§ 3. Методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві

3.1. Колізійний3 метод і колізійні норми

Правовий метод регулювання – це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього для врегулювання правовідносин з участю іноземного елементу застосовують ще два юридико-технічні методи: колізійний і матеріально-правовий. Колізійний метод є необхідним для врегулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права.

Специфічність суспільних відносин, які потребують врегулювання у міжнародному приватному праві, зумовила специфіку методів цього реботе сейчас не помн/ю короче новий интерлюд класний много онлайне людейгулювання. Особливим, передусім, є колізійний метод. Він упродовж довгого часу вважався корінним методом міжнародного приватного права. Але процес уніфікації норм матеріального характеру в міжнародних договорах привів до необхідності визнання другого методу регулювання в міжнародному приватному праві – матеріально-правового.

За літературними даними, матеріально-правові норми дістали визнання після 50-х років минулого століття як засоби реалізації матеріально-правового методу¹. Таким чином, методи регулювання у міжнародному приватному праві є особливими, такими, що мають свою специфіку.

Первісно міжнародне приватне право розвивалося переважно як колізійне право. Саме колізійний метод зумовив виникнення цієї правової галузі. Характерною рисою колізійного методу є те, що він, не регламентуючи відношення по суті, визначає, право якої держави має бути застосоване для врегулювання правовідносин з участю іноземного елементу.

Міжнародне приватне право, беручи свій розвиток з колізійного права, пройшло тривалий шлях. Воно виникло в епоху раннього середньовіччя через потребу врегульовувати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених з греками 911 року князем Олегом, 944 року — князем Ігорем, в інших джерелах.

Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика і доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово розвинулася його назва — міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були італійці Бартол (1314—1357) і Бальд (1327—1400), які коментували тексти римського права. Цей коментар в основному стосувався контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про «автономію волі» сторін, за яким останні могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500—1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертрен д’Аржантре, 1519—1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу «ввічливості», які полягали в тому, що іноземні закони діють завдяки «міжнародній ввічливості» (Ульріх Губер та деякі інші вчені Голландії XVII ст.).

У ХІХ ст. зазначені теорії були підтримані у США (Джозеф Сторі). У «коментарях конфліктного права» останнім було вжито термін «міжнародне приватне право», який і донині породжує заперечення. Термін «міжнародне» не відображає характеристики форм цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, поміжштатний характер. Але інші назви — «конфліктне право», «колізійне право» — у правових системах США та інших країн повністю не охоплюють предмета цієї галузі.

Зважаючи на те, що й досі не запропоновано назви, яка б найбільшою мірою відповідала змісту цієї галузі права, доводиться користуватися умовним терміном «міжнародне приватне право» як таким, що регулює цивілістичні відносини з іноземним елементом.

Після того, як визначилася назва галузі — міжнародне приватне право, значні внески у розвиток його доктрини зробили вчені Англії, Німеччини, Франції, Голландії, Росії, України, Болгарії, Угорщини, Чехії і Словаччини.

В Україні міжнародне приватне право покликане розв’язувати колізії, що виникають між правовими системами різних держав. Таким чином, колізія у міжнародному приватному праві — це така правова ситуація, в якій приватноправові відносини через наявність в них іноземного елементу підпадають під чинність двох і більше національних правових систем. Тобто в ситуаціях, коли приватноправові відносини характеризуються проявом юридичного зв’язку з двома чи кількома правопорядками, кожний з яких може бути застосованим для врегулювання даних суспільних відносин. Причому у приписах відповідних систем права можуть міститися такі значні розбіжності, що юридичні наслідки застосування того чи іншого правопорядку можуть виявитися протилежними.

Потреба застосування колізійного методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того самого питання, так і у випадку їх схожості. Для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Колізійний метод застосовується також у разі відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм з певного питання.

Цей метод покликаний вирішувати проблеми, що виникають у міжнародному приватному праві. Це здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; «переборення» колізії, тобто тимчасове її подолання стосовно конкретних випадків правозастосовчої діяльності, яка може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), що визначають законодавство тієї правової системи, яку необхідно застосувати до певних відносин. Тому метод, з допомогою якого врегульовуються колізії через застосування колізійних норм, і дістав назву «колізійний».

Вирішення питання про те, яку правову систему обрати, коли системи кількох держав колізують одна з одною, в багатьох випадках являє собою доволі складне завдання. При його вирішенні нерідко виникає необхідність враховувати потреби міжнародної співпраці, розвитку господарських зв’язків між державами та інтереси сторін-учасників відносин.

Для міжнародного приватного права мають значення не будь-які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними системами (міжнародні колізії). Внутрішні колізії, наприклад такі, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими формами чи галузями, не входять до сфери міжнародного приватного права.