Характеристика отруйних для людини рослин і тварин Отруйні рослини

Гострі отруєння отруйними рослинами є поширеним видом харчових інтоксикацій, що мають деякі характерні особливості. Вони виникають у теплий період року — весною, влітку та восе­ни. Гострі отруєння часто носять масовий характер і, як справ­жня епідемія, відбирають десятки людських життів.

Причиною гострих отруєнь рослинними отрутами може слу­гувати самолікування — самостійне приймання настойок та від­варів з трав без консультації лікаря чи за рекомендацією осіб, які не мають медичної освіти.

Розрізняють власно отруйні рослини, до складу яких входять деякі хімічні речовини, особливо токсичні для людини, та не­отруйні культурні рослини, отруєння якими можливі внаслідок зміни їх хімічного складу чи їх отруєння отруйними грибами під час неправильного зберігання, наприклад, як це буває із зерном чи бульбою, що перезимували у полі.

Діючою токсичною речовиною отруйних рослин слугують різ­ні хімічні речовини (сполуки), які належать до складу алкалоїдів, глікозидів, а також деяких ефірних масел та органічних кислот (синильна, або ціанідна, та щавлева).

Алкалоїди — важкі органічні сполуки, які містять кисень, во-день та азот. їх солі добре розчиняються у воді і швидко всмокту­ються у шлунок чи кишки. Вони легко розпадаються на складові частини.

Симптоми ураження людини рослинними отрутами залежать від їх дії на окремі органи та системи організму. При отруєннях багатьма рослинами на перший план виступають симптоми ура­ження нервової системи. Характер ураження може бути різним. Первинна дія на нервову систему ускладнюється розладами з боку інших органів, насамперед серця та органів дихання, що може призвести до розвитку недостатності їх функцій та смерті хворих.

Велика кількість отруйних рослин діє на слизову оболонку травної системи, спричинюючи різкий біль у животі, нудоту, про­нос. До цієї групи належать рослини, до складу яких входить са­понін (проросла бульба, паслін, гірчиця тощо).

Рослинами, що порушують діяльність серця, є наперстянка, конвалія, горицвіт, олеандр. Невеликі дози настойки з цих рос­лин збуджують серцеві м'язи та регулюють частоту серцевих скорочень. Отруєння токсичними дозами проявляються сильним серцебиттям, відчуттям "завмирання" в серці у зв'язку з пору­шенням ритму його діяльності, потьмаренням та втратою свідо­мості.

Деякі отруйні рослини можуть діяти на печінку, у зв'язку з цим вони отримали назву печінкових отрут. До них належать хрестовниця, геліотроп, гірчак рожевий. Алкалоїди цих рослин зумовлюють втрату апетиту, нудоту, пронос, порушення психіч­ної діяльності.

Отруйні тварини

У світі щорічно 500 тис. людей отримують укуси отруйних змій, при цьому гинуть від ЗО до 40 тис. У СІЛА за рік реєстру­ють до 5 млн укусів членистоногими комахами (бджоли, павуки, скорпіони). Труяться від споживання різних отруйних риб близь­ко 20 тис. людей, а гине — понад 300 за рік.

Тварини і комахи здобули таку властивість у процесі еволюції та пристосування виду до навколишнього середовища, щоб існу­вати, їхня "токсична зброя" — отрута — як і спосіб застосування різноманітні. Активний спосіб — це введення отрути в організм супротивника за допомогою жала, зубів, плавників.

Отруйних тварин ділять на пасивно- та активно-отруйних. Перші не мають отруйних' органів, а також органів активного нападу (деякі риби, комахи, молюски). Наприклад, під час роз-давлення жуків та потрапляння на кінцівки отруйних речовин розвиваються дерматити, а під час потрапляння в кишки — отру­єння. Отруйні властивості деяких риб і молюсків проявляються лише під час споживання без дотримання правил безпеки.

Для активно-отруйних тварин характерна наявність спеціаль­них органів, що виділяють отруйні речовини, та органів нападу. Найбільш небезпечні для людини змії: ефа, гюрза, звичайна га­дюка, кобра, щитомордник; а також деякі види риб (скорпено-ві риби — морський йорж і морський дракон — Чорного моря). Шкідливі для людини також медузи та актинії.

