32. Особливості використання земельних ділянок на умовах емфітевзису і суперфіцію.

Емфітевзис – «відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб» (ч.1 ст.102-1 ЗКУ, ст.407 ЦКУ). Правовому режиму емфітевзису присвячено ст.102-1 ЗКУ, гл.33, ст.ст.407-412 ЦКУ.

Проблема. В Україні існує практика опосередкування договорами емфітевзису відносин із використання земельних ділянок для садівництва. Між тим, використання земельної ділянки для садівництва передбачає можливість будівництва «необхідних будинків, господарських споруд тощо» (ч.3 ст.35 ЗКУ), тому відносини сторін одночасно мають ознаки не лише емфітевзису, а й суперфіцію (права користування чужою ділянкою для забудови – див. нижче). Подібна ж ситуація може скластись у випадку використання земель ФГ, земель різних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані будівлі і споруди. Як видається, відносини сторін мають регулюватися одночасно положеннями і про емфітевзис, і про суперфіцій. У цивілістичній доктрині у подібних випадках пропонується вести мову про існування т.з. складених речових прав.

Суперфіцій – відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для забудови (таке визначення випливає із ч.1 ст.102-1 ЗКУ, ст.413 ЦКУ). Суперфіцію присвячено ст.102-1 ЗКУ, гл.34, ст.ст.413-417 ЦКУ.

NB. У доктрині земельного права доцільність запровадження у правову систему України емфітевзису та суперфіцію піддається сумніву (Д.В. Бусуйок) «за умов можливості набуття емфітевзису та суперфіцію за ціною, яка дорівнюватиме вартості набуття права власності на землю, а також подібності емфітевзису та суперфіцію до інституту строкової оренди землі». Вважаємо, що з наведеною позицією можна погодитися, але із застереженнями. По-перше, у разі, якщо в Україні і надалі блокуватиметься створення повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення, емфітевзис може стати вимушеною, але ефективною альтернативою купівлі-продажу землі. По-друге, існуюча на сьогодні подібність оренди землі, з одного боку, та емфітевзису та суперфіцію, з іншого – явище ненормальне. Бажано було б, щоб конструкція права оренди землі за вітчизняним законодавством відповідала б усталеним світовим підходам, тобто послідовно відображала б зобов’язальний характер цього права.

33. Проблеми управлінських відносин в галузі використання, відтворення та охорони земель.

Проблема: співвідношення державного управління та державного регулювання в галузі земельних відносин. Ця дискусія бере свій початок з теорій адміністративного права, де склались такі підходи – 1. Ці поняття розгляд як синоніми; 2. З точки зору регулювання як функції управління; 3. Як понятійні елементи, які тісно пов’язані між собою та органічно доповнюють один одного. Так, на думку проф. Рабіновича – основний критерій розмежування управління та регулювання – як різних засобів державного впливу – полягає насамперед у видах, спрямованості, та обсязі повноважень компетентних державних органів стосовно об’єктів впливу. Ці понятійні елементи тісно пов’язані між собою та органічно доповнюють один одного.

У доктрині земельного права вживаються терміни (1) «управління у галузі земельних відносин», (2) «державне управління земельним фондом», (3) «державне регулювання земельних відносин». Часто вони застосовуються як синоніми.

А.М. Мірошниченко використовує термін «управління у галузі земельних відносин», якому надає значення діяльності із використанням владного примусу, спрямованої на забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення земель.

Проблема – відсутність єдиного підходу щодо визначення об’єкта управління. Земельні ділянки, землі, земельний фонд, землевласники та землекористувачі, діяльність землевласників та землекористувачів. Державне управління носить соціальний характер, тобто пов’язане із впливом на людей, а не на об’єкти матеріального світу. Разом з цим – зміна стану об’єктів матеріального світу в необхідному для суспільства напрямку здійснюється не безпосередньо, а опосередковано, через волю та свідомість людей, тобто керовану соціальну систему, а відтак обгрунтов позиція, що треба віділяти в упр відносинах як безпосередній так і опосередкований об’єкт.

Ознаки управнінських відносин – виникають на основі норм закону; мають владно-виконавський характер; субєктний склад – спеціально уповноважені органи державні, громадські, самоврядні організації; об’єктний склад – безпосередній об’єкт, має комплексний характер і залежить від функцій управління; може бути діяльність фіз. і юр осіб, земельнокадастрова документація, правопосвідчуючі документи; опосередкованим об завжди буде земельна ділянка з її правовим режимом.