24. Запозичення із загальноєвропейських мов та їх роль у формуванні укр економічної термінології

Запозичення слів властиве всім мовам світу і є ознакою життєздатності певної мови. Різноманітні історичні зв”язки українського народу з різними народами Сходу і Заходу, потреба називати нові поняття, що є в ін. народів , загальний розвиток науки і культури, виробництва і суспільного життя зумовлювали і зумовлюють доплив слів з інших мов.

Українська мова засвоїла також певну кількість слів з ні­мецької мови. Німецькі за походженням слова стосуються на­самперед ремесел, торгівлі, управління, військової справи, ме­дицини, мистецтва, побуту, наприклад: верстат, шайба, бухгал­тер, штраф, солдат, бинт, лазарет, арфа, мольберт, фартух, та­нець та ін. Запозичення з німецької мови проникали до україн­ської з найдавніших часів як усним, так і писемним шляхом.

З середини XVIII ст. починається помітний вплив французь­кої мови, здебільшого через російську. Такими спільними для української та російської мов запозиченнями є назви деяких суспільно-політичних понять, а також слова, пов'язані з мисте­цтвом, технікою, військовою справою, побутом: парламент, по­літика, бюст, сюжет, ресора, шосе, каска, партизан, пальто, пудра, шик та ін.

Англійські запозичення проникають до української лексики, починаючи з XIX ст., теж переважно через російську мову. Вони стосуються техніки, політики, спорту, мореплавства, по­буту: блюмінг, тунель, лідер, мітинг, бокс, футбол, докер, шху­на, біфштекс, плед, ром та іи.

Певна кількість слів була засвоєна українською мовою з інших західноєвропейських мов: музична та деяка інша термі­нологія – з італійської мови (акорд, дует, кантата, арка, нетто, аварія, бензин, гондола); терміни, пов'язані з мореплавством, нійськовою справою та деякі інші слова – з голландської (боц­ман, рейд, шлюпка, мортира, картуз, ситець). З інших європей­ських мов українська мова запозичила лише поодинокі слова: армада, карамель, сигара – з іспанської; каста, кобра – з пор­тугальської; гейзер – з ісландської; бринза, мамалига – з ру­мунської; бекеша, чардаш – з угорської; морж, пурга – з фін­ської.

25. Взаємодія національних та інтернаціональних елементів у процесі формування економічної терміносистеми

1) Спільнослов'янська лексика – це найдавніший шар словнико­вого складу української мови, успадкований з праслов'янської мови, яка існувала до V–VI ст. н. е., через мову давньоруську. Згодом, розпадаючись, праслов'янська мова стала тим джерелом, на основі якого виникли всі інші слов'янські мови.

Спільнослов'янські слова становлять ядро української лексики, її найуживанішу, найдавнішу і найважливішу частину.

2) Східнослов'янська лексика – це слова, успадковані з давньо- . руської мови і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах ( українській, російській та білоруській), іншим слов'янським мовам вони не властиві. До групи східнослов'янської лексики нале­жать переважно іменники, які означають назви тварин і птахів (білка, собака), назви рослин (ожина, щавель, гречка), назви продуктів харчування (яловичина, пряник), назви людей за професією, за спорідненіс­тю чи іншими ознаками (мельник, пивовар, селянин, племінник, дядько), назви частин обличчя (щока), назви, пов'язані з сільськогосподар­ським виробництвом (рілля, пашня, полова, цілина, урожай) та ін.

3) Власне українська, або специфічно українська лексика – це слова, які виникли на українському грунті в період становлення й розвитку мови української народності, що припадає приблизно на XIV ст., хоча формування її почалося ще в південно- західних діалек­тах давньоруської мови, на основі яких й розвинулась українська мова. Власне українська лексика вживається тільки в українській мові, визначаючи її специфіку й національну самобутність. Вона формува­лася протягом віків і відзначається великим розмаїттям, зокрема ця група слів включає: назви житла, будівель та їх частин, назви одягу та взуття, назви, пов'язані з розвитком сільськогосподарського виробництва, назви абстактних часових і просторових понять, назви, пов'язані з розвитком науки, техніки, освіти та ін.