26. Види памяті та особливості її протікання і формування в онтогенезі

Пам’ять – процеси запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда.

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ПАМ'ЯТІ В ОНТОГЕНЕЗІ

Первісним проявом пам'яті можна вважати умовні рефлекси, які спостерігаються вже в перші місяці життя дитини, наприклад припинення плачу, коли до кімнати входить мама. Більш чітко прояв пам'яті виявляється тоді, коли дитина починає пізнавати предмети. Вперше це спостерігається в кінці першого півріччя життя, і спочатку впізнавання обмежується вузьким колом об'єктів: дитина дізнається мати, інших людей, які його постійно оточують, речі, з якими він часто має справу.

Істотні зміни у дітей відбуваються у розвитку довільної пам'яті. Спочатку пам'ять носить мимовільний характер - в дошкільному віці діти зазвичай не ставлять перед собою завдання щось запам'ятати. Розвиток довільної пам'яті у дитини в дошкільний період починається в процесі його виховання і під час ігор. Ступінь запам'ятовування залежить у дитини від його інтересів. Діти краще запам'ятовують те, що у них викликає інтерес, і запам'ятовують осмислено, розуміючи те, що запам'ятовують. При цьому діти переважно спираються на наочно сприймаються зв'язку предметів, явищ, а не на абстрактно-логічні відносини між поняттями

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

- мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

- довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічне – здійснюється без розуміння суті матеріалу. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) – спирається на розуміння суті матеріалу.

Умовами успіху довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам’ятовування тощо.

27. Теорія екстеріоризації й інтеріоризації

ИНТЕРИОРИЗАЦИЯ и ЭКСТЕРИОРИЗАЦИЯ - понятия, указывающие на переход, движение действия. Интериоризация (франц. interiorisation, от лат. interior - внутренний) - переход извне вовнутрь, поэтапное свертывание и овнутривание внешнего действия. Впервые это понятие сложилось во французской социологической школе (Э. Дюркгейм) и означало процесс социализации, прививания элементов идеологии к сознанию индивидов. Иное содержание это понятие обрело в трудах Ж. Пиаже, Л. С. Выготского, Дж. Брунера и ряда других современных психологов.

Задавшись вопросом, каким путем действие с внешним предметом обращается в думание об этом предмете, Л. С. Выготский открывает центральное звено процесса И. - замещение вещей их знаками и символами. Согласно его культурно-исторической теории, наша душевная жизнь рождается из внешне-социальной формы общения между людьми, а общая структура мышления и внутреннего диалога в целом повторяет структуру обычной предметно-чувственной деятельности с вещами и людьми. Благодаря "культурному знаку" предчеловеческие формы поведения ребенка переключаются на специфически социальные, мысль индивидуума совершается в слове, внешнее действие субъекта с объектом овнутривается до умственной операции со знаком как заместителем объекта. К "культурному знаку" Л. С. Выготский относил языковые формулы, алгебраическую символику, произведения искусства, карты и т. п.

И. сопряжена со своей противоположностью - с экстериоризацией (франц. exteriorisation - проявление, от лат. exterior - наружный, внешний), т. е. с процессом перехода внутренних умственных действий в развернутые внешние предметно-чувственные действия. "Чтобы построить у ребенка новое умственное действие, например, то же действие сложения, его надо предварительно дать ребенку как действие внешнее, т. е. экстериоризовать его. В этой экстериоризованной форме, в форме развернутого внешнего действия, оно первоначально и формируется. Лишь затем, в результате процесса постепенного его преобразования - обобщения, специфического сокращения его звеньев и изменения уровня, на котором оно выполняется, происходит его интериоризация, т. е. превращение его во внутреннее действие, теперь уже полностью протекающее в уме ребенка", - писал акад. А. Н. Леонтьев (Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. М., 1972, с. 386).

Более детально процесс И. описывается созданной П. Я. Гальпериным теорией поэтапного формирования умственных действий. Развитие психических функций всегда начинается с формирования соответствующих внешних действий, и если впоследствии окажется, что какая-нибудь функция не сформировалась достаточным образом или сформировалась неправильно, то выправление ее должно начинаться с возвращения к ее исходной внешней форме и далее методично проходить все надлежащие этапы. Пока индивид не выработает специфическую и адекватную сути предмета операцию, он, по мнению П. Я. Гальперина, не способен думать о соответствующем предмете, производить его умственные преобразования (см. Гальперин П. Я. Введение в психологию. М., 1976). Американский психолог Дж. Брунер обосновал утверждение, что способность личности генерировать в себе психические образы мира вещей есть процесс повышения мастерства в добывании и использовании новых схем действия.

Первоначально концепция И. основывалась на материалах исследования становления логического мышления у Детей. К настоящему времени полученные выводы экстраполированы на всю психосферу человека любого возраста. Чувственные образы также были описаны как продукты И. особых перцептивных действий. Впервые понятие перцептивного действия было введено А. В. Запорожцем, а затем оно было развито в исследованиях В. П. Зинченко, Д. Гйбсона, Р. Л. Грегори, И. Б. Ительсона и др. Теория И. натолкнула ряд философов на вывод, что носителем информации от объекта к субъекту служит адаптированная к объекту схема действия, операция (Э. В. Ильенков, С. Тулмин, В. П. Бранский, Д. В. Пивоваров и др.). Объект и образ объекта тем более определенны, чем лучше мы научаемся действовать с объектом, изобретая новые операции, новую технологию.