Періоди постембріонального розвитку людини

Постнатальний (постембріональний) онтогенез — це період життя людини від моменту народження до смерті. У процесі ево­люційного розвитку людини змінюється її онтогенез. Для людини як біологічного виду характерне збільшення тривалості внутріш-ньоутробного періоду, сповільнення статевого дозрівання, поява перехідного періоду — клімаксу між періодами статевої зрілості і літнього віку.

На сьогодні немає єдиної схеми періодизації постнатального онтогенезу, тому що вона повинна відображати біологічні (морфо­логічні, фізіологічні, біохімічні та ін.), психологічні і соціологіч­ні аспекти розвитку й старіння організму. Слід зважати на факто­ри, що в різні періоди життя мають різну інформативність.

У нашій країні для медико-біологічних досліджень викорис­товують схему періодизації онтогенезу, подану в табл. 8.

Період новонародженості характеризується різною зміною умов існування організму у зв'язку з переходом від внутрішньо-утробного розвитку до розвитку в зовнішньому середовищі. У цей період організм особливо чутливий до дії шкідливих факторів.

Період грудного віку особливий тим, що організм отримує основну масу поживних речовин із грудним молоком. У грудному молоці крім поживних речовин є деякі антитіла, які забезпечу­ють пасивний імунітет у новонародженого.

У віці від одного до семи років вторинні статеві ознаки мало виражені, переважає "тип малої дитини" з відносно великою голо­вою, порівняно короткими кінцівками. У цьому віці мускулатура слабка, м'язи не здатні до сильних і тривалих скорочень. Тулуб чітко не поділяється на грудний і черевний відділи. Вигини хребта не сформовані, велика рухомість суглобів, слабко розвинений ще­лепний апарат. Цей період називають "нейтральним дитинством".

Найвідповідальніший період постнатального онтогенезу — статеве дозрівання, що включає друге дитинство, підлітковий і частково юнацький вік. Його називають також пубертатним (від лат. риЬегіав — змужнілість) періодом.

У пубертатному періоді виділяють дві фази: ранню (препубер-татну) і зрілу (власне пубертатну).

Препубертатна фаза (від лат. айгепагске, айгепаїея — наднир­кові залози) починається в дівчаток у віці 7 років, у хлопчиків — у 8 років. У цей час відбувається дозрівання в корі надниркових залоз, яка продукує андрогени — чоловічі статеві гормони. Спо­стерігається також посилення секреції 17-кетостероїдів, що є продуктами обміну андрогенів. Андрогени стимулюють скелетне та статеве дозрівання.

Установлено, що спадково зумовленими параметрами в препу-бертатному періоді є швидкість дозрівання скелета, прорізування зубів, статевий розвиток.

Власне пубертатна фаза (від лат. §опайагсНе) характеризу­ється найбільшими зрушеннями морфофункціональних параме­трів, тому існує підвищення ймовірності відхилень показників здоров'я. Головна подія цього періоду — дозрівання системи взає­модії гіпоталамус—гіпофіз—гонади. У цьому періоді знижується чутливість центрів гіпоталамуса до гальмівного впливу статевих гормонів (андрогенів та естрогенів), а також підвищується чутли­вість гонад до гонадотропних гормонів гіпофіза.

Статеві гормони разом з іншими факторами, зокрема сома­тотропним гормоном, зумовлюють великі морфофункціональні зрушення в організмі підлітка. У цей час швидко збільшуються розміри тіла, змінюються його пропорції. Посилено розвивається мускулатура в чоловіків та відкладається жир у жінок.

Статеві гормони дають виражений ефект на біохімічні обмінні процеси, посилюючи анаболізм, що створює базу для стрибкопо­дібного росту; це спостерігається в хлопчиків віком 13—15, а в дівчат — в 11—13 років.

У пубертатному періоді активуються й інші залози внутріш­ньої секреції, гормони яких відіграють важливу роль у морфології національній перебудові організму (щитоподібна, підшлунко­ва залози).

На тлі таких біологічних перетворень посилюються процеси психологічного і культурного дозрівання, формуються соціально-исихологічні властивості особистості.

