42. Поняття парламенту, його сутність.

Парламент – це загальнонаціональний виборний колегіальний орган держави, тобто це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати важливі суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.

Сутнісні ознаки:

1. представницький характер;

2. виборність;

3. періодична змінність;

4. виконує законодавчі функції;

5. колегіальність.

Вихідні засади концепції народного представництва.

Концепція народного представництва(Джон Стюарт Мілль): народ здійснює належну йому владу через виборні органи державної влади. Вихідні засади:

1. представницький характер можуть мати тільки виборні органи;

2. акт представницького органу має таку ж юридичну силу, як і акт суб'єкта, якого представляють; 3.депутат є представником власної нації, а не того округу, в якому він обраний.

43. Структура парламентів зарубіжних країн.

Сучасні парламенти складаються з однієї чи двох палат, хоча історії відомі випадки трьох палат(ПАР), шести палат(Югославія) у парламентів. Однопалатна система парламенту є характерною для монона­ціональної держави, що займає, як правило, невелику територію. Джерела її виникнення різноманітні. В одних країнах однопалат­на структура парламенту була встановлена разом з утворенням незалежної держави. Після Другої світової війни від двопалатної структури парламенту відмовилися Греція, Данія, Швеція, Португалія, Туреччина.

Двопалатна структура парламенту властива як унітарним, так і федеративним державам, проте принципи формування верхньої палати федеративної країни відмінні, порівняно з унітарною дер­жавою, що має у своєму складі верхню палату. (США, Великобританія,Мексика).

Зміст представництва верхньої та нижньої палат бікамерних парламентів.

Нижня палата є представником усієї нації (народу). Верхня палата є представницькою структурою територіальних одиниць ( суб*єктів федерації у федеративних державах або найкрупніших адміністративно-територіальних одиниць в унітарних державах).

44. Види верхніх палат парламентів зарубіжних держав.

Види верхніх палат:

1. сильні – без згоди яких закон не може бути прийнятий – США.

слабкі – верхня палата може лише відтермінувати прийняття закону – ВБ, Польща

45. Відповідальність урядів зарубіжних держав…Форми парламентського контролю за діяльністю уряду.

Форми контролю парламентів за діяльністю органів виконавчої влади та інших органів держави відрізняються в державах різних форм правління.

Контроль парламенту може мати політичний характер (вираження недовіри міністру) та юридичний характер (діяльність створених парламентом слідчих комісій).

Контроль за діяльністю виконавчої влади (уряду, міністрів, підпорядкованих їм структур) може виражатися в таких формах:

1) Питання до уряду

2) Дебати

3) Інтерпеляція

4) Постановка питання про вотум недовіри і винесення резолюції про засудження уряду.

5) Доповіді і звіти уряду та міністрів про свою діяльність на засіданні палат.

6) Парламентські слухання активно використовуються в президентських і напівпрезидентських республіках.

7) Парламентські розслідування здійснюються спеціальними комісіями,

8) Діяльність парламентських комісарів та інших органів при парламенті, які здійснюють контроль за законністю у збройних силах, в сфері екології, з питань рівності мов і т.д

9) Скликання спеціальних засідань парламенту для контрою за діями органів виконавчої влади в особливих ситуаціях (при введенні надзвичайного стану).

10) Імпічмент по відношенню до вищих посадових осіб.

11) Контроль за делегованим законодавством, тобто акти органів виконавчої влади подаються на розгляд у парламент, який їх затверджує в установлений строк.

Інститут парламентської відповідальності уряду.

Форми:

1. питання – можуть стосуватись уряду чи окремого міністра. Відповідь не обговорюється і жодних рішень парламент не приймає.

2. дебати – відповідь на питання обговорюється в парламенті, жодного рішення не приймається.

3. інтерпеляція – приймається парламентом відповідне рішення;

4. вотум недовіри – прийняття рішення щодо недовіри до уряду. Наслідок – відставка уряду.

В ФРН конструктивний вотум недовіри – парламент може висловлювати недовіру лише одночасно з обранням нового федерального канцлера.

46. Дострокове припинення повноважень парламентів та їх палат.

Парламент припиняє свої повноваження після обрання нового складу парламенту, як тільки останній приступить до роботи (в деяких країнах після прийняття присяги депутатами).

Парламент може бути розпущений достроково.

За конституціями США, Мексики, КНР, Куби не існує інституту дострокового розпуску парламенту.

Дуже рідко, але в деяких країнах президент може розпускати дві палати парламенту (Італія).

Як правило розпуску підлягає нижня палата та однопалатний парламент, а верхня палата припиняє свої повноваження на час розпуску нижньої палати (Польща).

Буває, хоча й рідко, що верхня палата може здійснювати свої функції при відсутності нижньої палати, і навіть в якійсь мірі заміщати її, даючи чи не даючи згоду на видання президентом тимчасових актів, які мають силу закону.

Розпуск парламенту може здійснюватися з різних підстав:

- при вираженні недовіри уряду з ініціативи парламенту;

- при відмові у довірі, коли це питання ставиться урядом;

- якщо парламент не може сформувати уряд в певний термін (21 день в Польщі) чи почати пленарні засідання (30 днів в Україні);

- якщо парламент не приймає бюджет протягом певного строку (3 місяці – Польща);

- якщо неодноразово позбавляє довіри уряд протягом певного строку (в Угорщині – 4 рази протягом року);

- якщо парламент не здатний прийняти рішення (Чехія);

- якщо парламент не висловив довіри уряду, який він же і сформував;

- якщо парламент неодноразово відхиляє кандидатуру прем’єр-міністра, запропоновану президентом (двічі – в Білорусії, чотири рази - Швеція).

В перелічених випадках глава держави вправі, але не зобов’язаний розпустити парламент, може відправити у відставку уряд чи при не затвердженні бюджету ввести в дію бюджет минулого року.

В дуалістичних монархіях чи напівпрезидентських республіках глава держави, розпускаючи парламент діє за власною ініціативою, а в парламентських республіках відповідна вказівка може походити і від уряду.