Розділ 11 Медична арахноентомологія

Членистоногі — збудники і переносники збудників захворю­вань людини

Медична арахноентомологія вивчає тих представників типу Членистоногих (АгіКгорогіа), які є тимчасовими або постійними паразитами людини, переносниками збудників інфекційних та паразитичних захворювань, а також отруйних тварин.

У тілі членистоногих виділяють такі відділи: голова, на якій розміщені органи чуттів і органи захоплення їжі; груди з органами пересування (кінцівки, крила), черевце. У деяких членистоногих голова і груди утворюють єдиний відділ тіла — головогруди. Усе тіло складається із сегментів, кількість яких є важливою систе­матичною ознакою. Наприклад, кінцівки — з декількох члеників утворюють систему важелів, які рухаються за допомогою м'язів. У різних сегментах вони виконують рухову, захисну, статеву та ди­хальну функції. Деякі кінцівки на голові перетворюються на при­датки — органи захоплення, утримання і подрібнення здобичі.

Тіло вкрите твердою оболонкою — кутикулою. Кутикула виді­ляється залозистими клітинами покривного епітелію, так званим зовнішнім скелетом. Основним компонентом кутикули є хітин. Хітиновий панцир не розтягується, тому ріст організму можли­вий тільки в період ліньки. Поперечнопосмуговані м'язи дуже сильні й здатні скорочуватися з великою швидкістю.

Нервова система організована за принципом черевного нерво­вого ланцюжка. Кожний сегмент тґла несе нервовий вузол. Кон­центрація нервових вузлів у головному відділі зумовлює утворен­ня головного мозку (спостерігається у комах). З органів чуттів найбільшого розвитку у багатьох членистоногих набули нюх і зір. Очі можуть бути прості або складні — фасеткові.

Дихальна система у водних членистоногих представлена зя­брами, а у великих наземних видів — легенями, мішкоподібни­ми випинами кінцівок (павуки, скорпіони). Найбільш довершені органи дихання — трахеї — мережа тонких розгалужених трубок

(комахи). Кровоносна система незамкнена. Більшість членисто­ногих роздільностатеві.

Розмноження. Значна частина видів відкладає яйця в зовніш­нє середовище. Дуже рідко спостерігається живородіння (деякі скорпіони, кліщі). Якщо особина, що вийшла з яйця, різко від­різняється від дорослої, п називають личинкою.

Клас Павукоподібні (Arachnoidea)

Медичне значення мають представники скорпіонів, павуків та кліщів. Серед скорпіонів та павуків є велика кількість отруйних видів, небезпечних для людини. Кліщі відомі як тимчасові та по­стійні паразити.

Особливості морфології, живлення та розмноження паву­коподібних. Тіло павукоподібних складається з головогрудей і черевця. Головогруди утворені щільною кутикулою і включа­ють 6 сегментів. Кінцівки першого сегмента — хеліцери — є органами захоплення і подрібнення їжі. На кінчиках хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз. Кінцівки другого сег­мента — педипальпи — виконують функцію утримання здоби­чі, беруть участь у перенесенні сперми в статеві шляхи самки, слугують органами дотику. Кінцівки наступних чотирьох сег­ментів — ноги — беруть участь у пересуванні, викопуванні ні­рок, утриманні яєчного кокона, здобичі. Вони мають нюхові та дотикові рецептори.

Нервова система характеризується концентрацією нервових вузлів. У павуків у передньому відділі головогрудей виникає єди­не скупчення нейронів — головогрудна нервова маса. З органів чуттів розвинені дотик (чутливі волоски на тілі та кінцівках) і нюх. Зір дуже слабкий — є декілька пар простих очок.

Більшість павукоподібних — хижаки, пристосовані до спо­живання напіврідкої їжі. Спійману здобич убивають отрутою, по­криви жертви розривають і всередину вводять травні соки. Потім розріджений вміст жертви всмоктують. Для цього сформована глотка з м'язами, яка переходить у тонкий стравохід і далі — у сисний шлунок. Вирости кишківника утворюють печінку, кліти­ни якої виділяють травні ферменти.

Дихальна система представлена легенями або трахеями. У ви­щих павуків — трахеї. Деякі мають і легені, і трахеї.

Кровоносна система добре розвинена у видів, які дихають ле­генями. На спинній поверхні головогрудей розміщене серце, від якого відходять великі кровоносні судини.

Система виділення представлена мальпігієвими судинами — спільними виростами кишківника.

Павукоподібні роздільностатеві. Запліднення найчастіше вну­трішнє. Поширені повсюди.

Отруйні павукоподібні. Скорпіони (8согріопез) поширені у тропічних та субтропічних країнах. їхні педипальпи нагадують клешні, видовжене черевце завернуте догори та закінчується жа­лом, де відкривається протока отруйних залоз. Якщо необереж­но придавити скорпіона, наступити на нього або взяти рукою, він вколює кігіток свого черевця у шкіру і вприскує отруту. Отрута скорпіона, особливо тропічних видів, небезпечна для людини. Вона зумовлює виникнення відчуття печіння і набряку ураженої ділянки; можливі головний біль, загальна слабкість та інші тяж­кі симптоми отруєння.

