57.Українська пареміологія(загальна характеристика)

Пареміологія, або приказкознавство, – розділ фольклористики, що займається мовним і структурним аналізом паремій – прислів'їв і приказок» 

«Пареміографія – це частина фольклору, яка об'єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів'я, приказки (приповідки) та їх жанрові різновиди – вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости. Це – словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше

Прислів'я і приказки – це стійкі афористичні вислови, що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т.п. у їх характерних і специфічних ознаках. Узяті з різних джерел народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю вислову і загущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід'ємний пласт народної філософії – скарбницю мудрості»

«Прислів'я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості. Відмінність між ними полягає, головним чином, в тому, що прислів'я висловлюють більш повні твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а приказка – лише натяк на висновок… Приказка може перетворитись на прислів'я, коли міркування, дане натяком, набуде розширеності, узагальненості»

Жанрові різновиди паремій: 1. Вітання – сталі вислови-кліше, які говорять при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, тобто усталені фрази, якими вітають один одного лише у певені свята.  2. Побажання – словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку. 3. Тости – застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям. 4.Побажання-подяки. 5.Прощання. 6. Формули-побажання до певних нагод: з нагоди народження дитини, застосовані у похоронному обряді.  7. Прокльони – своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині. 8. Присяги – словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо чи нещастя повинно впасти на неї.  9. Приказки-застереження – формули, якими один співрозмовник спиняє іншого (або й самого себе), щоб не сказати зайвого. 10. Прикмети – сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами, які впливають на наслідки хліборобської праці.  Народний календар – перелік прикмет на кожен день року і пов'язана з ним народна мудрість.  11. Народні порівняння – стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності. подібності, спорідненості.  12. Афоризми – короткі влучні оригінальні вислови, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній. 13. Каламбури – сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці. Вони вживаються здебільшого  в сатиричному, іронічному контексті.  14. Діалогічні каламбури чи стягнені анекдоти, які в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності.  15.Казкові зачини і кінцівки. 16. Дитячі примовки, скоромовки, дражнилки (жанри дитячої пареміографії).  64.жанри дитячого фольклору (загальна характристика, приклади).ст 403 Лановик

Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які побутують серед дітей. Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.

Термін «дитячий фольклор» з'явився у фольклористиці у 20‑х роках 20 ст. до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно‑побутової лірики).. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Кожен жанр має своє джерело походження – усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

Спільна риса їх усіх – дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4–5 років.

Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини: 1) пісенна лірика для дітей (колискові пісні); 2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).Колискові пісні

Колискові пісні – ліричні пісенні твори, які виконуються матір'ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Для того, щоб зрозуміти витоки і ґенезис жанру, слід проаналізувати його найдавніші зразки. Спостереження доводять, що не лише образно‑тематичною структурою, а й інтонаційно‑ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, як і замовляння, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров'ю і швидкому ростові.

. Найстійкіший з усіх мотивів, який з'являється у переважній більшості творів – закликання чи запрошення сну до дитини.

Ой ходить Сон коло вікон, а Дрімота коло плота, Питається Сон Дрімоти: «Де будемо ночувати?» «Де хатина є тепленька, де дитина є маленька, Там будемо ночувати, дитиночку присипляти»...

У деяких колисанках уявлення про засинання дещо змінене: дитина засинає не від самої присутності Сну чи Дрімоти, а від «спання», яке Сон носить із собою в рукаві, і яке насилає на дитину, щоб вона заснула. Сон і Дрімота – міфічні істоти антропоморфного характеру, тобто вони уподібнюються до людей: ходять, розмовляють між собою, розподіляють обов'язки («ти будеш колисати, а я буду присипляти»). Звертання до них в колискових має явні ознаки замовлянь:

Сонку! Дрімку! Голубойку!              Би кождому миле било.

Приспи ж мою дитинойку.             Щоби росла, не боліла,

Приспи ж ми ю вдень і вночі!        Головоньки не сушила.

Буде мати чорні очі,                    Дітинонька – не воленька,

Чорні очі, біле тіло,                    Головоньці клопотонька.

Поруч із цими міфічними істотами з'являється уособлення злої, негативної сили в образі Бабая. Він зустрічається і в інших жанрах фольклору, але, можливо, перейшов до них саме з колискових. Тут він має значення істоти, яка наганяє страх, будить чи заподіює якесь лихо:

Бай‑бай, баю‑бай,        Наших діток не лякай,

Баю‑баюшки, бай‑бай,   Бо вони маненькі

Не ходи сюди, Бабай,     Та спати раденькі.

Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато у багатьох варіантах і різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини:

Часом конкретизується, яка трава має магічну силу присипляти дитину: рута, м'ята, хрещатий барвінок та ін. Зазвичай, дитину перед сном купали в цих травах, щоб сон був міцніший і здоровший. Колискові, в яких зустрічається цей мотив, мають найбільше споріднених рис із замовляннями: їм властива стрункість побудови, певна формальність, характерна для магічних текстів, а також специфічні повтори різних рівнів, які надають вислову певного пафосу і магічності звучання. Мотив надії на допомогу дитини, коли вона виросте, дуже поширений в колискових родинно‑побутової тематики.

