Розділ 10 Медична гельмінтологія. Плоскі та Круглі черви — паразити людини

Медична гельмінтологія вивчає паразитів з групи червів. Чер­ви — багатоклітинні двобічно-симетричні тварини. Видовжене тіло плоских червів — це шкірно-м'язовий мішок, що складаєть­ся з м'язів та покривних тканин. Захворювання, які спричиню­ють гельмінти, називають гельмінтозами.

Тип плоскі черви (Plathelminthes)

Тіло плоских червів двобічно-симетричне, сплющене у спинно-черевному напрямку. Порожнина тіла відсутня, а внутрішні ор­гани розміщені в паренхімі. Шкірно-м'язовий мішок складається з тегументу - особливої оболонки, яка вкриває все тіло, і трьох шарів непосмугованих м'язів. Нервова система — із нервового вузла (ганглія) на передній частині тіла та поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього. Видільна система представлена системою каналів, які пронизують усе тіло тварини та відкрива­ються назовні порами. Дуже складно побудована статева система. Майже всі паразитичні плоскі черви є гермафродитами, дихаль­на і кровоносна системи відсутні. Поглинання кисню і виділен­ня вуглекислого газу відбувається по всій поверхні тіла. До типу плоских червів належать два класи, які мають медичне значення: Сисуни (Тгетаїосіа) та Стьожкові (Сезіоісіеа).

Клас Сисуни — збудники захворювань людини

Клас налічує понад 3000 видів. Усі вони ведуть паразитичний спосіб життя. Тіло паразитів сплющене, має листоподібну форму зі спеціальними органами прикріплення — присосками і гачка­ми. Є дві присоски — передня (ротова), у глибині якої розміще­ний рот, і задня (черевна). Покриви без війок. Шари м'язів добре розвинені, що дає змогу сисунам здійснювати складні переміщен­ня. Травна система спрощена: ротовий отвір виконує одночасно функцію і анального отвору. Ці види здатні всмоктувати поживні речовини всією поверхнею тіла. Нервова система представлена нервовим ганглієм і поздовжніми нервовими стовбурами. Органи чуттів також спрощені у зв'язку з паразитичним способом життя. Видільна система представлена системою каналів, які пронизу­ють усе тіло тварини та відкриваються назовні порами.

Більшість сисунів — гермафродити: в одному організмі є орга­ни як чоловічої, так і жіночої статевої системи. Однак незважаю­чи на це запліднення у більшості сисунів перехресне.

Особливістю паразитів є виняткова плодючість. Кожна особи­на може відкладати мільйони яєць за день. Більшість яєць і личи­нок гинуть під дією несприятливих чинників середовища.

Життєвий цикл дуже складний. Паразити розвиваються зі змі­ною хазяїв і чергуванням поколінь. Статевозрілі сисуни зазвичай паразитують в організмі хребетних тварин. Яйця потрапляють у навколишнє середовище, у воду, де за сприятливих умов із яйця виходить личинка — мірацидій, що вкрита війками і має світ­лочутливі вічка. Ця личинка в свою чергу потрапляє в організм молюска певного виду. У молюску личинки активно розмножу­ються шляхом партеногенезу: за деякий час після проникнення з одного мірацидія виходить декілька сот нащадків — церкаріїв. Церкарії зазвичай активно плавають. Залежно від виду паразита вони здатні проникати в основного хазяїна або потрапляти туди пасивно, інцистуючись на водяних рослинах чи в тканинах іншо­го проміжного хазяїна (риб, ракоподібних). У цьому випадку за­раження основного хазяїна відбувається в результаті споживання водяних рослин і тварин.

Більшість сисунів людини паразитують у жовчних протоках печінки, однак серед них є також сисуни кишок, кровоносної та дихальної систем. Аби потрапити в потрібний орган, сисуни руха­ються по судинах чи просвердлюють стінки органів. Іноді таким способом вони потрапляють в органи, непридатні для їх існуван­ня, наприклад в очі чи головний мозок, де за деякий час гинуть. Саме переміщення паразитів по організму хворі переносять дуже тяжко: підвищується температура тіла, з'являється гарячка. Часто це супроводжується кропив'янкою, набряком обличчя.

Хвороби, які спричиняють сисуни, називаються трематодоза­ми. Більшість трематодозів належать до групи зоонозних захво­рювань, тому повністю їх ліквідувати дуже складно.

Сисуни, які паразитують у жовчних протоках печінки. До них

належать печінковий сисун, котячий сисун, ланцетоподібний си­сун.

Сисун печінковий — збудник фасціольозу (мал. 28). Поши­рення повсюдне. Остаточний хазяїн — велика і мала худоба, про­міжний хазяїн — молюск, ставковик малий (мал. 29). Живить­ся жовчю. Статевозріла, листоподібна особина, завдовжки 20— ЗО мм, завширшки 8—12 мм. Спереду розміщений невеликий ко­нічний виступ завдовжки 4—5 мм. Черевний присосок більший, ніж ротовий. Сім'яники розгалужені, розміщені всередині тіла, а жовточники — з боків. Матка звивиста, розміщена в передній частині тіла; позаду і збоку середньої лінії — гіллястий яєчник. Яйця великі, овальної форми (130—150 х 70—90 мкм), мають кришечку.

У людини відповідні захворювання частіше трапляються се­ред населення сільської місцевості. Паразитування сисунів у пе­чінці може перебігати як бей симптомів, так і дуже тяжко.

Патогенна дія: продукти виділення отруюють організм хазя­їна, а самі паразити закупорюють жовчні протоки, зумовлюючи застій жовчі. Печінкові клітини при цьому гинуть і заміщуються сполучною тканиною. Тяжкість захворювання залежить від кіль­кості паразитів, які потрапили в організм людини, а також від їх видових особливос­тей (наприклад, від розміру).