Павуки (АгасЬпеі) поширені всюди. Тіло їх складається з не-сегментованих головогрудей і черевця. Практично всі павуки ма­ють отруйні залози, які розташовані на кінчиках хеліцер. Для людини небезпечні укуси лише окремих павуків: тарантула, ка­ракурта і деяких тропічних видів.

Тарантул — дуже великий павук, який досягає в довжину 4 см. Поширений у степу та лісостепу півден­ної частини України. Укус болісний, для людини небезпечний.

Каракурт— чорний павук завдовжки 2 см. Черевце вкрито дрібними червоними крапками. Поширений на півдні України. Укус для людини дуже небезпеч­ний. Отрута зумовлює відчуття сильного болю не лише на місці укусу, але і в суглобах, животі, грудях. Виникають озноб, підви­щення температури тіла, інколи спостерігають судоми, галюци­нації. У тяжких випадках настає смерть.

Як протиотруту вводять протикаракуртну сироватку. Завдя­ки їй показник смертності від укусів цього павука нині різко зни­зився.

Профілактика укусів отруйних павуків — особиста обереж­ність у місцях їх проживання.

Медичне значення кліщів як збудників хвороб та переносників збудників захворювань людини. Розміри кліщів (Асагіпа) дрібні. У багатьох кліщів головогруди і черевце зливаються в єдине ціле, втрачаючи сегментацію. Хітиновий панцир легко розтягується. Ротовий апарат кліщів — колючо-сисний або гризуче-сисний. Як і в усіх павукоподібних, у дорослих кліщів 4 пари кінцівок.

Укуси кліщів безболісні, їх слина містить знеболювальні речо­вини, а також речовини, що запобігають зсіданню крові.

За медичним значенням виділяють дві групи кліщів: а) тимча­сові ектопаразити-кровососи, які є переносниками та природни­ми резервуарами збудників хвороб; б) постійні шкірні паразити людини.

До кліщів — переносників збудників хвороб належать іксодо-ві кліщі, тайговий кліщ, собачий кліщ та пасовищні кліщі.

Біологію кліщів та шляхи поширення вірусів у природних середовищах вивчали Є.М. Павловський та його співробітники. Різноманітні віруси, якими хворіють хазяїни-годівники кліщів, потрапляють у травну систему паразитів під час смоктання крові. Звідти вони поширюються у різні органи, зокрема у слинні залози і яєчники. Накопичування вірусів у слинних залозах спричинює зараження людини під час укусу.

К ліщовий енцефаліт — одне з найтяжчих інфекційних захво­рювань людини. Вірус уражає центральну нервову систему: пору­шується рухова функція, виникають параліч, прояви психічних розладів. Показник смертності досягає ЗО %. Зараження людини кліщовим енцефалітом можливе не тільки через укуси кліщів, але і при споживанні молока хворих кіз. Але через те, що кози зара­жаються лише в результаті уку­сів кліщами, останні відіграють провідну роль у поширенні цієї інфекції.

До вірусних захворювань, що переносяться кліщами, належать геморагічні гарячки. Вони супро­воджуються численними крово­виливами у внутрішні органи і під шкіру.

До кліщів — постійних пара­зитів людини належить коростя­ний свербун {мал. 43). Це специ­фічний паразит людини, збудник корости. Коростяний свербун може паразитувати на кожній ділянці тіла, але частіше на най-ніжніших. Просвердлюючи епідерміс і переміщуючись у ньому, кліщі дратують нервові закінчення і зумовлюють свербіж, який посилюється вночі. Під час розчухування вражених ділянок від­криваються ходи кліщів, і таким чином кліщі руками переносять­ся на ще не вражені ділянки шкіри. Заразитися коростою можна при безпосередньому контакті з хворими (людьми або тварина­ми), а також під час використання одягу та білизни хворого.

Мал. 43. Коростяний свербун (Асагш 5Іго 5. Загсорїез зсаЬіеі), черевний бік: 1 — ротовий апа­рат; 2 — ходильні кінцівки

Діагностика: коросту діагностують під час виявлення харак­терних уражень шкіри. Ходи кліщів мають вигляд прямих тон­ких полосок брудно-білого кольору. На одному кінці хода є за­округлення, де і виявляють кліща.

Профілактика: виявлення та лікування хворих, додержуван­ня особистої гігієни, а також під час контакту з тваринами.

Кліщі — мешканці житла, їх медичне значення. Значну шко­ду здоров'ю людини приносять так звані пилові кліщі. Із пилу, зібраного в приміщеннях житла, з килимів, доріжок, підлог, ви­явили понад 130 видів кліщів розміром 0,2—0,6 мм. Із них най­поширеніший "постільний" кліщ. Продукти життєдіяльності, фрагменти мертвих кліщів та личинкових шкірок, потрапляючи з пилом у дихальні шляхи і травний канал, інколи через шкірний покрив, спричинюють алергійні захворювання.