та й зроби сам. — Замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Порівняно з нейтральним першим реченням друге має розмовне забарвлення. Одним із виявів синтаксичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень: Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. -Я їду працювати в Одесу — дуже люблю це місто.

[ред.]Словотвірна синонімія

Наявність префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико — стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, пописав; темніти — темнішати, біліти — білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні, спатунечки.[Кочерган М. П."Вступ до мовознавства", 2008, 150]

[ред.]Фразеологічні синоніми

Варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття «бути байдужим до чогось»: тримати нейтралітет, моя хата скраю, про мене — хай вовк траву їсть, наше діло півняче: проспівали, а там хоч не розвидняйся. Про розумово неповноцінну людину кажуть: не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк (вжив. на Галичині), у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною. На грунті української мови можна говорити й про синоніми фонетичного плану, які є одним із важливих засобів створення милозвучності нашої мови.

[ред.]Фонетичні синоніми

Фонетичні синоніми, точніше, дублети — різні форми того самого слова, що з'являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних: імення — ймення, іти — йти, учитель — вчитель, уже — вже, узяти — взяти, імла — мла, іржа — ржа.

Спільність значення синонімів пояснюється тим, що вони називають одне поняття. Сутність синонімів визначається наявністю в них різних відтінків значення. В залежності від того, якими ознаками синоніми відрізняються один від одного, вони поділяються на ідеографічні й стилістичні.[Апресян Ю. Д. Избранные труды, 1995, 25]

[ред.]Ідеографічні (значеннєві) синоніми

Відрізняються відтінками значення: дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати. Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати — «викликати подив незвичайністю», вражати — «викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось», приголомшувати — «справляти надзвичайно сильне враження», потрясати — «глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі». Візьмімо ще один синонімічний ряд:відомий, видатний, знаменитий (славнозвісний), де відомий (напр.: учений) підкреслює те, що він не рядовий, а досить популярний; видатний має порівняльний характер; знаменитий (славнозвісний) те саме, що перші два разом узяті, але набагато вищою мірою. Палати й горіти означають «давати жар», але перше слово називає дію більш інтенсивно.

[ред.]Стилістичні синоніми

Характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів: ознака і симптом — перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряді: осягати, розуміти, метикувати — перше слово книжне, друге — нейтральне, третє — розмовне.

Слова, що вступають у синонімічні зв'язки лише в певному контексті, називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше — у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру. З-поміж синонімічної лексики виділяються слова цілком тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресивного забарвлення. В основному це нейтральна лексика: пейзаж, краєвид, ландшафт; кавалерія, кіннота; процент, відсоток; борошно, мука; майдан, площа; аплодисменти, оплески. Це абсолютні синоніми (лексичні дублети). Вони з'являються в мові в таких випадках:

• а) внаслідок взаємодії літературної мови та діалектів (стрічка — бинда, чорногуз — бусол — лелека);

• б) внаслідок словотворчих процесів (офіційний — офіціальний, учбовий — навчальний, роковини — річниця);

• в) як результат співіснування запозичених і питомих слів (індустрія — промисловість, експлуатація — визиск, бібліотека — книгозбірня, біографія — життєпис, красоля — настурція, голкіпер — воротар, горизонт — обрій, аероплан — літак, паралельний — рівнобіжний, дескриптивний — описовий). Абсолютні синоніми або розподіляються між стилями, отже, перестають бути абсолютними (з синонімічної пари: півники — ірис — перше вживається в усному мовленні, в художній літературі та публіцистиці, друге — в науковій літературі), або один із них відходить у пасивний запас. Наприклад: аплодисменти, учбовий, офіціальний — у сучасній літературній мові вийшли з широкого вжитку, поступившись місцем словам: оплески, навчальний, офіційний.[Терещенко Л. Лексична синонімія, 2000, 25-30 С.]

Антоніми виражаються тією самою частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мовленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, дороги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.

Антонімами бувають переважно слова з абстрактним якісним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний, високий — низький, білий — чорний, повний —порожній; добро — зло, радість — горе, світло — темрява; дружити — ворогувати, радіти — сумувати, хвилюватися — заспокоюватися; добре — погано, легко —важко, корисно — шкідливо. Менше антонімів є серед слів із просторовим та часовим значенням: високий — низький, широкий — вузький, ранній — пізній; схід — захід,висота — глибина, ранок — вечір; глибоко — мілко, вдень — уночі. Серед дієслів антонімічними найчастіше бувають ті, що або походять від якісних прикметників, або вказують на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати, ширшати — вужчати, віддалятися — наближатися, підніматися — спускатися, давати — брати,вдихати — видихати. Антоні­мічними бувають також прийменники: від — до, над — під, перед — за, у — з.

Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий — гучний (голос); тиха — вітряна (погода); тихе — розбурхане (море);тихе — неспокійне (життя) тощо.

Трапляються випадки, коли те саме слово передає два протилежні, антонімічні, значення. Так, слово сходити означає і «підніматися», і «спускатися»; сходження — і «підняття на гору», і «спуск із гори»; позичати — і «давати в борг», і «брати в борг»; колись — і «у минулому», і «у майбутньому». Наприклад, «— На які ж ви гори сходили ? — зацікавлено допитувався Воронцов» (О. Гончар). «З гори сходять кілька хлопців» (І. Нечуй-Левицький). «Сидів колись дідок під явором густим» (Л. Глібов). „Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний” (Леся Українка).

Слова, не пов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво, політика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не можна вважати антонімічними й поняття, пов'язані з розрізненням чоловічої та жіночої статі: батько — мати,брат — сестра, чоловік — жінка, цап — коза, баран — вівця. Вони хоч і мисляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиключаються, а лише зіставляються за певною ознакою, як, наприклад, слова стіл і стілець, солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами.

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

• з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю:гарячий — гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;

• без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — правий, однаковий —різний, множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору — вниз.

За структурою антоніми бувають:

• різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво,

любити — ненавидіти;

• однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій —неспокій, орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогіч­ний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти, навантажити — розвантажити, недосолити — пересолити.

Слова з не- лише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда — неправда (брехня), друг — недруг (ворог), воля — неволя (рабство). Антоніми з не- виражають меншу міру протиставлення, ніж різнокореневі антоніми: багатий — небагатий (убогий), легко — нелегко (важко), правда — неправда (брехня). Але такі похідні слова з не-, як гарячий — негарячий, швидко — нешвидко, не є антонімічними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей.

В антонімічні відношення можуть вступати також фразеологізми: далеко — під носом, працювати — бити байдики, смеркає — на світ благословляється, темно — хоч голки збирай.

Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контекстуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне значення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля» (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля. Використання антонімів робить мовувиразнішою, багатшою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Ось як, наприклад, поет різнобічно виявляє своє ставлення до України, бачення свого місця в її житті: