Властивості систем

Аналіз робочого визначення системи дозволяє виділити деякі з її загальних властивостей:

• будь-яка система являє собою комплекс взаємопов'язаних елементів;

• система утворює особливу єдність із зовнішнім середовищем;

• будь-яка система являє собою елемент системи більш високого порядку;

• елементи, що складають систему, в свою чергу, виступають в якості систем більш низького порядку.

Вивчення властивостей системи передбачає перш за все вивчення взаємини частин і цілого. При цьому мається на увазі, що:

1) ціле первинно, а частини вторинні;

2) системоутворюючі чинники є умови взаємозв'язку частин всередині однієї системи;

3) частини системи утворюють нерозривне ціле, тому вплив на будь-які з них впливає на всю систему;

4) кожна частина системи має власне призначення з точки зору мети, на досягнення якої спрямована діяльність цілого;

5) природа частин та їх функції визначаються положенням частин у цілому, а їх поведінка регулюється взаємовідносинами цілого і його частин; 6) ціле веде себе як щось єдине, незалежно від ступеня складності. З усього різноманіття властивостей систем для дослідження організаційних процесів доцільно в першу чергу виділити такі властивості, як емерджентність,еквіфінальність і гомеостаз.

Емерджентність - одне з найістотніших властивостей систем.

Емерджентністю називається наявність якісно нових властивостей цілого, що відсутні в його складових час­тин. Це означає, що властивості цілого не є простою сумою властивостей складових його елементів, хоча і залежать від них. Проте об'єднувані в систему (ціле) елементи можуть втра­чати властивості, притаманні їм поза системою, або набувати нових.

Еквіфінальність - одне з найменш вивчених властивостей системи, що характеризує граничні можливості систем певного класу складності. Л. фон Берталанфі, запропонував цей термін. Еквіфінальність - внутрішня готовність системи до досягнення якогось граничного стану, не залежного від зовнішніх умов. Ідея еквіфінальності полягає у вивченні параметрів, що визначають певний граничний рівень організації. Організація, будучи цілісним утворенням, завжди прагне відтворювати себе, відновлювати втрачену рівновагу, долати опір, зокрема зовнішнього середовища. Це властивість організації називається гомеостазом.

4. Типологія організацій

Типологія - класифікація об'єктів за спільністю ознак. Потреба в типології організації виникає, коли накопичення дослідних даних і представлення їх в організації роблять необхідним формування її єдиної картини.

Типологія організації дозволяє:

1) систематизувати об'єкт, зосередитися на особливостях, подібності і розходження організацій за різними параметрами (цілі, структура, функції і т. д.);

2) встановити спільність проблем і типізувати їх для різних організацій, щоб одніорганізації могли користуватися методами вирішення проблем, що застосовуються в інших;

3) дати характеристику товариства з організаційної точки зору, яка може використовуватися при аналізі можливих змін у структурі суспільства. Розглянемо класифікацію організацій за деякими істотними ознаками.

Складність і різноманіт­ність організацій зумовлюють необхідність їх класифікації. Виділяють такі основні критерії класифікації:

• за критерієм формалізації: формальні (мають чітко ви­ значені цілі, правила поведінки, структуру й зв'язки) та не­формальні (функціонують без чітко визначених цілей, правил та структури) організації;

• за формою власності: приватні, колективні (корпора­тивні), комунальні та державні організації;

• за формою результату: комерційні (орієнтуються на прибуток) та некомерційні організації (орієнтуються на одер­жання соціального ефекту);

• за типом завдань, що вирішуються: економічні, фінан­сові, політичні, освітні, медичні, військові та ін.;

• за принципами об'єднання людей: добровільні (церква, політичні партії, клуби), примусові (армія, початкова школа, тюрма, психіатрична лікарня), унітарні (їх члени об'єднуються для досягнення загальної та індивідуальної мети — підприємс­тва, банки, ВНЗ);

• за характером діяльності: технологічні (реалізують тех­нологію виготовлення певної продукції або надання послуг), програмно-цільові (реалізують певну програму діяльності з ви­рішенням певної соціальної проблеми), непрограмні (реалізу­ють гнучку і складну програму дій, яку визначити наперед не­можливо).

Як і системи, організації поділяються на штучні і природ­ні. Перші створюються штучним шляхом: вони проектуються, потім будуються і реалізуються на практиці. Прикладами штучних організацій є підприємства, школи, лікарні. Природ­ні організації виникають без попереднього проектування та ін­ших наперед визначених дій, наприклад поселення людей, що виникає стихійно.

Однією з основних класифікацій організацій є їх поділ на: 1) ділові. Такі організації мають штатних працівників, які одержують заробітну плату та інші виплати. Вони створюють­ся окремими підприємцями, колективами або соціальними ін­ститутами: державою, місцевим самоврядуванням, акціонерними товариствами. Ділові організації можуть бути державни­ми, муніципальними, приватними. Внутрішнє цільове регу­лювання діяльності в межах організації здійснюється за допо­могою адміністративно-управлінського апарату;

2. громадські. Ці організації становлять союз індивідуаль­них учасників, об'єднаних суспільне значущою метою. На від­міну від ділових організацій, орієнтованих на задоволення потреб населення, громадські організації займаються вирішен­ням соціальних проблем суспільства або проблем членів своїхорганізацій. Регулювання діяльності в межах громадських ор­ ганізацій забезпечується спільно прийнятим статутом та до­ триманням принципу виборності керівництва;

3. асоціативні організації. Вони побудовані на основі осо­ бистих симпатій, взаємної прихильності, загальних інтересів — це сім'я, коло друзів і знайомих, студентська компанія, не­ формальні групи і об'єднання.