8.Етапи весільної драми: етнографічний та фольклорний супровід.

Родинно‑обрядова творчість в цілому, а весілля зокрема тісно пов'язані з народною драмою. У певному сенсі система ритуалів та традицій з нагоди одруження наречених становить цілісне драматичне дійство, кожен з учасників якого виконує призначену йому роль. Головними постатями тут є, безумовно, шлюбна пара чи «молодята», яких називають князем та княгинею. Інші головні ролі розподілені так: від нареченого – старший дружко (близький родич чи друг; в минулому цю роль виконував жрець племені) та два піддружби (молоді парубки), два старости, «домовий» староста (який рядить домом і приготуваннями), два музики, дві свахи (чи старо‑стіни – старші жінки), свашка (молодша дівчина – сестра чи родичка молодого); з боку нареченої – дружка і піддружка, два дружби, козаки або післанці (родичі), два музики і «домовий» або «данський» староста. Старости з дружбами називаються боярами, а всі причетні до виконання обрядів та ритуалів – весільною дружиною, що є відголоском княжого періоду. До весільної дружини також входять писар, який «списує» боярів, їх вози та інший маєток; маршалок, що носить булаву з кінського волосу і виконує всі обряди з короваєм, іноді – коновал, лікар, хорунжий тощо.

Етапи весілля.

1)      передвесільний (сватання, заручини чи змовини);

2)      приготування до весілля (запрошення на весілля, випікання короваю, завивання гільця чи весільного деревця, дівич‑вечір або вінкоплетення, оглядини або відвіз сорочки);

3)      весілля (посад, розплітання коси нареченої, батьківське благословення чи поклони, приїзд нареченого, гостина, «викуп» нареченої, прощання нареченої з рідними, від'їзд подружжя до дому молодого, гостина в домі нареченого, «комора»);

4)      післявесільний (понеділкування або почепини, пропій чи перезва).

Народні лірично‑пісенні твори, якими супроводжується цей церемоніал, називаються весільними обрядовими піснями.

Передвесільні обряди починаються традиційно сватанням (на окремих територіях Східної та Південної України цей ритуал називається «зальотами

Як правило, сватання відбувалося за зразком одного з двох найпоширеніших сценаріїв. За першим (давнішим за походженням) учасники дійства розігрували сцену мисливців, які довго начебто полюють за дорогим звіром (найчастіше куницею), натрапляють на слід через порошу (в яку б пору року сватання не відбувалось) і цей слід приводить їх до дому дівчини, яку вони сватають.

За іншим сценарієм (значно пізнішим) свати розігрували сцену багатих купців із далекої землі, які приїхали за дорогим товаром.

Наступним кроком передвесільного етапу були заручини (змовини). Вони, як правило, відбувались в домі парубка, куди відправлялась рідня засватаної дівчини, щоб оглянути господарство та домовитися з його батьками (родом) про викуп (придане) та віно нареченої (сюди включалися наділ землі, дім, худоба, постіль, посуд, інші речі домашнього вжитку). У разі згоди обох сторін ця угода запивалась, наречена на знак остаточного рішення вийти заміж за парубка повинна була прийняти від нього дарунки (полотно, одяг, прикраси), серед яких обов'язково були два перстені, якими заручались молоді. На окремих територіях заручини відбувались у той же день, що і сватання, після якого батьки зарученої дівчини їхали на оглядини до парубка.

Приготування до весілля. обряд випікання короваю. Елементи цього обряду тісно пов'язані з Магією, культом сонця ,вогню та домашнього вогнища

Виіпкати коровай можна робити лише парній кількості молодих господинь (їх називали коровайницями), кожна з яких була заміжня і щаслива у сімейному житті та мала дітей. Довготривалий процес виготовлення короваю, як й інші дійства, супроводжувався відповідними обрядовими весільними піснями

Не менш архаїчним (а можливо, і більш давнім) є інший обряд, найпоширенішою назвою якого є «завивання гільця» (вільця), – вбирання весільного деревця.

Обряд приготування весільного гільця здійснювався лише неодруженою молоддю: парубки їхали в ліс вибирати та рубати дерево (з часом його замінила гілка); дівчата його «наряджали». Цей обряд теж супроводжувався ритуальними піснями.

дівич‑вечір:

Дівич‑вечір відбувався у п'ятницю перед весіллям і був своєрідним прощанням нареченої зі своїми подругами та дівочою громадою= заплітання вінка з калини, барвінку чи інших вічнозелених ритуальних рослин на голову нареченої та вінка на коровай (так зване вінкоплетення); виготовлення вінка чи букета для нареченого, виплітання ритуально‑магічних віночків або букетиків із живих квітів та рослин для дружини і гостей.

В обрядах приготування до весілля існують певні розбіжності на різних територіях. Так, у деяких реґіонах прикрашання весільного деревця відбувається теж у дівич‑вечір.

Наступним був обряд розплітання коси молодої. Це відбувалось або вночі з п'ятниці на суботу після дівич‑вечора, або в суботу рано. Дівчину садили на вивернутий кожух, Традиційно косу нареченої починав розплітати її .При цьому з голови молодої знімались її стрічки, прикраси, які носили лише дівчата, і, якщо у неї була молодша сестра, то забирала їх собі, якщо ні – аксесуари дівчини кидались на воду. Потім волосся нареченої знову заплітали. При цьому його мастили медом, вплітаючи часник (як оберіг), зерно (символ нового народження), дорогі монети (знак добробуту), ритуальні рослини – барвінок, руту, чорнобривці тощо, які нерідко перед тим «золотили», тобто розфарбовували золотим кольором, що був символом сонця і виявляв зв'язок із поклонінням небесним світилам.

