Клас Комахи (Insecta)

Містить понад 1 млн видів.

Тіло розділене на три відділи: голову, груди та черевце.

Голова утворюється із 6 сегментів, що повністю зливаються у дорослої комахи. Перший і третій сегменти не мають придатків, другий — несе пару вусиків (антен); на четвертому, п'ятому і шос­тому — розвиваються парні чаетини ротового апарату — верхні щелепи (мандибули), ніжні щелепи (максили) і нижня губа. Ву­сики за будовою і розміром різноманітні і слугують важливою систематичною ознакою. Вони можуть мати ниткоподібну, плас­тинчасту, булавоподібну та інші форми. Розвиток і форма щелеп та нижньої губи залежать від характеру живлення. Виділяють такі основні типи ротового апарату:

1. гризучий (таргани);

2. гризуче-лижучий (бджоли);

1. колючо-сисний (комарі);

3. сисний (метелики);

4. лижучий (мухи).

Комахи здатні рухати головою. Груди складаються з трьох сег­ментів, які мають три пари членистих кінцівок. У багатьох комах до другого і третього сегментів грудей прикріплюються органи по­льоту — крила. Чимало паразитів людини і тварини втратили кри­ла та кінцівки. Черевце комах зазвичай утворено з 10 сегментів.

Нервова система побудована за принципом черевного нерво­вого ланцюжка. Головний мозок розвинений. Органи дихання — трахеї. Інші системи комах розвинені добре і в цілому відповіда­ють організації павукоподібних.

Розвиток комах відбувається з метаморфозом. Повне перетво­рення (яйце, личинка, лялечка, доросла комаха) характерне для жуків, метеликів, комарів, мух. Неповне перетворення (яйце, ли­чинка, доросла комаха) — для тарганів, клопів, вошей тощо.

Серед комах, які шкодять здоров'ю людини, виділяють такі групи: а) механічні переносники збудників хвороб; б) тимчасово кровосисні паразити; в) постійно кровосисні паразити.

Медичне значення вошей, бліх, клопів, тарганів як збудників хвороб. Воша (рід Апоріига). Відомо два види вошей, що паразиту­ють на людині, — воша людська і воша лобкова. Перший вид має два підвиди: головної воші і одежної воші (мал. 44). Воша голови паразитує на волосистій частині голови, а одежна — на шкірі ту­луба і кінцівок, яйця відкладає в білизні. Лобкова воша мешкає на лобку, у пахвових ділянках, на бровах та віях. Паразитування на людині головної чи одежної вошей називається педикульозом; лобкової воші — фтиріазом.

Ротовий апарат вошей колючо-сисний. Кінцівки пристосова­ні для міцного утримання на волоссі і білизні. Воші харчують­ся кров'ю хазяїна 2—3 рази на добу. Тривалість життя близько 50 днів. За період статевої зрілості самка відкладає до 300 яєць, які прикріплюються до волосся чи одежі і називаються гнидами. Гниди овальні, білого кольору. Личинка досягає статевої зрілості впродовж місяця. Зараження педикульозом і фтиріазом відбува­ється за умови безпосереднього контакту, а також використання чужої білизни.

Одежна воша і воша голови є не лише ектопаразитами люди­ни, а й переносниками збудників таких тяжких захворювань, як висипний та поворотний тиф, волинська (окопна) гарячка.

Мал. 44. Воші та їх яйця: А — головна воша (Pediculum humanus capitis);

Б — одежна воша (Pediculus humanus humanus); В — лобкова воша (Phthirus pubis); Г — яйця (гниди): а — головної воші; б — одежної воші; в — лобкової воші. 1 — голова; 2 — груди; 3 — черевце; 4 — вусики;5 — кінцівки

Д ля боротьби з педикульозом дотримують правил особистої гігієни: регулярне купання, зміна білизни, тримання житла у чи­стоті. Із хімічних засобів знешкодження вошей використовують мазі і шампуні, що містять різні інсектициди. Найефективніше оброблювання білизни і речей у дезінфекційних камерах.

Блохи (рід АрЬапіріега). Не мають крил, тіло сплющено з бо­ків, задні кінцівки видовжені і слугують для пересувань стрибка­ми; ротовий апарат колючо-сисний.

Найбільш відома людська блоха (мал. 45). Довжина тіла не більше 4 мм. Поширена скрізь і може паразитувати не лише на людині, а й на собаках, кішках, гризунах. Людська блоха живе у тріщинах підлоги, під плінтусами і за шпалерами. Тут самки від­кладають яйця, з яких розвиваються червоподібні личинки. За З—4 тижні вони стають лялечкою, перетворюються у статевозрі­лі форми. За несприятливих умов час розвитку бліх може сильно збільшитися.

