32.Теми, сюжетика та художня своєрідність гаївок.

На весняні обрядові пісні та ігри маємо різні назви: ,,гаївки,, ,,гагілки,, ,,ягівки,, - їх співають тільки в часі Великодніх свят. Гаївки – це майже виключно дівоцькі пісні. Рідко де допускаються до участі в іграх хлопці. З усіх обрядових пісень гаївки найвірніше зберігають старовинний хоровий та ігровий характер. При співанні гаївок дівчата, найчастіше взявшись за руки, творять коло або видовжений еліпс та ідуть або біжать під такт мелодії то в один, то в другий бік. Гаївки визначаються драматичним характером. У цих весняних іграх словесний текст, мелодія, танкові рухи, міміка, драматична дія – сплітаються в одну синкретичну цілість. Пісенні тексти весняного циклу бувають дуже прості й короткі та визначаються частими повтореннями слів, віршів. Гаївки виявляють наверстування різних епох. Своїм початком вони сягають у доісторичну добу, зберігаючи відгомін весняних свят і колективних відправ, що мали за мету – прикликувати весну, проводжати мороз, заворожувати добрий урожай та започатковувати час сватання й весіль. Утративши давнє культове значення, гаївки перейшли в забаву молоді і зберегли слабий відблиск давніх космічних образів і міфологічних елементів. У гаївках збереглися хліборобські мотиви: про орання, сіяння, дозрівання проса, пшениці, льону, маку. Символічне наслідування рухів, виконуваних при управі ріллі, що помічаються у гаївках. Та найважливіше місце у цих іграх займають любовні мотиви: залицяння, дівоцькі чари, сватання. І в гаївках, подібно як у колядках, милий виручає милу з тяжкого положення. У цій групі найбільш розвинена символіка дії і поетичних образів. Таким чином гаївки, подібно як колядкові величання, напророкують весілля. Гаївки визначаються багатством ритмічних форм із перевагою танкових ритмів . (Гаївки: ,,Фіалочки,, ,,Вербова дощечка,, ,,Горошок,, ,,Кострубонько,, ,,Перепілка,, ,,Білоданчик,, ,,Слабий дідусь,, ,,Король,, ,,Мости,, ,,Просо,,)

33.Жанрові підвиди замовлянь та їх зв’язок з іншими фольклорними жанрами.

За джерело, із якого виплила обрядова поезія, уважають прадавню віру в магічну силу слова, що, заковане в віршову або пісенну форму. Ця віра живе в народі та виявляється в т. зв. замовлюваннях, заклинаннях, заговорах. Це формули бажання, що з ними зв’язана непереможна, магічна сила чарів, змога впливати на природу, світ і людей у бажаному напрямку, аби тільки при заговорю ванні були збережені всі вимагані чарами умови. Основою заговору була обрядова, магічна дія, чари, чародії, що часто виявляються імітаційними рухами. Серед українського люду слово – до певної міри зображення предмету. Українські заговори, плекані професійними знахарями, ворожбитами та шептухами, вдержалися у значній кількості аж до новіших часів. Бажання, яким закінчується заговір, приймає форму наказу. В українських заговорах найдеться багато мандрівних мотивів.

Замовляння — словесна формула усної творчості, якою супроводжувались обряди та ритуали, і яка, начебто, мала магічну силу та здатність впливати на оточуючий світ людей та духів з метою отримання певної користі для їх виконавця (виконавців). Замовляння стосувались найрізноманітніших сфер людського життя та діяльності.

Підвиди замовлянь: Заклинання — це замовляння, у яких вимагається виконання певної дії, що супроводжується певними погрозами або можливими негативними наслідками у разі його невиконання. У цьому плані вони подібні до заклять.Закляття (прокляття) — це магічні словесні формули, дія та вплив яких спрямовані на те, щоб завдати шкоди іншому. У цьому і полягає їх основна відмінність від замовлянь. Також до підвидів належать: шептання, молитви, примівки.

Дослідження замовлянь: П. Чубинський здійснив видрук текстів, заклять і молитов (1872р.). Перше наукове визначення дав О. Потебня (1877р.). Перша бібліографія замовлянь була укладена Миколою Сумцовим (1896р.). Серед відомих дослідників замовлянь: М. Драгоманов, В. Антонович, М. Грушевський, Ф. Колесса. У діаспорі в 40 – 60рр. виходять дослідження замовлянь В. Петрова.