4. Побутування і розвиток фольклору в наш час

Від давнини до сучасності український фольклор пройшов складний багатовіковий шлях розвитку. Залежно від історичної долі народу в різні епохи, суспільних і політичних процесів, культурних впливів, зв'язків із фольклором інших народів народжувалися нові твори, зазнавали змін, збагачувалися новими темами, сюжетами, мотивами, образами або ставали пережитками і забувалися попередні набутки усної народної словесності. Однак у народній пам'яті стійко зберігалися й оберігалися найцінніші надбання фольклору, все те, що було зв'язане з життям, обрядовими і звичаєвими традиціями. Вони передавалися від покоління до покоління, були важливим фактором єдності народу та показником етнічної особливості, самобутності. У різних місцевостях етнічної території України не однаковою мірою поширювалися і збереглися ті чи інші види фольклору. Так, на західноукраїнських землях і Поліссі особливо добре збереглися обрядові, баладні народні пісні, у Карпатах і Закарпатті — казки і легенди. Зате на Наддніпрянщині найбуйніше розвинулася і найкраще збереглася історична, зокрема козацька пісня, а на Лівобережній Україні — дума. Карпати і Прикарпаття — основний регіон творення і поширення коломийок, тут переважно виникали і побутували опришківські пісні, легенди, перекази.

Проте, незважаючи на певні регіональні особливості фольклорної традиції, на багатовікове політичне розчленування України іноземними загарбниками, усна словесність українського народу здавен розвивалася на спільній загальнонаціональній основі. Головними чинниками цієї спільності є мовна і загальнокультурна єдність українського народу, його національна ментальність. Спільність фольклорної традиції, живий обмін її досягненнями між різними регіонами у системі органічного загальнонаціонального культурного кровообігу посилюється в процесі активізації визвольних змагань і консолідації українського народу. Це добре простежується в новітню добу, коли кращі фольклорні твори особливо інтенсивно переступають локальні межі свого виникнення та первісного побутування і стають надбанням усього народу.

Але наша сучасність внесла і вносить у фольклорний процес великі зміни. Загальне поширення письменності, підвищення освітнього рівня і "рухливість" населення, преса, радіо, телебачення, кіно, вплив книжки, різних видів професійної культури, художньої самодіяльності, масової популярної культури істотно позначилися і на специфіці побутування й функціонування фольклору, і на його творенні. Дуже негативно вплинула на фольклорну ситуацію в Україні за останнє 70-річчя деспотична політика більшовицького тоталітаризму. Насильна ломка соціальних устоїв життя, традицій сімейного і громадського побуту, масові репресії, курс на русифікацію, викорінення старих і насадження штучних так зв. соціалістичних звичаїв і обрядів, табу на багато фольклорних явищ, переслідування носіїв народнопоетичних надбань і культивування "угодних для режиму" псевдофольклорних новотворів деструктивно діяли на всі аспекти побутування, поширення і функціонування усної народної словесності, принижували її роль і престиж, деформували і в багатьох моментах переривали природний процес міжпоколінної передачі фольклорної традиції.

І все-таки фольклорне життя не припинилося. Різними способами, часто і таємно, підпільно співалися чи розповідалися різні твори з традиційного народного репертуару, а також створювалися нові, що відгукувалися на насущні питання життя, виражали народні переживання, думки, настрої. Серед них чимало таких, що критично і негативно трактували "соціалістичні перетворення" у місті та селі. Це, зокрема, численні частівки, коломийки, анекдоти, приказки, як ось: "Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні". За їх поширення влада суворо карала.

В умовах поневолення Західної України панською Польщею народ створював і поширював численні пісні революційного підпілля. Активно відгукнулася народна муза на лихоліття боротьби з окупантами різних мастей. В ту пору народилося багато пісень, народних переказів, оповідань, що викривали злочини загарбників, прославляли нескореність народу, героїзм його захисників. Виникали і поширювались різні фольклорні твори про Закарпатську Україну, боротьбу Української Повстанської Армії проти німецько-фашистських, московських, польських, румунських окупантів. Вони побутували підпільно, здебільшого на західноукраїнських землях, і досі чекають на своїх дослідників.

Український фольклор також живе, поширюється і твориться в середовищах українців за межами батьківщини, в діаспорі — Північній Америці, Канаді, Аргентині, Бразилії, Австралії, у європейських країнах. Творчість українців діаспори — складова частина загальноукраїнського національного фольклорного масиву.

Народне поетичне слово по-своєму реагує на все, що діється в житті, дає оцінку подіям, явищам і особам — нерідко відмінну від їх офіційного трактування. Це спостерігаємо і тепер, коли могутніми імпульсами національно-державного відродження українською народу інтенсифікувалося і фольклорне життя. Воно виражене і в посиленому поверненні до діючого репертуару, оживленні, оновленні багатьох творів традиційного фольклору, зокрема обрядового і пов'язаного з національно-визвольною боротьбою українського народу, в утворенні нових пісень, оповідань, анекдотів, інших видів усної народної словесності. Головною темою сьогодення у народній творчості стала тема побудови вільної і незалежної Української держави, з якою пов'язуються найсокровенніші сподівання і мрії народу про утвердження добра, свободи, людяності та справедливості.