1.Функції мови як суспільного явища

Мова- суспільне явище. Функції мови. Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства. У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі: 1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві. 2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. 3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки. 4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. 5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей. 6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення). 7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв. 8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця. 9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення. 10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

2.Особливості мови професії

Кожна національна мова – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова – невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин. Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери. У сучасному житті по – новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією. Що означає знати мову професії? Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися. Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії. Кілька слів про етику ділової людини: вже немає “залізної завіси” й Берлінської стіни, вже давно змінився в нашому уявленні образ підприємця, бізнесмена, вже лише в музеї можна побачити плакат із зображенням товстого буржуя з цигаркою в зубах ми вже їх бачили - спортивних, підтягнутих, усміхнених - і беручких. Що вони кажуть про себе? Ось свідчення одного з них:

3. Склад лексики сучасної української мови за походженням

Слово—одна з головних функціонально-структурних одиниць мови, яка

служить для найменування предметів, дій, процесів, властивостей: наказ,

договір, вислів, скасовувати, постачати, зіставляти, малозабезпечений.

Багатство мови визначається багатством її словникового складу У

сучасній українській літературній мові послуговуються сотнями тисяч слів, і

це свідчить про те, що наша мова досягла рівня найрозвиненіших мов світу.

Лексичний склад української мови репрезентується у писемному та усному

мовленні людей. Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення

відбуваються певний відбір і комбінування найточніших, найвлучніших саме

для цієї мовної ситуації слів. Іноді дуже важко підібрати певне слово, щоб

точно, недвозначно висловити думку. Зумовлено це багатьма причинами:

недостатнім володінням рідною мовою, впливом російської мови, незнанням

синонімічного багатства мови, яке є «одним із невичерпних джерел

урізноманітнення вислову», культурним надбанням народу, його

інтелектуальною зброєю.

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві

різним професіям. Мова представників різних галузей виробництва, народного

господарства дедалі збагачується, і цей процес відбувається завдяки

формуванню мови трудівника будь-якої професії, усуненню мовних

примітивізмів, збагаченню науково-технічною, суспільно-політичною лексикою

і термінологією, появі нових понять.

4.Активна і пасивна лексика української мови Активна лексика

Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Активна лексика - це слова, які часто часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Це загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет).

Пасивна лексика

Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

5. Неологізми

Серед неологізмів в українській мові зараз є такі слова як геном, клонування, клон, менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер.

Кожне слово на час своєї появи було неологізмом. Наприклад, свого часу слова метрополітен, космодром, телебачення, місяцехід були неологізмами. Проте тепер ці слова стали звичайними і до неологізмів їх більше не зараховують.

Поряд із звичайними є семантичні неологізми — слова, що раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень. Наприклад народний депутат.

Нові неологізми творяться за наявними у мові моделями. Так, за зразком біологія, геологія, зоологія утворилися слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія… За зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера і так далі.

Є також і авторські словотвори.

6.Застаріла лексика

Застаріла лексика неоднорідна за своїм складом, що пояснюється різними причинами виходу тих чи тих слів з активного запасу. Застарілі слова відрізняються також ступенем архаїзації. Одну групу становлять ті, що зовсім вийшли з ужитку. Вони незрозумілі носіям мови на її сучасному рівні розвитку: вазнь — «щастя», віститель — «парламентер», волока (назва земельної міри), головник — «убивця», звідець — «шпигун», просинець — «січень»,паздерник (пор. з пол. мовою — październik ) — «жовтень»; серед них є слова, що залишилися в деяких діалектах:марець — «березень», кріс — «рушниця». Частина з них живе в народних піснях: «З верха на верх, а з бору в бір, 3 легкою в серці думкою, В чересі кріс, в руках топір, леґінь тобою», причому леґінь уже стало надбанням літературної мови, бо є словом живого мовлення. До іншої групи застарілої лексики входять слова, що зрідка вживаються в сучасній літературній мові, вони, як правило, зрозумілі носіям української мови: аршин, атрамент — «чорнило», гайдамака, гайдук — «повстанець-партизан у південних слов'ян; слуга в поміщицькій господі», дзиґарі, панщина, рать, ярижник — «гультяй, волоцюга», єр (назва літери ъ), єрчик (ь), отверзати, воздвигнути.  Ступінь застарілості слова визначається його місцем у лексичній системі мови, поширеністю й тривалістю вживання його в минулому в складі активної лексики, зв'язками зі спорідненими словами. Слова, що виконують важливу називну функцію, поширені й тривалий час використовуються в мові, вступають в активні семантико-словотворчі зв'язки з іншими словами, менше підлягають процесові старіння. Такими поміж застарілих слів можна назвати воістину, глагол, боріння, брань — «битва», уста та ін. 