Репродуктивна функція дозріває у віці 18—20 років. У жінок встановлюються овуляторні цикли, а в чоловіків — циркадні рит­ми секреції тестостерону та продукції зрілої сперми. Завершуєть­ся процес росту, причому в жінок трохи раніше. Після цього три­ває морфофункціональний розвиток, особливо в чоловіків (збіль­шуються маса тіла, об'єм грудної клітки, життєва ємність легень та ін.).

На процеси росту й розвитку істотно впливають численні ендо- (зокрема спадковість) і екзогенні (в основному соціально-економічні) фактори. Розмежувати їх дуже важко, тому що вони взаємодіють у єдиному комплексі.

Серед параметрів соціального фактора важливе значення ма­ють харчування, праця, сімейно-побутові умови, урбанізація, імунізація, захворюваність та ін. Погане харчування і голод галь­мують ріст і статевий розвиток. Є вірогідний зв'язок між швид­кістю росту і дозріванням скелета та білковим голодуванням. Ур­банізація сприяє прискоренню психічного розвитку в дитячому і підлітковому віці.

На ріст і розвиток людини впливають і деякі патологічні ста­ни, наприклад, при значних порушеннях генетичного матеріалу у разі численних аномалій статевих хромосом (Х0, ХХУ, XXX, ХУУ). Зокрема, за синдрому Шерешевського—Тернера різко при­гнічується соматичне та статеве дозрівання, а за синдрому ХУУ чоловіки мають високий зріст, добре розвинену мускулатуру.

На процеси розвитку значно впливають відхилення у функціо­нуванні ендокринних залоз як центрального, так і периферійного походження. Класичними прикладами таких порушень є карли­ковість (нанізм) гіиофізарного або гіпоталамічного походження, гігантизм, гіпотиреоз.

Період дозрівання під дією зазначених факторів забезпечує формування визначеної конституції людини. Конституція — комплексна біологічна характеристика людини, варіант адапта-тивної норми, що відображає резистентність організму до факто­рів середовища. Конституцію становлять найважливіші параме­три статури, фізіологічні та психофізіологічні показники.

Морфологічні аспекти конституції історично склалися раніше і найбільше вивчені. У схемах морфологічної конституції вико­ристовують різні координати статури, за якими виділяють певні ти пи статури. Запропоновано багато варіантів схем-класифікацій, наприклад, широко відомий розподіл людей на астеніків, нормо-стеніків і гіперстеніків.

Не менш важлива проблема — вивчення функціональних аспектів конституції, яку почали розробляти лише в 60-ті роки XX ст., коли з'явилися точні й доступні біохімічні методи дослі­дження. Виявлено високу біохімічну індивідуальність у людини, її чутливість до дії біологічних ритмів і значення в процесах нор­мальної життєдіяльності.

Дослідження психофізіологічних і психологічних параметрів конституційних типів ґрунтуються на типологічних показниках нервової системи й ознаках темпераменту.

Психологічну конституцію зіставляють з морфологічною. Одержали значне поширення комплексні схеми, запропоновані Е. Кречмером і У. Шелдоном.

Дослідження конституційних типів має велике біологічне і прикладне медичне значення. Чітко виявлений зв'язок між типа­ми конституції і схильністю до захворювань.

Концепція морфофункціональної конституції набула велико­го значення у вивченні фізичного розвитку людини і розробці за­ходів щодо його вдосконалення.

На сучасному етапі біосоціального розвитку людини для її онтогенезу характерне прискорення типів розвитку і тривалості життя.

У XX ст. у багатьох країнах відзначають прискорення сома­тичного, статевого і психічного розвитку, що отримало назву ак­селерація. Термін запропо­нував німецький педіатр Ц. Кох (1935). Причини акселерації по­вністю не вивчені і навряд чи їх можна зводити до якогось одного фактора. Цей процес суперечливий. Складність полягає в тому, що виникає протиріччя в становленні особистості через невідпо­відність темпів біологічного і суспільного розвитку. Дисгармонія в розвитку різних систем цілісного організму може бути однією з причин виникнення захворювань в акселеративних дітей.