Єдність організму та середовища

Усі живі істоти живуть у певних умовах навколишнього середовища. Усе, що поза межами організму, належить до навко­лишнього середовища: земля, вода, тварини та ін.

Існують такі варіанти "класифікації" організмів:

1. За живленням (розділення відносне (одноклітинні), біль- шість тварин — гетеротрофи):

• автотрофи — синтезують їжу за рахунок одержання енергії з простих хімічних речовин;

• гетеротрофи — отримують енергію з "будівельних матеріа­лів" за рахунок поїдання інших організмів чи продуктів їх життед ія л ьності.

2. За природою отримуваних поживних речовин гетеротрофів (тварин) можна поділити на:

• травоїдних;

• м'ясоїдних;

• всеїдних.

3. За характером поглинання їжі:

• хижаки (інколи — як синонім м'ясоїдні);

• падальники і капофаги (рештки рослин та тварин — трупи і органіка, що розкладається);

• паразити — поглинають тканини, рідини або частково пе­ретравлену їжу своїх хазяїнів.

Під час визначення паразитичного способу життя варто під­креслити, що взаємини між паразитом і його хазяїном не обме­жуються харчовими відносинами. Паразит використовує хазяїна не лише як джерело їжі, а й як місце свого тимчасового чи постій­ного проживання.

Паразитизм є однією з форм співжиття (симбіозу), за яким один організм (паразит) живе за рахунок організму іншого виду (хазяїна). Хазяїнами, як і паразитами, можуть бути і тварини, і рослини.

Уявлення про симбіоз як про стабільну систему, що виникає на основі взаємодії організмів різних видів, корисно хоча б для одного із партнерів, отримує все більше поширення. До симбіозу зазвичай не належать внутрішньовидові відносини. Під симбіо­зом розуміють співжиття двох організмів різних видів, що при­носить їх взаємну користь.

Симбіоз — особлива стратегія, адаптація організмів до навко­лишнього середовища, що досягається шляхом його об'єднання з іншими організмами. Така стратегія — "інтерактивна", порівня­но з "індивідуальною" адаптацією, за рахунок фізіологічних чи дійових реакцій організмів, що вільно існують.

Класифікація симбіологічних відносин за природою взаємовідносин

Форезія. Дуже слабкий зв'язок, при якому один із організмів (формант — частіше менший) використовує інший організм як транспортного хазяїна. Немає жодної фізіологічної чи біологічної залежності.

Коменсалізм (дослівно — "харчування за одним столом"). Асоціація, за якою один із партнерів (менший) отримує вигоду від взаємодії, тоді як другий — ані вигоди, ані шкоди. Взаємне використання місця, субстрату, захисту, харчування.

Мутуалізм. Обидва партнери отримують вигоду. В основному — тісна і облігатна асоціація, переважно фізіологічна залежність аж до ступеня неможливості вижити поза асоціацією. Але не тільки фі­зіологічна взаємодія — симбіоз чистильників (риби та ракоподібні).

Паразитизм. У спрощеному вигляді "паразит — організм, який живе на або в іншому організмі, отримуючи від нього част­кове чи повне харчування, зазвичай шкодячи своєму хазяїну".

Екологічна концепція симбіозу закладена вітчизняними па­разитологами — А.А. Филипченко, О.М. Панкоським, В.М. Бе-климишевським, В.О. Догелем. Головна рухова сила розвитку системи — захоплення паразитом нової екологічної ніши — вну­трішнього середовища хазяїна, в якому відсутня конкуренція з вільно рухаючими організмами. Хазяїн — "первинне" екологічне середовище, у взаємодії з яким визначаються фізіологічний стан та репродуктивна активність паразита. Середовище існування ха­зяїна є для паразита "вторинним" екологічним середовищем. Па-разитоценоз — сукупність паразитів різних видів, які існують в одній особі хазяїна.

"Паразити — це організми, що використовують інші організ­ми як середовище існування та джерело харчування, на хазяїна перекладається повністю чи частково харчування і регулювання взаємодії з навколишнім середовищем" (Догель, 1947).

Суттю паразитологічних взаємин можуть бути різнобічні адаптації паразита до хазяїна (і хазяїна до паразита).

Причини виділення з екології взаємовідносин паразит— хазяїн:

1. Своєрідність таких відносин. Взаємні адаптації не тільки організмів до середовища існування, але і середовища існування (хазяїна) до організму.

2. Фактори зовнішнього (спільного) середовища існування, трансформовані організмом хазяїна, ніколи не впливають на па­разита безпосередньо. Усе це потребує спеціальних методів та під­ходів.

3. Специфічні фактори зовнішнього середовища (хазяїн) та зміна організму (паразита) ніколи не спостерігаються у видів, що вільно існують.

Така специфічна риса середовища існування, як обмеженість у часі і просторі, визначає те, що більшість біологічних процесів у паразитів виявляються більш вираженими (чіткими), ніж у орга­нізмів, що вільно існують.