
- •Основні етапи реплікації
- •Підтримування генетичної стабільності клітин: самокорекція і репарація днк
- •Будова гена прокаріотів та еукаріотів
- •Функціональні характеристики гена
- •Генетичний код, його властивості
- •Біосинтез білків
- •Екзонно-інтронна організація генома еукаріотів
- •Генна інженерія. Біотехнологія
- •Зчеплене успадковування. Механізм кросинговеру
- •Хромосомна теорія спадковості
- •Генетичні карти хромосом
- •Генетика статі
- •Успадковування захворювань людини, зчеплених зі статтю
- •Роль генотипу і навколишнього середовища в мінливості ознак
- •Комбінативна мінливість. Мутаційна мінливість
- •Мутагени: фізичні, хімічні, біологічні
- •Генетична небезпека забруднення середовища
- •Закон гомологічних рядів спадкової мінливості, його практичне значення
- •Генеалогічний метод. Правила побудови родоводів. Генетичний аналіз родоводів
- •Складання родоводу
- •Близнюковий метод
- •Визначення взаємодії генотипу та довкілля в прояві патологічних ознак людини
- •Цитогенетичний, біохімічний методи та днк-діагностика
- •Розділ 7 Спадкові хвороби людини Класифікація спадкових хвороб людини
- •Моногенні (молекулярні) спадкові захворювання
- •Запліднення
- •Онтогенез: типи, періоди, етапи
- •Етапи ембріонального розвитку людини
- •Диференціювання на молекулярно-генетичному, клітинному та тканинному рівнях
- •Природжені вади розвитку
- •Ембріональна індукція
- •Регуляція в процесі дроблення та її порушення (близнюки, вади розвитку, виродливість)
- •Періоди постембріонального розвитку людини
- •Особливості постнатального періоду індивідуального розвитку людини у зв'язку з її біосоціальною суттю
- •Біополе, біологічні ритми та їхнє медичне значення
- •Види та шляхи регенерації
- •Репаративна регенерація
- •Стимуляція регенераційних процесів
- •Види трансплантації тканин у людини
- •Старість як завершальний етап онтогенезу людини. Теорія старіння
- •Розділ 9 Медико-біологічні основи паразитизму. Медична протозоологія. Найпростіші
- •Вступ до медичної паразитології. Походження та еволюція паразитизму
- •Принципи класифікації паразитів
- •Принципи взаємодії паразита і хазяїна
- •Характерні риси і класифікація лідцарства Найпростіші (Ргоіогоа)
- •Тип Саркомастигофори (Sarcomastigophora). Клас Справжні амеби (Lobozea)
- •Дизентерійна амеба (Entamoeba histolytica)
- •Клас Тваринні джгутикові (Zoomastigophora). Медична географія, морфофуннціональні особливості, цикли розвитку, шляхи зараження та профілактика
- •Тип Апіномпленсні (Арісотріеха). Клас Споровики (Зрогогеа)
- •Тип Війкові (СіїіорНога). Клас Щілинороті (Кітозіотаіеа)
- •Розділ 10 Медична гельмінтологія. Плоскі та Круглі черви — паразити людини
- •Тип плоскі черви (Plathelminthes)
- •Клас Стьожкові — паразити людини
- •Тип Круглі черви (Nemathelminthes)
- •Розділ 11 Медична арахноентомологія
- •Клас Комахи (Insecta)
- •Розділ 12 Взаємозв'язок індивідуального та історичного розвитку. Біосфера та людина Структура та функції біосфери
- •Екологія людини
- •Єдність організму та середовища
- •Класифікація симбіологічних відносин за природою взаємовідносин
- •Види екосистем
- •Проникнення людини в біогеоценози
- •Формування антропоценозів
- •Екологічне прогнозування
- •Адаптація людей до екстремальних умов середовища
- •Вплив антропогенних факторів забруднення довкілля на здоров'я населення
- •Характеристика отруйних для людини рослин і тварин Отруйні рослини
- •Отруйні тварини
Підтримування генетичної стабільності клітин: самокорекція і репарація днк
Унаслідок дії фізичних і хімічних агентів, а також при нормальному біосинтезі ДНК можуть виникати ушкодження. Виявилося, що клітини мають механізми виправлення ушкоджень у нитках ДНК. Здатність клітин до виправлення ушкоджень у молекулі ДНК одержала назву репарації (від лат. rерaratіоп — відновлення).
Процес репарації ДНК полягає в тому, що генетична інформація подана в ДНК двома копіями — по одній у кожному з двох ланцюгів подвійної спіралі ДНК. Завдяки цьому випадкове ушкодження в одному з ланцюгів може бути видалене реплікаційним ферментом, і ушкоджена ділянка ланцюга буде ресинтезована у своєму нормальному вигляді за рахунок інформації, що міститься в неушкодженому ланцюгу.
За часом здійснення у клітинному циклі розрізняють дореплі-кативну, реплікативну і постреплікативну репарацію.