Після ритуалу вдягнена і заплетена по‑весільному наречена разом з дружками ішла запрошувати гостей.

Власне весільні обряди розпочинались в суботу вранці посадом нареченої, який відбувався у її домі в присутності рідні та запрошених

У час, поки молода сиділа на посаді, молодий вирушав із дружбами по наречену. Перед дорогою світилки прикріпляли на одяг бояр букети з квітів‑оберегів, що повинні були їх охороняти від чарів та злих сил.. Так, поїзд нареченого при дворі чи брамі зустрічали дружби нареченої, функція яких не пропустити «чужинців». При цьому розігрується сцена битви, яка супроводжується відповідними піснями:

Після ритуальної «битви» обидві сторони погоджуються на «мирні переговори», в яких староста нареченої вимагає від бояр молодого викуп за прохід крізь браму.

З ритуалів пізнішого періоду можна вичленити елементи колишніх звичаїв. Першим був обряд поклонів. У сучасній традиції він зводиться до потрійних поклонів батькам, при якому наречені тричі проходять по кругу, цілуючи руки матері та батька, а також хліб, який ті тримають.

Ще одним важливим ритуалом при скріпленні нового подружжя було покроплення наречених водою

По завершенні весільної гостини відбувались ритуали, які тепер проходять у формі гри, Одним із найпоширеніших випробувань, яке у дещо видозмінених формах дійшло до наших днів, було завдання, щоб наречений впізнав молоду серед багатьох дівчат, одягнених однаково (або із зав'язаними очима її зловив) чи догнав на коні

Найбільшої емоційної напруги набуває тема розлуки з ріднею, розставання з домівкою в обрядових піснях, якими наречена прощається з кожним членом своєї сім'ї.

Потім наречена дякує матері, «що будила мане рано», сестрі, «що навчила косу плести», братові, «що водив хлопців до хати, а також – порогам, воротам і т. п.

Після прощання поїзд нареченої виряджали в дорогу до дому нареченого, родина якого в цей час готувалась до зустрічі нової господині.

.Значно пізнішими за походженням є обряди «розбирання молодої» – коли свашки перевдягали наречену в іншу одіж (як правило, нову сорочку, в яку ще ніхто не одягався), готували до шлюбної ночі. Ці ритуали мають свої особливості у різних регіонах. Так, на карпатській території вони засвідчують те, що дівчина переходить у стан молодиць. При цьому старший дружба сокирою відрубує їй косу, що означає зміну в її житті і вважається, що, якщо волосся нареченої не буде відрубане одним ударом, то подружжя буде нещасливим. У багатьох регіонах дівчині вдягають хустку так, як її носять молодиці (при цьому наречена може виявляти своє небажання одягати хустку, тричі скидаючи її). Вдягнена як молодиця, вона «перетанцьовує» з усіма дівчатами та хлопцями зі своїм весільним віночком, прощаючись із дівуванням.

Після цього був ритуал «покладини» чи «комора». Готуючи постіль для наречених, виконували ряд магічних дій, клали різноманітні обереги, трави

У вище згаданих обрядах брали участь лише окремі представники родини молодого – його свашки та старший дружба, а решта гостей продовжували весільну гостину.

Якщо ж наречена виявлялась нечесною, то вона повинна була просити прощення у кожного з родини, а в обрядових піснях висміювався рід молодої, її батьки

Обряд весілля завершувався ритуалом купання молодого подружжя у річці чи обливання водою. При цьому молоді мили одне одного

Післявесільні обряди розпочинались у понеділок після весілля. Як частина давніх звичаїв вони відображають систему ритуальних дій, виконання яких передбачало введення молодої господині у новий рід, її адаптацію в нових умовах. Тут теж збереглись елементи язичницьких культів та вірувань. Як правило, перше, що робила молода дружина після весілля, це йшла до річки чи криниці (віддаючи пошану воді), і з принесеної води варила їжу, якою вгощала родину свого чоловіка. Цим при здійсненні певних ритуалів вона прилучалась до печі та родинного вогню (домашніх духів). Нерідко вона клала у піч обгоріле поліно, взяте зі свого дому, та запікала півня, якого теж привозила з собою.

У понеділок після весілля на багатьох слов'янських землях відбувався ритуал, який називався «перепій» (чи «пропій») нареченої.

Якщо помешкання молодого було недалеко від дому нареченої, то батьки молодої приїжджали з цієї нагоди. В час «перепою» молодий повинен пити чарку вина чи горілки до батька нареченої, батько – у відповідь до нього. Тоді інші учасники дійства по черзі перепивають один з одним.

Після цього відбувалась «перезва» – традиційне післявесільне гостювання родичів нареченого у молодої сім'ї та гостини у відповідь всім рідним та близьким. Цей звичай мав на меті познайомити молоду дружину з родиною її чоловіка та навпаки. Під час таких гостин співались і весільні пісні, і ліричні.

Обряд весілля міг відбуватись від трьох днів до тижня а гостювання та знайомство із родиною іноді розтягувалось від трьох тижнів до кількох місяців.

Дослідники: Варто згадати І. Беньковського, Хв. Вовка, М. Драгоманова, І. Галько, В. Гнатюка, Б. Грінченка, М. Дучинського, Ф. Колессу, В. Кравченка, А. Кримського, О. Малинку, В. Навроцького, Я. Новицького, М. Павлика, В. Ястребова.

Тексти пісень можна знайти тут: http://www.videostudio.lviv.ua/wedding/advices/601.html