Отруйними для людини є деякі види членистоногих. Напри­клад, поширена в північних районах країни сколопендра. Вона у пошуках здобичі заповзає в населенні пункти. Укуси супрово­джуються сильним болем, місце укусу припухає.

Усі види павуків мають отруйні залози, але для людини не­безпечні лише ті, що можуть прокусити шкіру. До них належать каракурт і тарантул. У каракуртів отруйні лише самки. Найчасті­ше кусають людей улітку та восени. Укус безболісний. Біль після укусу продовжується до 12 днів. Отрута каракурта діє на нервову систему.

Небезпека укусу тарантула значна.

У Криму, на Кавказі і в Середній Азії є скорпіони (жовтий, італійський, кавказький тощо), секрет залоз яких отруйний для людини. Тонке заднє брюшко ("хвіст") скорпіонів закінчується гострим зігнутим жалом, з'єднаним із 2 отруйними залозами. Укус скорпіонів болючий, супроводжується сильним набряком, почервонінням шкіри.

Поширені комахи з ряду термітів і перетинчастокрилих, з яких найбільшу небезпеку для людини представляють оси (шер­шень, оса звичайна тощо) та бджоли. їх отруйний апарат склада­ється з двух залоз, з'єднаних із жалом. Оси легко і миттєво жа­лять, укол супроводжується пекучим болем. Місце укусу запалю­ється, інколи набрякає. Ступінь отруєння залежить від кількості одночасних укусів, місця ураження та сприйняття інтоксикації. Потрібно видалити жало, промити ранку етиловим або нашатир­ним спиртом.

Одним із основних заходів профілактики укусів є хоча б еле­ментарне знання способу життя і місць проживання отруйних тварин.

_{СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ}

Адріанов В.Л. Біологія: Розв'язування задач з генетики. — 2-ге вид.

— К.: Либідь, 1996.

Бажора Ю.И., Кириченко Л.Г., Шевеленкова А.В. и др. Основні меди-цинской паразитологии: учебн. пособие по практ. занятиям для студен-тов 1 курса. — Одесса: Одес. Гос. Мед. Унт, 2001. — 175 с.

Бажора Ю.И., Шевеленкова А.В. и др. Клиническая генетика: учебн. пособие по практ. занятиям. — Одесса: Одес. Гос. Мед. Ун-т, 2001. — 145 с.

Биология: учебн. пособие / А.В. Романенко, Е.А. Жгут, О.В. Голо-вченко и др.; под ред. А.В. Романенка. — К.: Медицина, 2008. — 424 с.

Голда Д.М. Задачі з генетики та методика їх розв'язування. — К.: Вирій, 1997.

Запорожан В.М., Сердюк АЛі., Бажора Ю.І. Спадкові захворювання і природжені вади розвитку в перинатологічній практиці. — К.: Здоров'я, 1997. — 360 с.

Казначев В.П. Учение о биосфере. — М., 1995.

Лазарев КЛ.. Демиденко ЛА. Медико-биологический словарь-справочник. — 2003. — 430 с.

Ніколайчук В.І., Надь Б.Б. Збірник задач з генетики. — Ужгород, 2000.

Пішак В.П., Бажора Ю.І. Медична біологія. — Вінниця: Нова книга, 2004.— 656 с.

Пішак В.П., Бойчук Т.М., Бажора Ю.І. Клінічна паразитологія. — Чернівці: БДМА, 2003. — 344 с.

Путинцева Г.Й., Решетняк ТА* Медична генетика. — К.: Здоров'я, 2002. —342 с.

Саляк Н.О. Практикум з медичної біології: навч. посібник. — К.: Ме­дицина, 2009. — 152 с.

Тимченко АД. Биология с основами генетики и паразитологии. — К.: Вища шк. Головное изд-во, 1982. — 331 с.

Філогенез систем органів: навч. посібник / В.П. Пішак, Т.Є. Дьяконов, Н.В. Черновська та ін. — Чернівці: БДМА, 2000. — 153 с.

Ярьігин В.Н., Васильєва В.И., Волков И.Н., Синельщикова В.В. Био­логия: В 2 кн. Кн. 1: учебн. для мед. спец, вузов / Под ред. В.Н. Ярьігина.

— 4-е изд., испр. и доп. — М.: Вьісш. шк., 2001. — 432 с.