
- •1. Наукові школи та науковці України, які досліджують питання земельного права та земельного законодавства.
- •2. Проблеми поняття землі як диференційованого та інтегрованого об’єкта правового регулювання.
- •3. Проблеми класифікації земельних відносин.
- •4. Проблеми методів правового регулювання земельних правовідносин.
- •5. Проблеми принципів земельного права.
- •6. Проблеми сучасного земельного права України.
- •7. Проблеми реалізації норм Земельного кодексу України.
- •8. Проблеми регулювання земельних відносин законами України.
- •9. Проблеми співвідношення законів і підзаконних актів у сфері регулювання земельних відносин.
- •10. Рішення та висновки Конституційного права в системі джерел земельного права.
- •11. Право власності на землю: проблеми поняття та ознаки.
- •12. Проблеми форм права власності на землю.
- •13. Право власності на землю Українського народу: поняття та проблеми реалізації.
- •14. Суб’єктно-обєктний склад та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку.
- •15. Проблеми суб’єктно-обєктного складу та реалізації державної форми права власності на землю.
- •16. Проблеми суб’єктно-обєктного складу та реалізації комунальної форми права власності на землю.
- •17. Проблеми розмежування державної та комунальної власності на землю.
- •18. Проблеми змісту права власності на землю.
- •19. Проблеми набуття права власності на землю за різними правовими формами.
- •20. Проблеми приватизації земельних ділянок.
- •21. Проблеми набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю.
- •22. Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю або споруду: історичні особливості та сучасний стан правового регулювання.
- •23. Порядок безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки.
- •24. Проблеми продажу земельних ділянок державної та комунальної власності на конкурентних засадах.
- •25. Проблеми припинення права власності на земельну ділянку.
- •26. Проблеми механізму гарантування права власності на земельну ділянку.
- •27. Право землекористування: проблеми поняття та видів.
- •1) В суб’єктивному розумінні –
- •28. Проблеми законодавчого регулювання використання земель на праві постійного землекористування.
- •29. Особливості земельних орендних відносин.
- •30. Проблеми набуття права оренди земельних ділянок на конкурентних засадах.
- •31. Особливості права земельного сервітуту.
- •32. Особливості використання земельних ділянок на умовах емфітевзису і суперфіцію.
- •33. Проблеми управлінських відносин в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •34. Проблеми організаційно-правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •35. Проблеми функціонально-правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •36. Проблеми розподілу і перерозподілу земель як функції управління в галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •37. Проблеми планування використання земель як функції управління в галузі охорони, відтворення та використання земель.
- •38. Проблеми здійснення землеустрою як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •39. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу грунтів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.
- •40. Проблеми ведення державного земельного кадастру як функції управління у галузі використання, охорони і відтворення земель.
- •41. Проблеми здійснення контролю як функції використання, охорони та відтворення земель.
- •42. Проблема розгляду земельних спорів як функції управління у галузі охорони, використання і відтворення земельних ресурсів.
- •43. Проблема відповідальності як засобу реалізації земельного права: поняття і форми.
- •44. Особливості застосування різних видів відповідальності за земельні правопорушення.
- •45. Проблеми класифікації земельного фонду України за цільовим призначенням.
32. Особливості використання земельних ділянок на умовах емфітевзису і суперфіцію.
Емфітевзис – «відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб» (ч.1 ст.102-1 ЗКУ, ст.407 ЦКУ). Правовому режиму емфітевзису присвячено ст.102-1 ЗКУ, гл.33, ст.ст.407-412 ЦКУ.
Проблема. В Україні існує практика опосередкування договорами емфітевзису відносин із використання земельних ділянок для садівництва. Між тим, використання земельної ділянки для садівництва передбачає можливість будівництва «необхідних будинків, господарських споруд тощо» (ч.3 ст.35 ЗКУ), тому відносини сторін одночасно мають ознаки не лише емфітевзису, а й суперфіцію (права користування чужою ділянкою для забудови – див. нижче). Подібна ж ситуація може скластись у випадку використання земель ФГ, земель різних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані будівлі і споруди. Як видається, відносини сторін мають регулюватися одночасно положеннями і про емфітевзис, і про суперфіцій. У цивілістичній доктрині у подібних випадках пропонується вести мову про існування т.з. складених речових прав.
Суперфіцій – відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для забудови (таке визначення випливає із ч.1 ст.102-1 ЗКУ, ст.413 ЦКУ). Суперфіцію присвячено ст.102-1 ЗКУ, гл.34, ст.ст.413-417 ЦКУ.
NB. У доктрині земельного права доцільність запровадження у правову систему України емфітевзису та суперфіцію піддається сумніву (Д.В. Бусуйок) «за умов можливості набуття емфітевзису та суперфіцію за ціною, яка дорівнюватиме вартості набуття права власності на землю, а також подібності емфітевзису та суперфіцію до інституту строкової оренди землі». Вважаємо, що з наведеною позицією можна погодитися, але із застереженнями. По-перше, у разі, якщо в Україні і надалі блокуватиметься створення повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення, емфітевзис може стати вимушеною, але ефективною альтернативою купівлі-продажу землі. По-друге, існуюча на сьогодні подібність оренди землі, з одного боку, та емфітевзису та суперфіцію, з іншого – явище ненормальне. Бажано було б, щоб конструкція права оренди землі за вітчизняним законодавством відповідала б усталеним світовим підходам, тобто послідовно відображала б зобов’язальний характер цього права.
33. Проблеми управлінських відносин в галузі використання, відтворення та охорони земель.
Проблема: співвідношення державного управління та державного регулювання в галузі земельних відносин. Ця дискусія бере свій початок з теорій адміністративного права, де склались такі підходи – 1. Ці поняття розгляд як синоніми; 2. З точки зору регулювання як функції управління; 3. Як понятійні елементи, які тісно пов’язані між собою та органічно доповнюють один одного. Так, на думку проф. Рабіновича – основний критерій розмежування управління та регулювання – як різних засобів державного впливу – полягає насамперед у видах, спрямованості, та обсязі повноважень компетентних державних органів стосовно об’єктів впливу. Ці понятійні елементи тісно пов’язані між собою та органічно доповнюють один одного.
У доктрині земельного права вживаються терміни (1) «управління у галузі земельних відносин», (2) «державне управління земельним фондом», (3) «державне регулювання земельних відносин». Часто вони застосовуються як синоніми.
А.М. Мірошниченко використовує термін «управління у галузі земельних відносин», якому надає значення діяльності із використанням владного примусу, спрямованої на забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення земель.
Проблема – відсутність єдиного підходу щодо визначення об’єкта управління. Земельні ділянки, землі, земельний фонд, землевласники та землекористувачі, діяльність землевласників та землекористувачів. Державне управління носить соціальний характер, тобто пов’язане із впливом на людей, а не на об’єкти матеріального світу. Разом з цим – зміна стану об’єктів матеріального світу в необхідному для суспільства напрямку здійснюється не безпосередньо, а опосередковано, через волю та свідомість людей, тобто керовану соціальну систему, а відтак обгрунтов позиція, що треба віділяти в упр відносинах як безпосередній так і опосередкований об’єкт.
Ознаки управнінських відносин – виникають на основі норм закону; мають владно-виконавський характер; субєктний склад – спеціально уповноважені органи державні, громадські, самоврядні організації; об’єктний склад – безпосередній об’єкт, має комплексний характер і залежить від функцій управління; може бути діяльність фіз. і юр осіб, земельнокадастрова документація, правопосвідчуючі документи; опосередкованим об завжди буде земельна ділянка з її правовим режимом.