„Лабораторна діагностика. Усі захворю­вання, спричинені сисунами, які паразиту­ють у печінці, діагностують на основі вияв­лення їхніх яєць у фекаліях. Яйця, а іноді статевозрілі паразити можуть бути виявле­ні і в жовчі, яку отримали під час зондуван­ня дванадцятипалої кишки хворого.

Профілактика: 1) старанно мити овочі; 2) китпятити воду з відкритих джерел перед споживанням; 3) не споживати сиру і напів­сиру рибу.

Мал. 28. Сисун печінковий (Fasciola hepatica): 1 — ротова присоска;

2 — черевна присоска; З — матка; 4 — яєчник; 5 — сім'яники; 6 — жов­точники

Cисун котячий — збудник опісторхозу (мал. ЗО). Поширений на берегах великих рік, переважно в басейнах рік Західного Сибі­ру, Казахстану, Наддніпрянщини тощо. Розміщення в тілі оста­точного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки, протоки підшлункової залози. Статевозріла особина завдовжки 8—13 мм. Тіло звужене спереду. Гілки кишок досягають заднього кінця тіла. У самій частині розміщені два великі чотири- і п'ятилопатеві сім'яники. По середині — темнозабарвлена матка із жовточни-ками. Яйця дрібні, завдовжки 26—30 мкм, асиметричні, мають кришечку і невеликий горбок на протилежних кінцях. Остаточ­ний хазяїн — люди і тварини, що харчуються рибою, проміжний — молюск, риби родини коропові.

Патогенна дія: механічне ураження жовчних проток і проток підшлункової залози^^цо може призвести до первинного раку пе-чшки і підшлункової залози, цирозу печінки.

Л абораторна діагностика: виявлення яєць у вмісті дванадця­типалої кишки і фекалія^ (яйця виявляють не раніше ніж через місяць після зараження); серологічні реакції на ранній стадії хво­роби^—

Профілактика: не^^щоживати недостат­ньо термічно оброблену або погано просолену рибу; виявлення і лікування хворих, захист во­дойм від фекального забруднення, санітарно-просвітницька робота.

Сисун ланцетоподібний — збудник дикро-целіозу. Поширений повсюди. Розміщення в тілі остаточного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки. Тіло статевозрілої особини за­вдовжки 5—12 мм, спереду рівномірно звуже­не, задній кінець заокруглений. Два часточкові сім'яники розміщені в передній третині тіла. Яєчник виявлено за заднім сім'яником, матка — у задній частині тіла, жовточники — з боку по середині тіла. Яйця коричневого відтінку, 8 асиметричні, розміром 38—45 мкм. Кришечка

Мал. 30. Сисун котячий (ОрізіЬогспіз їеііпеиз): 1 — ротова присоска; 2 — глотка; 3 — кишки; 4 — черевна присоска; 5 — матка; 6 — жовточник; 7 — яєчник; 8 — сім'яприймач; 9 — сім'яники; 10 —

видільний канал зрілого яйця слабко помітна, розміщена на гострішому полюсі. Усередині зрілого яйця виявлено зародок з двома круглими клі­тинами. Остаточний хазяїн — травоїдні тварини (велика і мала рогата худоба, свині), людина (поодинокі випадки хвороби); про­міжний хазяїн — черевоногі молюски, мурахи.

Патогенна дія: ознаки дискроцеліозу подібні до опісторхозу, виражені слабкіше.

Лабораторна діагностика: виявлення яєць у вмісті дванад­цятипалої кишки і фекаліях, можливе виявлення "транзитних** яєць; серологічні реакції.

Профілактика: мити овочі і фрукти перед споживанням; вете­ринарний контроль за тваринами.

Сисуни, які паразитують поза печінкою. Сисун легеневий — збудник парагонімозу (мал. 31). Поширений на Далекому Сході, Філіппінах, у Південно-Східній Азії, Індонезії, Південній Амери­ці (Перу, Еквадор), Африці (Заїр, Камерун, Нігерія). Розміщення в тілі остаточного хазяїна: дрібні бронхи. Можливе й позалегене-ве розміщення (печінка, селезінка, головний мозок, м'язи). Ста­тевозріла особина має тіло яйцеподібної форми, розміром до 1 см,

червоно-коричневого кольору. Час­точкові сім'яники і часточковий яєчник виявлено у задній третині тіла; часточковий яєчник і мат­ка розташовані над сім'яниками. Жовточники займають бічні по­верхні вздовж тіла. Яйця широкі та овальні, із кришечкою, золотаво-коричневого кольору, завдовж­ки до 100 мкм. Остаточний ха­зяїн — тварини із собачих, котя­чих, єнотових, рідше людина; про­міжний хазяїн — молюск, раки, краби (мал. 32).

Мал. 31. Сисун легеневий (Рагадопігаиз гіпдегі): 1 — ро­това присоска; 2 — глотка; З — кишки; 4 — черевна при­соска; 5 — матка; 6 — яєчник; 7 — сім'яники;

8 — жовточ­ники

П атогенна дія: механічне ура­ження тканин хазяїна під час мі­грації, ураження стінок бронхів, альвеол (комірок); формування паразитарних кіст, що містять 1 — 2 парагоніми; розвиток легеневих абсцесів; токсико-алергійна дія.

Лабораторна діагностика: овоскопія мокротиння або фекалій (яйця потрапляють у кишках під час заковтування мокротиння) через 1,5—2 міс. після зараження; серологічні реакції РЗК, РПГА на ранніх стадіях хвороби.

Профілактика: не споживати сирих раків і крабів, не пити сиру воду в осередках хвороби; виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.