10.)Концепція статті Марії Маєрчик *Трансформаціця символу світового дерева

11.Поняття та основні етапи календарної обрядовості.

Календарно-обрядова творчість –це драматично-поетична система обрядів та ритуалів магічного значення,що супроводжуються відповідними поетичними текстами сакрального змісту,яка тісно пов*язана із циклічністбприроди.Основними ознаками цієї творчості є синкретизм,що проявляється у поєднанні пісні і руху,пантоміми,танцю,а також-утилітарне призначення(з метою заморожування сил природи та духів.).Все життя наших далеких пращурів було тісно пов'язане з календарем .Одним із найдавніших видів усної поезії народу є календарно-обрядові пісні, які відображали кожен цикл хліборобської праці у різні пори року. Цікавою рисою цих пісень часто є імітування трудового процесу: зображали рухи, які символізують оранку, сівбу, жнива тощо. Всі календарно-обрядові пісні відзначаються ліризмом. Це ніби художнє відображення самого життя в піснях, хороводах, іграх, танках.

До календарних пісень належать колядки й щедрівки (зимовий цикл), веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл), русальні, петрівочні (назва штучного походження від христ. св. Петра, вірогідно накладена на купальські пісні), купальські (середина літа), обжинкові (збирання врожаю).Усі календарно-обрядові свята,а відтак обрядові дійства,що виконувалися з їх нагоди,мали чотири значення:релігійне,поминальне,землеробське та родинне.

Зараз календарно-обрядова народна творчість функціонує як традиція,що втратила своє сакрально-магічне значення,але поза межами системи давніх вірувань вона незрозуміла.

12.Поховальна обрядовість: обряд і текст

Похорон як етапжиттяродини — це система ритуально-обрядовихдій, щоздійснюються у зв´язкузісмертюпредставника роду та супроводжуютьйогопоховання. Цятрадиціядужедавня, поховальнідіїформувалисьупродовжбагатьохстоліть, зазнавшивпливіврізнихепох, кожна з якихвиявляласвоєрозуміннясмерті.

Похоронний обряд мавсвоїособливості та змінювався у залежностівід того, кого хоронили. Тут важливогозначеннянабуваєвік стать, рід занять, причина смертітощо. Так, нерідкопоховальний обряд молодоїдівчиничинеодруженого парубка здійснювався у формівесілля (вінчання з могилою, сирою землею) з його атрибутикою — шлюбнимодягом, гільцем, вінком, короваєм, букетиками, дружками і т. інше. Подекуди у похороніз´являютьсяелементиритуалів, пов´язанихізновосіллям (при цьомутрунаназиваєтьсяновоюоселеюпокійника) чи з народженням (у цьомувипадкутрунаназиваєтьсяколискою). При похованнівоїна-козакайомунакривалиочічервоноюкитайкою. У зв´язку з циміснує думка, що за язичницьким звичаєм покійників одягали у все червоне, накриваючиїмобличчяхусткоючервоногокольору, який у слов´янвважавсякольоромсмерті.

Голосіння — це словесно-поетичні твори, які виконуються над покійником період між його смертю та похороном (в час смерті, покладення труну, прощання в хаті, під час виносу з оселі, прощання з селом, останнє прощання перед похованням); виконання яких періодично повторюється в час поминок чи свят вшанування духів померлих. них висловлюються індивідуальні переживання, смуток, жаль, роз-ач з приводу смерті людини. Голосіння виконуються речитатиом — у формі протяжного наспівного примовляння, що робить їх легкими для імпровізування і свідчить про їх давнє походження.

Поетика голосінь, їх зв´язок з іншими жанрами фольклору. Усі різновиди голосінь об´єднані багатьма спільними рисами. Головною їх ознакою є вільна речитативна форма, що зумовлює нескладність імпровізувати текст у процесі виконання; а також — насиченість художніми тропами (епітетами, порівняннями, паралелізмами, метафорами), які, як правило, укладаються в традиційні формули. Тому мова голосінь завжди урочиста, піднесена і патетична. Вірш голосіння є нерівномірним та різноскладовим, неримованим або з дієслівною римою в кінці рядків, які об´єднуються у тиради. Кожна з тирад може виконуватись у різному ритмі — від протяжного плачу до швидкого ритмічного виспівування позитивних рис оплакуваного з перелічувальною інтонацією та пестливими словами. Значно поширеними художніми прийомами голосінь є тавтологія, анафора та епіфора, а також — образний паралелізм.

Жанр голосінь — надзвичайно давній і ґенетично сягає доби магії (що виявляється у анімістичних культових елементах) та жанру замовлянь (до яких наближає часте звертання). З магією похоронна обрядовість виявляє безпосередній зв´язок у тому плані, що предмети, речі та інші атрибути, які торкались чи стосувались покійника (вода обмивання, недопалені свічки тощо) могли використовуватись у чарах та ворожінні з метою закляття чи наслання біди. Обряд поховання має спільні риси з іншими сферами родинної обрядовості, зокрема весіллям (у випадку похорону молодого парубка чи дівчини); із новосіллям (у символічному ототожненні домовини з новим домом та переселенні «в інший світ»); з народженням (у подібності труни із колискою, переходом в інший стан).