забавлянки

Окрім пісенної лірики, дорослі у спілкуванні з дітьми створили цілий ряд непісенних жанрів. Г.С. Виноградов, один з перших дослідників дитячого фольклору, об'єднав ці твори спільною назвою «поезія пестування». Переважна більшість – це невеликі поетичні твори, які примовляють дорослі, пестячи немовля.

Найближче до колискових пісень за змістом і характером стоять потішки або утішки – невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати. їхнє призначення – заспокоїти дитину, вплинути на її психічний стан, щоб вона швидше заснула. Тексти утішок дуже подібні до колисанок, в них фігурують ті ж дійові особи, що в пісенній ліриці, найчастіше – кіт, який допомагає приспати дитину:

Ой ти, коте‑рябку,     Виженемо овечки,

Та вимітай хатку.       Щоб по гірці не ходили,

А ти, котку сірий,       Діток малих не будили,

Та вимітай сіни. Щоб вовниці не губили.

А ти, котку‑котарю,  В нас вовниця дорогая,

Та вимітай кошару.    У нас дитина малая.

Частина утішок спрямована на те, щоб втихомирити дитину, коли вона плаче:

Простота побудови таких віршиків, милозвучність приваблива для слуху немовлят. Звучання звуконаслідувальних слів, які супроводжують певні рухи, сприяють мовному та фізичному розвиткові дитини. Такі вправи захоплюють елементами гри, вони збуджують інтерес, розвивають емоційність, спостережливість, розважають, а водночас дитина знайомиться з навколишнім світом, побутом, отримує нову інформацію про щоденне життя людини, у цьому виявляється практичне значення забавлянок для немовлят.

Друга велика група дитячого фольклору – твори, які перейшли із загального доробку народної словесності.

Першим таким жанром є заклички. Заклички – короткі поетичні твори, пов'язані з вірою давніх людей в магічну дію слова, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, об'єктів, з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину.

Найбільше закличок пов'язані з культовими обрядами землеробського циклу:

–      до дощу (щоб пішов чи припинився):

Іди, іди, дощику,          Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику   Цебром, відром, дійницею

В полив'янім горщику.         Над нашою пашницею;

–      до сонця (щоб зійшло чи вийшло з‑за хмари):

Вийди, вийди, сонечко,         На бабине зіллячко,

На дідове полечко,      На наше подвір'ячко;

Є заклички‑обереги від злих сил, а також від шкоди, яку можуть заподіяти хижі звірі чи птахи.

Різновидом закличок є звертання до різних істот, тварин, сил природи з метою ворожіння.

Ще менше зрозумілими є заклички до слимаків: «Равлик‑пав‑лик, вистав ріжки, Дам тя сира на пиріжки». Прохання з обіцянкою дати щось за його виконання вказує на зв'язок із замовляннями чи ворожіннями, однак, на сьогодні подібні тексти‑звертання до комах, метеликів і т. ін. стали простою розвагою, грою дітей.

Ще один жанр дитячої словесності, що трансформувався з давніх культів – примовки. Вони подібні до закличок, але не містять звертання із безпосередньо висловленим проханням, виражають почуття, викликані якимось явищем (наприклад «сліпим» дощем) чи вказують на бажання, не називаючи його.

Інші примовки шляхом алітерації та асонансів імітують спів солов'я, політ жайворонка, плач коса, коли з його гнізда забирають пташенят, виття вовка, дзвін дзвона та ін. Тривале побутування цих творів серед дітей викликало появу нових зразків, створених ними самими, які вже позбавлені стародавніх мотивів.Ще один жанр, запозичений з календарно‑обрядового циклу – ігри. Дитячі ігри – трансформовані, спрощені варіанти народних ігрищ, які первісно мали ритуальне значення. Вони становлять єдиний жанр дитячої драматургії, тобто вид творчості, де люди грають ролі відповідних персонажів, імітуючи їхні рухи, мову, вчинки. Ігри бувають дуже різноманітними. Найдавніші за походженням – хороводні драматичні ігри, які колись були частиною весняного календарного обряду (і подекуди ще й сьогодні побутують серед молоді). Основна їх тематика – землеробська праця. Рухами і словами відтворюються різні її етапи (сівба, зростання, збирання) – «Просо», «Мак» та ін. Другу групу становлять драматичні мініатюри з імітацією вчинків та поведінки звірів, птахів: квочка захищає курчат від шуліки («Шуліка»), вовк краде вівці («Вовк і вівці»)

Третя група жанрів дитячого фольклору найбільш «дитяча» за своєю суттю. Це – твори, складені самими дітьми. Перший з них – важливий передетап до гри, який полягає у справедливому розподілі ролей серед її учасників. Окрім інших способів призначення на ролі (вгадування, в якій руці захований предмет, витягування паличок різної довжини), діти найчастіше використовують лічилки – невеликі віршовані твори, якими визначаються роль і місце у грі кожного з її учасників

Однак, у багатьох лічилках є прямі натяки на зв'язок із ворожінням. Наприклад, обряд провіщення майбутнього по храмовому коні (під час якого теж лічили, на якому кроці чи етапі спіткнеться кінь, чи впаде, чи заірже), зафіксований у дитячому тексті:

Бігли коні під мостами          Дзень, брязь,

З золотими копитами. Вийшов з мосту старий князь.

