- •5.1. Причини, основні завдання та особливості Лютневої (1917 р.) революції в Росії.
- •5.2. Освіта та основні етапи діяльності Української Центральної Ради.
- •5.3. Основні напрямки політики п. Скоропадського у 1918 р.
- •5.4. Діяльність Директорії у 1919-1920 рр.
- •5.5. Проголошення зунр та її цибулі з унр.
- •5.6. Встановлення Радянської влади в у у 1920 р. Підсумки та наслідки громадянської війни.
- •6.1. Геополітичне положення
- •6.2. Відбудова народного господарства у. На основі непу.
- •6.3. Політика індустріалізації
- •6.5. Голодомор
- •6.6 Масові репресії
- •6.7. Політика коренізації
- •6.8. Розстріляне відродження
- •7.1. Українське питання напередодні 2 св.В.
- •7.3. Політика рад. Влади в Зах. У.
- •7.5. Підпільна боротьба і партизанський рух
- •7.6. Діяльність оун-упа
- •7.7. Звільнення в. Від фашистських окупантів. Наслідки Другої світової війни для у.
- •7.8. Внесок укр.. Народу в перемогу проти фашизму
- •8.1. Геополітичні зміни в післявоєнній Україні
- •8.2. Відновлення і утвердження радянської влади в західноукраїнських землях в повоєнний період
- •8.3. Особливості та проблеми відбудови господарства України в післявоєнні роки
- •8.4. Спроби здійснення демократизації суспільно-політичного життя в урср після смерті Сталіна
- •8.5. Пошуки нових шляхів соц.-економ. Розвитку України
- •8.6. Наростання системної кризи в 1970-1980 роки та її прояви в Україні
- •8.7. Охаректиризувати дисидентський рух в Україні
- •8.8. Перебудова
- •9.1. Зовнішні та внутрішні чинники, які зумовили появу незалежної України
- •9.2. Основні етапи державотворення в Україні
- •9.3. Процес формування багатопартійності в сучасній Україні
- •9.4. Економічний стан України в умовах незалежності. Проблеми і протиріччя процесу формування в Україні ринкової економіки
- •9.5. Розвиток соціальної сфери в сучасній Україні
- •9.6. Культурно-національний розвиток україни в умовах незалежності
- •9.7. Основні напрямки зовнішньої політики незалежної України
- •9.8. Проблеми міжнаціональних міжконфесійних відносин в сучасній Україні
- •9.9 Помаранчева революція
8.1. Геополітичні зміни в післявоєнній Україні
В XX ст. українська земля та її народ винесли на собі страшний тягар двох світових війн. Україна стала буфером і полем бою між двома імперіями, які прагнули до світового панування. В роки Другої світової війни українці знову мали надію визволитись від тоталітаризму і чужинців, добитися незалежності, але й наступні післявоєнні роки стали часом відновлення сталінізму і подальшого утвердження тоталітарної системи. Найсуттєвішими територіальними та геополітичними змінами, що відбулися в післявоєнний період було завершення процесу об'єднання українських земель та формування сучасної території України, активізація зовнішньополітичної діяльності УРСР. Серед повоєнних адміністративно-територіальних змін можна назвати:
По-перше – врегулювання територіального питання з Польщею. Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 році, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, майже однаковими за площею.
По-друге – приєднання Закарпаття до УРСР.
Отже, західні кордони УРСР і СРСР в післявоєнні роки визначалися не з волі народів та історичної справедливості, а з волі диктаторів і прорадянських режимів, хоча в основному цей процес мав позитивні наслідки, бо таким чином відбулося: − остаточне визнання кордонів республіки, які зафіксовані Актом про державну незалежність України в 1991 році; − збільшення території УРСР (з 470 тис. км2 до 601 тис. км2) та її демографічного потенціалу на 8 млн. чоловік; − об'єднання земель у складі однієї держави (УРСР), завершилося формування сучасної території (останнім актом цього процесу стало включення у 1954 році Кримської області до складу УРСР).
8.2. Відновлення і утвердження радянської влади в західноукраїнських землях в повоєнний період
Повернення радянської влади в західноукраїнські землі з 1944 року мало свої особливості:
− в довоєнний період радянізацію цих земель не встигли завершити;
− тут залишилася найбільша небезпека радянській системі, тут не було страху, боротьба проти зайд продовжувалась. Радянська влада поставила перед собою мету – в найкоротші терміни і прискореними темпами зрівняти західноукраїнські землі в політичному і економічному аспекті із всією територією СРСР. До позитивних змін і наслідків можна віднести розвиток і модернізацію економічного потенціалу регіону, зокрема:
− тут спостерігаються значно вищі, ніж у східних областях УРСР, темпи промислового розвитку (більше ніж у 2 рази); − відбулися якісні зміни у традиційних галузях господарства західноукраїнських областей; − переробка лісової сировини і розвиток місцевих галузей – деревообробної, паперової, хімічної, поява нових галузей про-мисловості: машинобудівної, приладобудівної, легкої та ін.; − відкриття і розробка в регіоні значних родовищ корисних копалин не тільки республіканського, а й союзного значення. Проте, все це супроводжувалось негативними факторами і наслідками: − тут повторилась сталінська модель індустріалізації: відставання легкої, харчової галузей промисловості, домінування валових, кількісних показників, відсутність закінченого техно-логічного циклу, повна залежність від союзного центру і т. д.; − саме в 40-50-ті роки часто нераціонально вичерпувались природні багатства краю, особливо ліс і нафта; − порушено давні традиції землеробського господарства краю, непродумано, волюнтаристськи, штучно здійснювалась індустріалізація; − матеріальна допомога, яка надавалась зі Сходу, виконувала дві функції: з одного боку, це дійсно було джерело відбудови і піднесення господарства, а з другого боку, це робилося з метою насадження і утвердження радянської системи в усіх сферах життя, асиміляції, русифікації і перевиховання населення; − з 1944 року відновлено процес примусової форсованої колективізації, яка супроводжувалась насильством, терором, масовими репресіями, депортаціями населення краю. Отже, як і в довоєнні роки, радянська влада в західноукраїнських землях утверджувалась, в основному, командно-адміністративними методами, без відповідного врахування історичних, природних, духовних традицій, без достатньої опори на місцеві кадри, корінне населення.