9.Специфіка духовного світу українців: світогляд, менталітет, національний характер.

Кожен етнос у своєму бутті відтворює духовну культуру. Духовний світ народу - це його казки і пісні, мрії і сподівання, світоглядні орієнтації І вірування, етичні й естетичні погляди, це світ стосунків і традицій, який втілюється у релігії, моралі, художній творчості народу, його філософських роздумах і політико-правових відносинах. Основу духовного світу, різноманітних його проявів складають світогляд народу, менталітет і національний характер. Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найбільш загальне бачення, розуміння світу і місця людини у ньому та разом із тим і життєві позиції, програми поведінки і діяльності людини.

Стародавні слов'яни – землеробські племена. На відміну від кочових, у них переважала потрійна класифікація світу – вертикаль, що розподіляла світ на три рівні, яка доповнювалась домінуванням символу кола, як засобу відокремити свій, освоєний світ від світу чужого, дикого, небезпечного. Садиба, українською - "обійстя", що дослівно означає місце, яке обходять навколо. Існує гіпотеза, що в праслов'янську епоху поселення будувались по колу, звідки й пішло реконструювання значення старослов'янського "обійстя" як "круглий" або водночас "космос". У всіх слов'ян зафіксований звичай оборювання поселення магічним колом для боротьби з епідеміями. Доречно вважати, що йдеться радше про магічне обгороджування або оборювання по колу як засіб відмежування від зла.

Розподіл світу на чотири сторони світу у слов'ян відбився у спорудженні дому, що також мало відтворювати космічний акт організації - творіння. На території України ранні слов'янські землянки - чотирикутні за планом. Вони орієнтовані за сторонами світу або своїми стінами, або кутами. Вхід до такої землянки робився з півдня, а піч знаходилась на протилежному боці. Особливої значущості у слов'ян набуло домашнє вогнище, бо вогонь для слов'ян - це особлива стихія, про що зазначимо пізніше.

Основні напрямки простору знайшли своє означення і в кольоровій символіці. У слов'янській традиції, як І в загальноєвропейській, міцніше збереглись кольорові символи для вертикальних координат: верх – білий, середина – червоний, низ – чорний. При подвійній опозиції можливі різні протиставлення: білий – червоний; червоний – чорний; білий – чорний.

У слов'ян, як і в індоєвропейців, світ упорядкований, якщо він оцінений за всіма сімома координатами. В слов'янській традиції особливої сакральності набуло число "сім", що означало повноту сукупності просторових координат, повноту та цілісність Космосу. Сакральність "сімки" підтверджується тим, що у вискових підвісках знаходимо саме сім лопатей, спіраль закручена сім разів.

Із міфологічними уявленнями та ідеєю постійного втручання у світопорядок, докладання усіх зусиль для підтримки його пов'язаний розподіл року на чотири пори – відповідно до переломних позицій Сонця (сонцестояння та рівнодення)..

Під впливом язичницького світогляду почав творитися світ символів народної поезії. Складаються чи запозичуються казки, перекази та легенди і тим самим фіксується історична пам'ять рідної землі, водночас і проявляється фантазія народу. Створюються тисячі загадок -і це дивовижна школа народного швидкого й гострого розуму; складаються прислів'я та приказки - і тим самим консервується народна мудрість, його світобачення, досвід абстрактного мислення, що виходить із житейського досвіду

Із прийняттям 988 р. християнства Київською Руссю світогляд давніх слов'ян зазнає значних деформацій. Християнство принесло з собою поняття Абсолюту як особистості (і у зв'язку з цим – формування особливої особистісної сфери духу). На відміну від язичницького "натуралістичного" світосприйняття, християнство впроваджувало нові, незрозумілі народові культи, нову християнську обрядовість, нову мораль, засновану на добровільному виконанні визначених вищою істотою норм поведінки і цінностей.

Світоглядний синкретизм (від грец. – об'єднання) – складова, характерна ознака світогляду українського народу. Православно-язичницький синкретизм лежить в основі світосприйняття, менталітету, ціннісних орієнтацій, філософії, етичної і естетичної свідомості українського етносу. Наша сьогоднішня культура увібрала його в себе – достатньо згадати народні свята, обряди, поезію, що відбивають світогляд українського народу.

В основі українського християнства, на відміну, скажімо, від католицизму, лежить не беззаперечна підпорядкованість людини "божественному промислу", а принцип активної дії. Подібно до прадавніх греків українці вважають Бога багато в чому рівним собі, а отже, не бояться вести з ним діалог "на рівних". Згадаймо хоча б народні казки про те, як український селянин примусив працювати на себе сорок святих або ж самого чорта (на відміну від європейського Фауста, герой українського фольклору завжди перемагає нечисту силу), прислів'я типу "схопити Бога за бороду" та ін., і ми побачимо, що світосприйняття українців далеке від фаталізму сліпої релігійності.

Не менш значущими засадами духовного світу народу є національний характер і менталітет.

Національний характер – це специфічний склад душевного устрою нації, що проявляється у тому чи іншому рівні емоційного прояву, у суспільних манерах, звичках, складі розуму.

Менталітет (або ментальність) - (від лат. – ум, мислення, образ думок, душевний склад) – це глибинний рівень самосвідомості спільноти, на якому формуються властиві тільки їй настанови та засоби сприйняття світу, особливі форми мислення і поведінки. Менталітет являє собою відносно цілісну сукупність думок, вірувань, навичок духу, що створює певну картину світу, від якої залежить світосприйняття, орієнтація і поведінка людини (спільноти) в реальності.

Менталітет – це загальне, що спирається на стихійні, напівсвідомі схеми поведінки спільноти. Він народжується із природних даних і соціальних компонентів і розкриває уявлення людини про життєвий світ. Менталітет зумовлює, визначає особливості душі, серця і розуму, він є серцевиною того, що називають національним характером (характером народу) і що значною мірою робить людей українцями, євреями, німцями, японцями і т.ін.

Ментально-характерологічні особливості знаходять своє культурне виявлення:

на рівні побутової свідомості — у системах стереотипів, оцінок і самооцінок, які зафіксовані у прислів'ях, казках та інших жанрах фольклору, в етнопедагогічних формулах та анекдотах;

на рівні художнього осмислення цей феномен знаходить відбиття в образах національних типів: циган, євреїв, поляків, німців, українців, в мелодико-гармонійному складі музичних творів, що завжди відтворюють мелодику мови; у своєрідності образів і колориту образотворчого мистецтва та архітектоніці храмових споруд;

на рівні наукового пізнання реальності, і в філософській рефлексії, відбиваючи тип раціональності, притаманний народові;

і у формах соціально-політичного буття, демонструючи тяжіння народу (часто неусвідомлюване) до демократичних або анархічних форм суспільного влаштування, до рівності або до підпорядкування тощо.

Отже, культурне виявлення ментально-характерологічних особливостей має тотальний характер – усі сфери етнокультури більшою чи меншою мірою демонструють особливості менталітету.