Податки в економічній системі держави

1. Поняття, значення податків

2. Види податків

3. Принципи та елементи оподаткування

4. Теоретичні засади побудови податкової системи

5. Податкова політика та її принципи

1. Олійник О.В. «Податкова система» стор.5-33

2. Крисоватий А.І. «Податкова система» стор. 9-31, 36-37

3. Податковий кодекс, р.І

1. Поняття, значення податків

Податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою та членами суспільства. Поява податків зумовлена виникненням держави і виконанням нею суспільне необхідних функцій.

За економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов’язкові платежі, яким притаманні риси податків:

1. податкові платежі: плата за воду, землю – обов’язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником, тобто платник отримує можливість використання певних видів ресурсів чи послуг.

2. відрахування, внески – обов’язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення (митні збори, збори на пенсійне соціальне страхування).

Місцеві платежі – це платежі за володіння особливим правом (збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродаж і лотерей; збір за право розміщення об’єктів торгівлі).

Власні доходи держави виникають у держави як у власника засобів виробництва.

До неподаткових доходів держави відносять різноманітні платежі, введення яких не має на меті фіскальні інтереси держави (фінансові санкції і штрафи, доходи від реалізації конфіскованого майна, збір за забруднення навколишнього середовища). Як правило, дані надходження мають разовий, а не регулярний характер, на відміну від вищевказаних.

Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов’язковими платежами є те, що він:

• справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

• має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

• може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

• не має цільового призначення;

• є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Отже, податки – обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Процес стягнення податків пов'язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних податкоплатників. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава повинна враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер проявляється при обміні податків на суспільні блага і трансфертні платежі. Причому цей обмін є нееквівалентний для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансфертних платежів (теорія Ліндаля). Цей обмін у фіскальній науці називається «ціни за Ліндалем».

Таким чином, суспільна ціна податків вимірюється втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Еволюція фінансового знання про суспільний характер податків нерозривно пов’язана з теоретичною концепцією державних благ. Під державними благами мається на увазі такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Такі блага, що мають характер суспільних, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються тільки державою. Причому якщо держава – орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачам за цінами, рівень яких встановлюється за суспільною згодою. Ціню суспільних благ є податки, а оплата державних благ – єдине можливе використання податкових надходжень. У результаті між державою – виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода «блага – податки».

Види податків

Податки є досить складною фінансовою категорією і потребують певної класифікації.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції останніх, показати їхню роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу.

Більшість авторів класифікують податки за економічним змістом, формою оподаткування, державними структурами, які встановлюють і стягують ті чи інші податки й збори. Розглянемо класифікацію податків за такими критеріями:

1. За економічним змістом:

а) на доходи;

б) на споживання;

в) на майно.

Податки на доходи стягуються відповідно з доходів фізичних осіб, якими виступають заробітна плата, різні виплати громадянам за цивільно-правовими договорами, прибуток фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, а також із прибутку юридичних осіб. Прикладами цих податків є податок на прибуток підприємств (ППП) і податок з доходів фізичних осіб (ПДФО).

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Справляються вони, як правило, у формі непрямих податків (ПДВ, акцизний збір).

Податки на майно відповідним чином стягуються з одиниці рухомого чи нерухомого майна (податок з власників транспортних засобів).

2. Залежно від рівня державних структур:

а) загальнодержавні;

б) місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади і стягуються у межах всієї країни. Вони в свою чергу поділяються наступним чином між ланками бюджетної системи:

• податки, які спрямовуються безпосередньо до державного бюджету;

• податки, що поповнюють місцеві бюджети;

• податки, надходження з яких розподіляють між державним та місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади, яким надано право на території певної адміністративної територіальної одиниці запроваджувати види податків та встановлювати конкретні ставки оподаткування, пільги тощо. Існує кілька варіантів повноважень названих органів щодо встановлення цих податків:

1) місцеві органи влади мають право встановлювати надбавки до загальнодержавних податків;

2) встановлення місцевими органами місцевих податків у межах переліку, затвердженого вищими органами влади;

3) встановлення місцевими органами влади будь-яких податків без обмежень. Цей варіант суто теоретичний, на практиці він не застосовується.

