52.Українські вчені - дослідники фольклору та їх праці

Михайла Максимовича„Українські народні пісні" (1834), „Збірка народних українських пісень" (1849)

І. Срезнєвського„Запорожская старина"

Лукашевич Платон ЯкимовичМалороссийские и Червонорусскиепесни» (С.-Петербург)

Бодянський Осип Максимович «Про народнупоезіюслов'янських племен»

Амвросій Метлинський"Думки і пісні та ще дещо"«Южныйрусскийсборник»,

Микола Костомаров«Народныепесни, собранные в западной части Волынскойгубернии в 1844 году», вони були надруковані в 1859 р. Д. Мордовцевим в «Малорусскомлитературномсборнике»

Ніс Степан Данилович«Основа» та «Киевская старина».

ЗоріанаДоленги-Ходаковського«Сборникукраинскихпесен» 

А початок українській фольклористиці поклали збірки пісень, видані в 1827 і 1834 роках М. О. Максимовичем, першим ректором Київського університету. Ганна Барвінок і Марко Вовчок, М. П. Драгоманов і Г. А. Залюбовський, Пантелеймон Куліш і Олекса Стороженко, Павло Чубинський і Леся Українка, І. Я. Рудченко і А. Ю. Кримський - це лише найвідоміші із збирачів фольклору дев'ятнадцятого сторіччя. А їх же були десятки, а може й сотні... Ще у першій половині дев'ятнадцятого сторіччя у Харківському університеті В. Н. Каразін, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, І. І. Срезневський, М. І. Костомаров, А. Л. Метлинський заклали традиції всебічного вивчення народної культури. У п'ятдесяті роки мало хто зі студентів не мав власного зошита з різними етнографічними матеріалами, здебільшого піснями. Щоб допомогти молодим фольклористам, А. Л. Метлинський видав інструкцію "Про збір, приведення до ладу, приготовления до видання й друку народних пісень й інших творів народної словесності" й "Правила при записуванні народних дум, пісень, казок, переказів тощо". Але найвидатнішим (і одним з перших) дослідників українського фольклору став О. О. Потебня. Він започаткував цілу школу фольклористики - її назвали міфологічною, результатом його досліджень стали роботи "Про долю й споріднених з нею істот", "Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення" (1867 p.), "Малоруська народна пісня за списком XVI ст. Текст і примітки" (1877 p.), а також рецензія-дослідження на чотиритомне видання збірки "Народні пісні Галицької й Угорської Русі, зібрані Я. Ф. Головацьким" (1880 р). Він - автор монографій "Про деякі символи в слов'янській народній поезії" (1860 р.), "Про міфічне значення деяких обрядів і вірувань"-(1865 p.), "Пояснення малоруських і споріднених народних пісень" (т. 1, 1883 p., і т. 2, 1887 p.). 

53.Жанр колискової пісні: образи,поетика,зв*язок з іншими фольклорними жанрами.

Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконуються матір'ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості.  В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, як і замовляння, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров'ю і швидкому ростові.

Найстійкіший з усіх мотивів, який з'являється у переважній більшості творів — закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яка може заспокоїти і приспати дитину

Хоч переважна більшість колискових передбачає їх виконання мамою дитини, зустрічаються також тексти пісень, які немовляті співає батько. Це явище не дуже поширене і зустрічається переважно у Закарпатській Україні. Особливо цікаві твори, в яких батько звертається до свого малого сина з побажанням йому скоро вирости і стати у всьому подібним до батька. Вони також споріднені з магічними жанрами.

Колискові пісні — жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов'язані особливості поетики жанру. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних прийомів і тропів. З художньо-поетичних засобів зустрічаються епітети (золотенькі бильця, шовкові вервечки, пухові подушечки, хата тепленька). 

Основним її виразником є мелодія, яка, відрізняється від інших ліричних пісень одноманітністю і монотонністю, оскільки має на меті вплинути на стан і настрій дитини, щоб її заколисати. Ефект заколисування підсилюється гойданням дитини в колисці, але також і специфічними формальними засобами самого тексту колискової.

Переважна частина творів має форму монологу матері, зверненого до дитини, або уявного діалогу з нею. Така форма підсилює щирість та безпосередність висловлюваних думок та почуттів, дає простір для імпровізації.

Колискові пісні виявляють зв'язок з іншими жанрами усної народної творчості. Передусім вони тісно пов'язані із замовляннями, з яких походять. Спостерігається спорідненість з анімістичними уявленнями у персоніфікованих образах Сну і Дрімоти; забобонами, ритуалами (колисання як елемент очищення повітрям).

Як ліричний жанр вони дуже близькі до інших жанрів народної пісенності, зокрема, календарно-обрядової (мотив закликання сил природи, рефрени типу «люлі-люлі»), родинно-побутової (мотиви стосунків у сім'ї, родинних почуттів, а також трагедії сирітства, вдівства), соціально-побутової (мотиви розлуки, пов'язані з працею на панщині, роздуми про рекрутчину, чи загибель на війні батька дитини).