55.Жанр історичної пісні в українському фольклорі.

Поширеним жанром героїчного поетичного епосу українського народу є історичні пісні — ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події та процеси, відомих історичних осіб та безіменних героїв, чиє життя і вчинки пов´язані з подіями суспільно-політичного життя, в яких відтворено дух певної історичної епохи.

Історична пісня, з одного боку, є продуктом розвитку ліричної пісні, а, з другого, — належить до епічної поезії. Співвідношення цих двох елементів може бути різним для різних епох, але вони зберігаються в усіх історичних піснях. Про сутність і жанрову природу історичної пісні ведуться суперечки, існують різні, часто протилежні точки зору. Самоочевидними є деякі ознаки цього жанру: дійові особи — не видумані персонажі, а реально існуючі історичні постаті, події — реальні історичні події.

Тривалий процес становлення і формування жанру привів до того, що спільні риси історичних пісень проявляються крізь розгалужену систему різновидів. Першою причиною цього є те, що всі вони творилися в різні історичні епохи «по свіжих слідах» подій, які викликали інтерес у широких колах народу. Тому у різні часи творці пісень використовували неоднаковий арсенал художніх засобів і форм, успадкований від попередніх поколінь. Різнохарактерний з художнього погляду матеріал минулого з кожною новою епохою переосмислювався: деякі тексти, втрачаючи свою актуальність, забувалися, інші — локалізувалися на певних територіях, набуваючи місцевих рис мови. Навіть найбільш духовно потужні твори видозмінювалися, набували певного спрямування, виходячи з конкретних умов і запитів наступних поколінь. Тому в історичних піснях виявляються різні нашарування багатьох епох, і водночас простежується поступальність — поступовість і почерговість розвитку різних художніх форм. На прикладі історичних пісень можна простежити зміни у всій усній народній творчості: закономірності взаємодії жанрів (коли один вид творчості переймає від іншого риси, які до того не були йому властиві, змінюючи елементи поетики, композиції), розвиток різних стилів у залежності від вимог тої чи іншої епохи, занепад одних і виникнення нових художніх утворень (жанрів, тематичних груп та ін.) на основі «уламків» творчості попередніх епох. Ось чому «серед народної історичної поезії ми нерідко подибуємо елементи різноманітних видів пісенної творчості, кожен з яких, взятий сам по собі, нерідко є витвором якогось певного, свого часу».

Класифікація:

1.      Пісні віку дружинного і княжого (14—15 ст.).

2.      Поезія козацького віку (16—17 ст.).

3.      Пісні віку гайдамацького (1772—1795).

4.      Пісні віку рекрутського і кріпацького (до 1848 — в Австрії; 1861 — в Росії).

5.      Пісні про волю.

56.Фольклористична спадщина Філарета Колесси.

Важлива роль у дослідженні українського музичного фольклору належить Ф.Колессі (1871–1947). Його першою працею була збірка хрестоматійного характеру "Огляд українсько-руської народної поезії" (1905). Найважливішою теоретичною працею в галузі етномузикознавства на початку XX ст. стала "Ритміка українських народних пісень" (1907) Ф.Колесси. У ній вчений на широкому порівняльному матеріалі висвітлив історичний розвиток ритміки в народнопісенній творчості, вперше систематизував ритмічні форми в українському пісенному фольклорі, показав його стильові зв'язки з фольклором інших слов'янських народів і з писемною літературою.

Проблемі розвитку української музичної фольклористики присвячена стаття Ф.Колесси "З царини української музичної етнографії" (1925), у якій вчений дає оцінку збирачам та дослідникам народної музики О.Сєрову, М.Лисенку, П.Бажанському, К.Квітці. Аналізуючи збірник К.Квітки "Українські народні мелодії", Ф.Колесса називає його помітним явищем в Україні і, разом з тим, закликає фольклористів проводити систематичне збирання зразків народнопісенної творчості.

Фольклористичну діяльність Ф.Колесси висвітлено в монографії С.Грици "Філарет Михайлович Колесса" (1962) та в її розділі про музичну фольклористику кінця ХІХ – початку XX ст. в "Історії української музики" в 6-ти томах"