7. Класифікація фразеологічних одиниць

В основі вітчизняної концепції класифікації ФО лежить семантична класифікація, яку запропонував російський мовознавець В.В.Виноградов. Він виділив три типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.Фразеологічні зрощення — семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень компонентів (бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти).Фразеологічні єдності — тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика).Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які не є «безумовними семантичними одиницями», оскільки характеризуються певною самостійністю складових части. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика (уст).Зберігши три основні типи фразеологічних одиниць, М.Шанський виділив четвертий тип — фразеологічні вирази, що об’єднують такі стійкі у своєму складі і часто вживані фразеологічні звороти, які є не тільки семантично подільними, але й складаються цілком із слів із вільним значенням: Не все те золото, що блищить; Вовків боятися — в ліс не ходити.Часто на позначення фразеологізмів можна почути термін ідіома (дехто з мовознавців співвідносить ідіоми із зрощеннями і єдностями). Власне «Словник лінгвістичних термінів» (Д.І.Ганич, І.С.Олійник) трактує цей термін так — стійкий неподільний зворот мови, що виражає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів: байдики бити, на руку ковінька.

8. Фразеологія і мовні кліше

Під мовним и кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне благополуччя, ринкова економіка. Для визначення межі самого поняття береться до уваги відповідний синхронний зріз — для сучасної української мови встановлюється сучасний синхронний зріз. Поява кліше зв'язана з частотністю й повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Подібно до фразеологізмів вони відтворюються в мовленні і починають функціонувати як одиниці мови. Але в них немає семантичних зсувів, як у фразеологічних одиниць, зв'язок компонентів вільний, як і у вільних синтаксичних словосполученнях. Тому такі сполучення вважають явищем перехідного типу, що поєднує в собі властивості вільного синтаксичного словосполучення і фразеологічної одиниці. Сюди зараховуються вільні синтаксичні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існування як готових формул мови: входити в коло інтересів, гуманний акт, екстремальна ситуація, користуватися великим попитом, перехідний період, плинність кадрів, боротьба із злочинністю, соціальна програма, захист національних меншин, ринкові відносини, мораторій на смертну кару та ін.  До мовних кліше належать конструкції, побудовані за відповідними моделями словосполучень, зрідка речень, які функціонують переважно в інформаційних жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються у мові. Вони виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення. Це в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі актуалізуються. Такі мовні звороти внаслідок крайньої необхідності та їхньої важливості для комунікації починають вживатися у функції готових формул. Напр.: сфера обслуговування; підтримувати дипломатичні відносини; всенародне обговорення; ринкові реформи, факти — неспростовна річ; одержувати інформацію. 

9. Мовні штампи На відміну від мовних кліше, які є основним будівельним матеріалом мови і становлять схему, закріплену за відповідною ситуацією, мовні штампи — це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-смисловий ефект. Хоч мовні кліше рідко породжують штампи, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або багаторазове їх повторення призводить до появи штампів: «Це  людина, яка брала участь в боях проти німецько-фашистських загарбників. Він брав участь у визволенні Орла, Вітебська, Мінська, Вільнюса, Києва...» (газ.). Втрата нормативності особливо помічається там, де повинна переважати індивідуальна манера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови типу за рахунок; у зв'язку з; згідно з; в результаті; в силу; з метою та інші, іменники віддієслівного походження типу забезпечення виконання завдання негативно впливають на сприймання. Напр.: «При впровадженні внутрішньогосподарського розрахунку ефективність колективного підряду підвищується, оскільки головне завдання останнього — забезпечення отримання максимальної кількості продукції при найменших затратах» (газ.).  Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизування кількох абстрактних слів, розташованих поряд: питання підвищення; забезпечення виконання; здійснення завдання; виконання зобов'язання. У таких випадках найкраще один з іменників (перший) замінити інфінітивом: забезпечити виконання; виконати зобов'язання. Слово питання слід випускати. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова робота, боротьба, експеримент, дослідження та інші, за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник по. Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову: робота по впровадженню..., боротьба по винищенню..., експеримент по застосуванню..., дослідження по ліквідації..., які треба замінювати словосполукою з прийменником з або зовсім змінювати (впроваджувати, винищувати, експеримент із застосування, дослідження з ліквідації).