3. За формою оподаткування:

а) прямі;

б) непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Слід зауважити, що прямі податки поділяються на дві групи: особисті й реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками (земельний, домовий, промисловий).

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Видами непрямих податків є універсальні й специфічні акцизи. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерні їх риси – обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарі. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів і ширшою базою оподаткування. Типовим прикладом універсального акцизу в Україні є ПДВ, специфічних акцизів – акцизний збір і мито.

Характеризуючи переваги й недоліки прямих і непрямих форм оподаткування, необхідно зазначити, що прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників, тим самим впливаючи на обсяг її інвестиційного і споживацького попиту. У той же час вони не змінюють структури попиту на відміну від деяких непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходів сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. Проте з фіскального погляду вони поступаються непрямим у стабільності надходжень, рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, наявності більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати. Отже, непрямі податки є ефективнішими у фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке є більш сталим і менш гнучкі, ніж прибутки підприємств і доходи громадян. Від цих податків важче ухилятися і їх сплату досить легко можна контролювати, наприклад, за допомогою реєстраторів розрахункових операцій. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, вони мають регресивний характер, оскільки істотно впливають на ціноутворення і лягають важким тягарем на бідні і соціально незахищені верстви населення.

4. За способом стягнення:

а) розкладні;

б) окладні.

Розкладні податки встановлюються у загальній сумі відповідно до потреб у доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

5. За співвідношенням між ставкою податку та величиною об’єкта оподаткування:

а) прогресивні;

б) пропорційні;

в) регресивні.

Прогресивні податки – це податки, середня ставка яких зростає за зростанням об’єкта оподаткування. Такі податки передбачають не тільки більшу абсолютну суму, а й більш значну частину податку внаслідок зростання суми доходу.

Пропорційні податки – це податки, ставка яких не залежить від розміру об’єкта оподаткування.

Регресивні – це податки, середня ставка яких знижується зі зростанням об’єкта оподаткування.

6. За суб’єктом оподаткування:

а) податки, які сплачують юридичні особи (підприємства, організації);

б) податки, які сплачують фізичні особи як суб’єкти підприємницької діяльності, так і звичайні громадяни.

Принципи та елементи оподаткування

Принципи оподаткування:

• Законність;

• Обов’язковість;

• Повна сплата;

• Своєчасність.

Суть принципу законності полягає в тому, що всі податки і збори повинні знайти своє відображення в законах України, указах Президента, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України та органів місцевого самоврядування. Ці документи повинні передбачати єдину методику нарахування та сплати податку, а також єдині стандарти бланків податкової звітності на всій території держави.

Принцип обов’язковості характеризує податки як безапеляційну економічну категорію, йому повинні підпорядковуватись всі особи, які є платниками, незалежно від віку, статі, національності, віросповідання та соціального стану.

Суть принципу повноти сплати полягає в тому, що сплачувати податки і збори необхідно у повному обсязі до нарахованої суми, з метою недопущення виникнення дефіциту бюджету на всіх рівнях.

Своєчасність сплати податків і зборів має суттєве значення, адже від цього залежить, чи буде можливість профінансувати у встановлений термін чи період в повному обсязі заплановані видатки.

В основі вивчення податкової системи і механізмів оподаткування повинно лежати повне і точне розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування. Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст даного поняття.

Суб’єкт або платник податку – це та юридична чи фізична особа, яка безпосередньо його сплачує. Критеріями вибору платників під час проведення податкової політики є швидкість надходження податку, наявність можливостей контролю за своєчасністю і повнотою його сплати, відсутність шляхів ухилення від оподаткування. В окремих випадках між платником та державою може знаходитись уповноважена особа — податковий агент, як утримує податок і перераховує його до бюджету (наприклад бухгалтерія підприємства утримує й перераховує до бюджету податок із заробітної плати найманих працівників) (він діє при сплаті податок з доходів фізичних осіб і акцизний збір).