Дореплікативна репарація — це процес, який пов'язаний з відновленням ушкодженої ДНК до її подвоєння. У найпростіших випадках розриви можуть бути відновлені ферментом лігазою. В інших випадках використовується повна ферментативна система репарації.
Реплікативна репарація — це сукупність процесів відновлення ДНК у ході реплікації; ушкоджена ділянка видаляється впродовж реплікації в зоні росту ланцюга. У забезпеченні високої точності реплікації значна роль належить механізму самокорекції, який здійснюється ДНК-полімеразою або тісно зв'язаним з нею ферментом ендонуклеазою. Цей процес пов'язаний із визначенням помилково включеного в ланцюг нуклеотиду, відщепленням його і заміною на відповідний. У результаті цього частота помилок знижується в 10 разів (з 10 5 до 10 6).
Постреплікативна репарація — її механізм вивчений недостатньо. У процесі постреплікативної репарації вирізається ушкоджена ділянка і зшиваються кінці. При цьому клітина може зберігати життєдіяльність і передавати дефектну ДНК дочірнім клітинам. Припускають ймовірність різних варіантів синтезу ДНК на ушкодженій матриці.
За механізмами розвитку репарації бувають: ексцизійна, не-ексцизійна та рекомбінативна.
Ексцизійна репарація (вирізальна). У процесі ексцизійної репарації усуваються ушкодження, які з'явилися під впливом йоні-заційного випромінювання, хімічних речовин та інших факторів. Це основний тип репарації, виявлений як у прокаріотів, так і в клітинах еукаріотів.
Ексцизійна репарація ДНК відзначається тим, що не тільки розрізаються димери (як при світловій), а й вирізаються великі ділянки молекули ДНК (до кількох сотень нуклеотидів). Очевидно, можуть видалятися цілі гени, після чого відбувається репа-ративний комплементарний матричний синтез за допомогою ферменту ДНК-полімерази.
На основі однієї із запропонованих моделей установлено п'ять послідовних етапів ексцизійної репарації: 1) "розпізнавання" ушкодження ДНК ендонуклеазою; 2) розрізування ендонуклеазою одного з ланцюгів молекули ДНК поблизу ушкодження; 3) "вирізання" ушкодженої ділянки та її розширення екзонуклензою; 4) матричний синтез нового ланцюга ДНК-полімеразою (ре-паративна реплікація); 5) з'єднання новоутвореної ділянки з ниткою ДНК під впливом ферментів ДНК-лігази.
Неексцизійна (світлова) репарація, або фоторепарація. Здатність до репарації була виявлена в бактерій, які зазнавали впливу ультрафіолетових променів. У результаті опромінення цілісність молекул ДНК порушується, тому що в них виникають димери, тобто зчеплені між собою сусідні піримідинові основи. Димери можуть формуватися між двома тимінами, тиміном і цитозином, двома цитозинами, тиміном і урацилом, двома урацилами. Однак опромінені клітини на світлі виживають набагато краще, ніж у темряві. Після ретельного аналізу причин цього явища встановлено, що в ушкоджених клітинах на світлі відбувається репарація ДНК (фоторепарація). Вона здійснюється спеціальним ферментом ДНК-фотолігазою, яка активується квантами видимого світла. Фермент з'єднується з ушкодженою ДНК, роз'єднує зв'язки в димерах і відновлює цілісність нитки ДНК. Фермент ДНК-фотолігаза, що фотореактивує, не є видоспецифічним, тобто діє на різні види ДНК. У ньому є ціанокобаламін (вітамін ВІ2), що поглинає кванти видимого світла та передає енергію молекулі ферменту. На ранніх стадіях еволюції живих організмів, коли не було озонового екрана, який затримує велику частину потоку згубних для організмів сонячних ультрафіолетових променів, фоторепарація відігравала особливо важливу роль.
Рекомбінативна репарація. Якщо, наприклад, димери тиміну не усунуті до рекомбінації, то це призводить до зміни структури дочірніх ДНК. Такі порушення можуть усуватися безпосередньо В процесі кросинговеру. Але при цьому не усувається димер, він видаляється вже після реплікації.
Наслідки порушення процесу репарації. Вивчено кілька мутацій, які спричинюють тяжкі природжені захворювання, пов'язані із порушенням процесу репарації. Наприклад, пігментна ксеродерма — рецесивна аутосомна мутація, що трапляється досить рідко. Діти, гомозиготні за геном цієї мутації, при народженні виглядають нормально, але вже в ранньому віці під впливом ультрафіолетових променів сонячного світла в них з'являються зміни шкіри: ластовиння, розширення капілярів, ороговіння шкіри, ураження очей, що пов'язано з ушкодженням ДНК. У фібробластах, узятих із шкіри хворих на пігментну ксеродерму, процес репарації після ультрафіолетового опромінення затягується до
ЗО год (у клітинах здорових людей — 6 год) і не досягає рівня нормального. Тривалий вплив ультрафіолетових променів призводить, зрештою, до виникнення раку шкіри і летального кінця. У таких дітей немає одного із ферментів репарації ДНК.