3.2. Заходи боротьби з суфозією

Для боротьби зі суфозією на схилах використовуються підземні та укісні дренажі різноманітної конструкції. Влаштування підземних дренажів буде розглянуто далі. Укісний дренаж використовується в тому випадку, коли невеликий за об’ємом вихід підземних вод відбувається практично по всій поверхні схилу. На схилі відкопують неглибокі канавки і заповнюють їх фільтрувальним матеріалом (гравієм). Відстань між цими канавками повинна забезпечити їх взаємодію та зниження рівня води за межами канавок. Отже, скидання води відбувається лише по канавках і цілісність схилу не порушується.

У земляних греблях улаштовують так звані зворотні фільтри. Небезпека суфозії в піщаних основах бетонних гребель виникає в результаті наявності різниці напорів води у верховій та низовій частинах греблі, що утворює значний гідравлічний градієнт. Для запобігання суфозії знижують гідравлічний градієнт, видовжуючи шлях фільтрації влаштуванням понурів і шпунтових стінок.

Суфозія в будівельних котлованах виникає при відкритому водовідведенні. В результаті винесення мінеральних частинок із ґрунту основа послаблюється. Це може стати причиною розвитку значних осідань фундаментів. Крім того, відбувається обвалювання стінок котлованів. Тому відкрите водовідведення допускається лише при незначному надходженні води в котлован. В інших же випадках відкопування котлованів та закладання фундаментів проводять, організуючи водозниження, наприклад за допомогою голкофільтрових установок. У свердловинах для захисту водоприймачів від замулювання внаслідок суфозії використовують фільтри.

4.Абразія

4.1. Сутність та небезпечність процесу абразії

У межах мілкого моря виділяють літоральну і неритову зони, причому перша займає ту прибережну частину, яка заливається водою під час припливу й звільняється від неї під час відпливу. Руйнівна робота моря відбувається в лі-

торальній та частково неритовій зонах і виявляється в руйнуванні берегів хвилями прибою. Цей процес називається абразією.

Руйнівній роботі хвиль прибою сприяють хвилі припливу й відпливу, а також прибережні течії. Під впливом вітру в морі виникають хвилі, висота яких може досягати 15 м. Коли хвилі наближаються до берега, то вони, внаслідок близькості дна, руйнуються і стикаються з потоком води, відбитим берегом, який рухається їм назустріч. При цьому утворюється заплеск, висота котрого перевищує висоту хвилі. Маса води спрямовується до берега та ударяє в нього. Діяння маси води на берегову стінку буває дуже великим. У результаті берег руйнується й утворюється хвилеприбійна тераса розмивання до глибини 20 м .Руйнівна робота хвиль підсилюється піском, гравієм, галькою і крупнішим уламковим матеріалом, яким вода б’є в берегову стінку. У той же час відбувається руйнування уламкового матеріалу. Частина хвилеприбійної тераси від урізу води до берегової стінки нази-вається пляжем.

Якщо суша в даному місці перебуває в стані спокою, то через певний час руйнування берега хвилями прибою припиниться, оскільки навіть найбільші хвилі не будуть досягати берегової стінки. Якщо ж суша опускається, то море буде безперервно наступати на сушу, руйнуючи береги. Швидкість руйнування берегів залежить від їх геологічної будови, складу порід, висоти і напряму руху хвиль.

Уламковий матеріал пляжу та хвилеприбійної тераси (пісок і галька) може переміщатися вздовж берега під впливом хвиль, які набігають на берег під певним кутом. Це треба брати до уваги при будівництві захисних споруд – хвилевідбійних стінок, підводних хвилеломів та загат.

Однак у морі переважає будівна робота. Відомо, що основна маса осадових порід утворилася в морі. Відклади продуктів вивітрювання, які потрапляють у море з поверхні материків, а також матеріалу, що утворюється під час руйнування берегів, є на всіх ділянках дна морів й океанів.

На материковій обмілині, в літоральній зоні і верхній частині неритової зони відкладається уламковий матеріал: спочатку валуни, галька, гравій, а потім піски крупні та дрібніші. Тут же можуть утворюватися вапняки-черепашники й формуватися коралові рифи. У нижній частині неритової зони й у верхній частині континентального схилу відкладається тонкозернистий матеріал, у якому переважають частинки з розмірами 0,1-0,01 мм. Ці відклади містять також черепашки-форамініфери та інші організми.

У нижній частині материкового схилу й у ложі океану відкладається най-більш тонкозернистий мінеральний і органічний (черепашки-форамініфери) матеріал із частинками менше ніж 0,01 мм. Ці відклади – різноманітні мули: глинясті, вапняно-глинясті, кременисто-глинясті, вулканічні.