Мал. 45. Людська блоха (Pulex irritans): 1 — голо­ва; 2 — груди; 3 — черевце; 4 — вусики; 5 — стрибальні кінцівки

Людину блохи відвідують лише для кровоссання, зазвичай уночі. Укуси бліх зумовлюють сильний свербіж. У травній сис­темі бліх можуть тривалий час зберігатися і розмножуватися збудники чуми. У зв'язку з тим що на чуму у природі хворіють частіше гризуни, у перенесенні збуд­ника велику роль відіграють блоха пацюка, блоха кроляча тощо, які як і людська, легко переходять для кро­воссання з одного хазяїна на іншого. Відомо, що блохи при кровоссанні можуть передавати також збудників туляремії, висипного тифу та інші.

У боротьбі з блохами велике зна­чення має утримання житла та служ­бових приміщень у чистоті; крім того, вони мають бути непроникними для гризунів. Широко використовують різноманітні інсектициди і засоби для знищення гризунів, а також для особистого захисту від укусів бліх, наприклад репеленти, якими оброб­ляють одяг та постільні речі.

Клопи (рід Нетіріега). Крово­сисні клопи є отруйними комахами, а деякі види — і переносниками збудників хвороб. Отруйну дію справляє секрет слинних залоз, яку клопи виділяють при крово-ссанні. Клопи — комахи з неповним перетворенням, у яких ли­чинки та дорослі особини харчуються кров'ю.

Найбільш відомий клоп постільний — невеликі безкрилі комахи червоно-коричневого кольору, завдовжки близько 6 мм. Живуть у меблях, щілинах і тріщинах стін, підлоги і стелі. їх присутність можна встановити за екскрементами у вигляді чорно-бурих плям. Одна самка за все життя може відкладати декілька сот яєць. Низька температура не знищує клопів, а за температури -21 °С настає задубіння.

Постільні клопи активні вночі; кусають зазвичай відкриті ді­лянки тіла, часто проколюючи шкіру кілька разів. Клопи здат­ні до тривалого голодування (до року). Укуси часто зумовлюють свербіж, спричинюють неспокій людям, позбавляють їх нормаль­ного сну і відпочинку, що інколи призводить до нервових розла­дів. Припускається можлива участь клопів у перенесенні збудни­ків деяких інфекційних хвороб: чуми, висипного і поворотного тифу, туляремії тощо.

Боротьба з клопами базується на профілактиці, що запобігає появі і розмноженню паразитів, та знищувальних заходах, до яких належать різні види хімічної та фізичної боротьби.

Таргани (рід Blattoidea). Це комахи, що мешкають у житлі або біля житла людини. Часто трапляються у туалетах, смітни­ках, кухнях, на продовольчих складах. Найпоширеніші і найві-доміші чорний тарган (Віаііа огіепіаііз; мал. 46) і рудий тарган, або прусак (ВІаііеІІа £егтапіса). Чорний тарган має чорно-бурий колір тіла, а довжина сягає 19—26 мм. Рудий забарвлений у буро-рудий колір і має розміри до 11 —12 мм. Тіло тарганів сплюще­но, кінцівки мають кігітки та присоски, завдяки яким комахи проникають у вузькі щілини і повзають у будь-якому положенні. Внутрішня будова тарганів така с^ма, як і у комах.

Характерною особливістю тарганів є специфічні клапани, які закривають трахеї за наявності у повітрі сторонніх домішок. Це забезпечує тарганам високу стійкість до дії отрутохімікатів, які використовують у вигляді порошків і аерозолів.

Під час виходу з яйцевивідних шляхів зрілі яйця тарганів вкриваються щільною оболонкою кокона. У кожному коконі при­близно 20 яєць. У яйцях зародки розвиваються залежно від тем­ператури та вологості повітря 20—50 діб. Личинки мають дуже

дрібні розміри. До досягнен­ня статевої зрілості декілька разів линяють. У харчуванні таргани невибагливі: спожи­вають хліб, картоплю, зерно, овочі, цукор, шкіру, трупи тварин і людини, навіть вату, вовну і папір. Тривалий час навіть можуть бути взагалі без їжі.

1

У результаті такого хар­чування таргани на поверхні свого тіла і у травній системі здатні переносити яйця гель­мінтів і збудників багатьох ін­фекційних хвороб.

Основним методом бороть­би з тарганами є санітарне облаштування житла. Вико­ристовують також отруєння отрутохімікатами. Більшість заходів призводить лише до зменшення популяції тарганів, але не забезпечує їх повної лікві­дації в оселі людини, як уже зазначалося вище, через їх низьку чутливість до отрут та здатність до тривалого голодування.