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується. Об’єктами оподаткування виступають: доходи або прибутки; додана вартість; вартість продукції; спеціальне використання природних ресурсів; майно юридичних і фізичних осіб, інші об’єкти оподаткування. Об'єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта. Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Фізичний вимір (податок з власників транспортних засобів) досить точно відображає об'єкт оподаткування, наприклад оцінка земельної ділянки для сплати податку на землю проводиться в гектарах, сотих гектара тощо. Грошовий вимір може бути безпосереднім — у разі оцінки доходів (одиницею оподаткування в даному випадку виступає грошова) — і опосередкованим — під час оцінки кількісних показників у грошовій формі (наприклад у процесі оцінки земельної ділянки в грошовому виразі).

База оподаткування — фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються Податковим Кодексом (ПК) для кожного податку окремо. У випадках, передбачених ПК, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. Також у випадках, передбачених ПК, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків

Якщо одиницею оподаткування виступає грошова, то згадана база буде виражена у вартісних обсягах (обсяг доходів громадян, вартісний обсяг продажів тощо). Якщо ж такою одиницею є фізичний вимір об'єкта оподаткування, то в цьому разі базою оподаткування виступатиме добуток одиниці оподаткування на кількість даних одиниць (наприклад одиницею оподаткування акцизним збором міцних горілчаних виробів є 1 л 100 % спирту, а, отже, базою оподаткування виступатиме кількість літрів 100 % спирту, яку вміщує оподатковувана партія міцних горілчаних виробів). Саме до бази оподаткування застосовуються ставки для визначення суми податку.

Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Ставки податку – це розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу.

У випадках, передбачених ПК, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений ПК.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

У залежності від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні або диференційовані. Універсальна ставка – це єдина для всіх платників ставка, установлена на одиницю оподаткування, що передбачає створення рівних умов для всіх платників податків. Прикладом може бути ставка податку на прибуток підприємств – 25% або ставка ПДВ – 20%. Диференційована ставка – це ставка податку з одиниці об’єкта оподаткування, що встановлюється диференційовано щодо розміру або виду об’єкту оподаткування (акцизний збір) та стосовно статусу і місцезнаходження платників (резидент, нерезидент; для суб'єктів підприємництва в спеціальних економічних зонах ставка податку на прибуток зменшується вдвічі). Наприклад, ставки податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (диференціюється залежно від об’єму двигуна чи довжини корпуса), ставки акцизного збору (залежно від товарів, на які встановлений податок).

За побудовою ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки – це ставки, що встановлюються для податків, щодо яких база оподаткування виражена у фізичному вимірі, а процентні ставки – це ставки, що встановлюються щодо платників, база оподаткування яких визначена у вартісному вимірі. У свою чергу, тверді ставки поділяються на фіксовані й відносні. Фіксовані ставки – це ставки в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, виражену в кількісному виразі (спеціальний збір з бензину – 60 євро за 1 тонну), а відносні ставки – це ставки, що встановлюються в частках до встановленої державою величини в грошовому виразі на одиницю оподаткування (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати) (державне мито – 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).

Джерело сплати – це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може збігатися з об'єктом оподаткування (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб) або не збігатися (сплата податку на транспортний засіб, який не використовується для одержання доходів; плата за землю).

Квота – це частка в доходах платника.

Податкова пільга — це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі. Вона має різні форми і будується окремо для кожного податку з урахуванням пріоритетів національної фіскальної політики. Пільги поділяються на два види:

1. Для окремих елементів об’єкта оподаткування.

2. Для певних платників податків.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору (часткова пільга);

г) звільнення від сплати податку та збору (повна пільга).

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.