28.Початки культури козацтва

У XVI ст. в українськім громадянстві з’явилася нова, козацька верства. Козаками називали спочатку добитчиків, що йшли у дикі поля для ловів і рибальства та на боротьбу з татарами. Пізніше козацька організація набула сталих форм. На Запоріжжя попрямувала шляхетна молодь за славою. Серед них були і представники знаті: Ружинський, Корецький, Вишневецький. Князь Дмитро Вишневецький на острові Малій Хортиці заснував замок, що став базою козаків у боротьбі з татарами. На цей зразок були побудовані укріплені Січі на Токмаківці, Базавлуці, Микитиному Розі, Чортомлиці.  Козаччина внесла в українське життя елемент хоробрості й завзяття. Українська інтелігенція зустріла їх як лицарів, що виборюють давню державність. Зрозуміло, що саме козацтву стало з часом під силу взяти на себе оборону віри і прав, культури українського народу. Саме туди, де козацтво підняло голос і справою довело, що здатне захистити православне населення і його храми (зокрема, на Київщині), уніати навіть заглянути не сміли.  Прагнення надолужити втрачене Україною за роки колоніального існування спонукало багатьох діячів епохи до активності в галузі культури. Чимало хто з козацької старшини, наприклад, захопився організацією шкіл і майстерень при монастирях. Їх добробут швидко зростав завдяки потужній економічній підтримці козацтва. Почалося ж з того, що у 1620 р. до Київського братства записався уславлений козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, а з ним і все Військо Запорізьке. Ставши ктитором (попечителем) Києво-братського монастиря, гетьман найперше подбав про створення при ньому школи. За прикладом гетьмана кожен козацький воєначальник ставав ктитором якогось монастиря, церкви і дарував кошти на будівництво іконописних та ремісничих майстерень.

Таким чином, виникнення українського козацтва стало закономірним результатом споконвічної боротьби осілого землеробського населення зі степовими кочівниками. Необхідність відсічі татарської агресії в другій половині XV ст. зумовила створення контингенту військовослужбової людності на південному прикордонні Литовсько-Руської держави. Разом з тим природні багатства степу приваблювали багатьох промисловців-уходників.

29.Соціально політичні обставини розвитку Української культури другої половини 17-18ст.

Розподіл території між трьома державами: Річчю Посповитою, Російською імперією та Османською імперією( в особі її васала Кримського ханства)

Винекнення козацтва, селянсько- козацкі повстання.

Національ- визвольна війна 1648-54 років під проводом Богдана Хмельницького, створення козацько –гетьманської держави.

18 століття – Правобережжя Залишилося у складі Речі Посповитої, Лівобережжя потрапило до вплив Російської імперії.

Культуротворча діяльність гетьмана І. Мазепи(1678-1708р)

Бароко

18 століття наступ російського царату на українські автономію

1764р – ліквідація автономії гетьманату

1775- розгром Запорізької Січі

1783р- закріпачення українського населення та асиміляторська політика

Щодо Української культури заборона українського книгодрукування

Отже,

17-18ст. Суперечливий період ( розквіт культури внаслідок національно – визвольного руху та придушення внаслідок конізаційної політики Російської імперії. Позбавившись польских утисків Лівобережна Україна здобула можливість вільного розвитку культури.