Формування антропоценозів

Ріст населення, якісний стрибок розвитку науки і техніки за останні два століття, і особливо в наш час, призвели до того, що діяльність людини стала фактором планетарного масштабу, на­правляючою силою подальшої еволюції біосфери. Виникли ан-тропоценози — сукупність організмів, в яких людина є доміную­чим видом, а його діяльність визначає стан системи.

У доіндустріальну епоху життєдіяльність кожної локальної популяції була безпосередньо зв'язана з локальним ландшафтом, з якого та черпала все потрібне для свого існування і за межі якого майже не виходили зміни, зумовлені діяльністю цієї популяції. Така єдиність локального людського суспільства (із властивими йому характерними способами діяльності) і навколишнього ланд­шафте отримала назву "антропоценоз" (термін запропонований В.П. Алексєєвим). Більшість антропоценозів було вписано в кру­гообіг речовин у біосфері подібно будь-яким іншим ценозам.

З початком індустріальної фази система антропоценозів роз­палася. Антропогенне перенесення речовини отримало планетар­ний характер, увійшло у дисбаланс з кругообігом речовини. Із окремих локусів, масштабно зіставлених з антропогеоценозами минулого, використовуються (у вигляді руди, сільськогосподар­ської сировини і т.д.) велика кількість речовин, що раніше ти­сячоліттями перебувала в цих локусах інертно-нерухомими чи задіяними в цикл кругообігу. Пройшовши через ефемерну фазу використання, ця речовина у вигляді відходів потрапляє в інші локуси, до неї не пристосованих. У результаті відмирають й ті ло-куси, з яких ця речовина походить (на місці визначення залиша­ються діри кар'єрів, терикони — нежива матерія, яка не може да­вати нічого, навіть кисень), і ті, куди потрапляють маси відходів (причому не тільки територіально обмежені частинами суші, але і океан та атмосфера).

Екологічне прогнозування

Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є фор­мування концепції про тісний зв'язок між економічним та еколо­гічним добробутом.

На сьогодні еколого-економічна проблематика визначає не лише ефективність функціонування всіх видів та форм господар­ської діяльності, а й принципіальні умови нормального функціо­нування кожної людини.

Екологічна економіка — молода наукова дисципліна, що відкриває нові напрями досліджень для прийняття науково об­ґрунтованих рішень із фінансування, планування, законодавчо-нормативного забезпечення керування соціально-економічними процесами в цілому і в галузі природокористування зокрема.

Проблеми, які досліджує екологічна економіка, можна об'єднати у дві великі групи. По-перше, це ефективне викорис­тання економікою природних ресурсів. По-друге, це пошук та обґрунтування методів запобігання та ліквідації збитків від за­бруднення навколишнього середовища. Ці проблеми мають ви­рішуватися на основі закономірностей природно-історичного ха­рактеру, а також із урахуванням потреб суспільства, що постійно змінюються.

У теоретичному плані екологічна економіка спрямована на створення наукових основ концепції стійкого екологічно­економічного розвитку, а її практичне значення виражається у створенні науково обґрунтованих конкретних рекомендацій із раціонального використання природних ресурсів та збереження середовища життя людського суспільства.