Окрім текстів, завчених у своєму середовищі, діти проявляють фантазію, творячи нові прозивалки і дражнилки під час сварок з ровесниками, на ходу римуючи лексично віддалені слова, щоб досягнути ефекту безглуздості. Тут використовується той же принцип, що і в небилицях: поєднання віддалених предметів, невідповідність у їх співвіднесенні. За змістом ці твори є імпровізованими дітьми небилицями.

Протилежним до дражнилок та прозивалок є жанр мирилок. Мирилки – короткі віршовані твори, які говорять діти, що посварилися, на знак примирення:

Цей жанр споріднений зі словесними формулами під час кумування в обрядовій творчості. Мирилки виявляють бажання дітей помиритися і є своєрідним обрядом «укладання мирної угоди», як це робили дорослі (його імітацією

Поширений у дитячому середовищі жанр з великою мірою імпровізації – страшилки.. Страшилки – короткі розповіді про страшні неймовірні події з рисами містики та фантастики, які розповідають діти ровесникам, щоб викликати в них страх. У страшилках збережено основні риси епічних жанрів. Оповідь, як правило, ведеться від третьої особи, розгортається простий сюжет з усіма його компонентами (подекуди кульмінація збігається з розв'язкою). Найпоширеніша тема – загадкова смерть чи вбивство, спричинені або викликані незвичайними обставинами чи речами, які пагубно впливають на людське життя. Основне в характері страшилок – таємничість, яка створюється передусім елементами пейзажу («в чорному‑чорному лісі був чорний‑чорний дім») і описом надприродних явищ (наприклад, діють тільки руки в рукавицях, але не видно самої особи).

Ще один малий жанр – загадки. Маючи колись практичне чи навіть магічне значення, вони тепер майже повністю перейшли з «дорослого» фольклору в «дитячий», зберігши окремі риси попередніх віків і звичаїв. Вони використовуються при вихованні дітей для формування їх мислительних навиків, вміння аналізувати, зіставляти явища і факти.

З усіх жанрів дитячого фольклору найбільш поширені в літературі колискові пісні. Твори цього жанру написали Т. Шевченко («Ой люлі, люлі, моя дитино...»), С. Руданський («Над колискою»), Я. Щоголів («Баю‑баю»), Леся Українка («Колискова» («Місяць яснесенький»), О. Маковей («Сон»), О. Олесь («Над колискою» (Пісня матері), В. Самійленко («Вечірня пісня»). П. Карманський різні мотиви жанру опрацював у збірці поезій «Ой люлі, смутку!». Цікавою трансформацією жанру є також його «Пісня заколисна» зі збірки «Пливем по морі тьми», філософські поезії Б.‑І. Антонича «Колискова», «Пісенька до сну». Цей жанр не обійшли увагою і поети‑модерністи. Не зважаючи на індивідуальний стиль М. Йогансена, у його «Колисковій» збережена природа народної традиції:

Моє, моєньке миле, ясне‑мі  Коли б не ко‑ні ні‑ж‑ні і смут‑ні

Спи, золотава вовно,   Тебе не по‑не‑сли в осонні,

Летить‑леліє літень в ви‑со‑ті,        Спи, сину мій тоненький, на ясній

– Кімната весен повна...      На сонячній долоні...

Навіть футурист Гео Шкурупій створив колискову пісню «Уо!.. Маленький хлопчику». Форму народних колискових використав В. Бобинський у поезії, присвяченій незнайомій ув'язненій з сусідньої камери «Тюремна колисанка», пізніше у ще одному творі – «Ніч на дворі, ніч з камінним серцем».

Починаючи з кінця 30‑х років 20 ст. колискова стає дуже популярним жанром. Серед їх авторів – В. Поліщук («Ой у кота‑вурко‑та», «А ми підем до ріки»), М. Бажан («Колискова»), Н. Забіла («Казка колискова»), В. Сосюра («Колискова») та ін.

Інші жанри дитячого фольклору використали М. Шашкевич (цикл «Пісеньки і грачки діточії»), Л. Глібов (дитячі поезії), І. Франко («Киця»), М. Вороний («Сніжинки»), П. Тичина («А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків», «Осінь така мила»), Н. Забіла (цикл забавлянок «Про дівчинку Маринку»), А. Малишко («Оженився горобець», «Бігла кізка по мосту», «Кіт‑воркіт біля воріт», «Зайцю довговухий» та ін.), М. Сингаївський («Як приходить вечір», «Про що говорили птахи і звірі»), І. Калинець (цикли «Дивосвіт» чи «Перша книжечка для Дзвінки», «Калинова сопілка» чи «Друга книжечка для Дзвінки», «Веселка» чи «Третя книжечка для Дзвінки» та ін.). Серед сучасних поетів найбільшою популярністю користуються дитячі твори І. Малковича.