50.Трансформація та модифікація замовлянь у сучасному фольклорі

Одним ізнайсильнішихоберегів у всічаситакожвважалося сло­во. Віравмагічну силу слова маєглибокікорені. „Тізамовляння, молитви, якісклав народ, навітьдитячізакличкималивелику силу і служили оберегами відусякого зла. Цебув не просто набірзвуків і слів, а своєрідний код, якийвідкривав доступ до джерелкосмічноїенергії, якийзв’язувавлюдину з вишим, духовнимсвітом „За­мовляння — чи не найдавніший вид народноїдуховноїкультури, пов’язаний з дохристиянськимивіруваннями, з міфологією, обряодовими магічними діями, а також з вірою у чарівну силу слова йритму .

Рідко, але все-таки зустрічаютьсячари, якінаводять за допомо­гоютваринчи комах. Так, наприклад, щобпривернути до себе коха­ного, ловлятьпавука і кладутьйого вгорщик, проговорюючитакеза­мовляння: „Як оцейпавукпавутинузаснує, так він (ім’я) до мене приснує» . Що ж до дівочихзамовлянь, то вони відзначаютьсяви­нятковоюпоетичністю.

Великий відсоток дорослого населення страждає на радикуліти. Є багато замовлянь від радикуліту, один з яких читають, коли надворі вітряна погода. „Не ломи, вітре, гілок, не ломи кісток, не ломи мо­щей, спини, поперека, суглобів, полусуглобів, кісточок, полукісто-чок, колін і підколінок, рук і ніг, всього тіла людського. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь»

Існують замовляння двох типів: на добро і на зло. Замовляннями можна вилікувати людину і можна приректи на нещастя, а то й на смерть. Якщо в перших усе робиться від імені Бога і всіх світлих Не­бесних Сил, то в других — від диявола. Тому слід пам’ятати, що, на­кликаючи на когось біду за допомогою замовлянь, чорної магії, той, хто це робить, сам того не бажаючи (бо від незнання), навіки пов’язує себе із чорними силами, чим губить свою душу. Останнім часом з’явилося дуже багато окультної літератури, де різні знахарі й цілителі пропонують сотні замовлянь з різних приводів і на всі ви­падки життя. За давніми народними віруваннями, не тільки користу­вання, а й зберігання вдома подібної літератури може накликати не­щастя. До речі, церква Христова суворо забороняє будь-яке звернен­ня до ворожок та чаклунів і вважає це великим гріхом. Хоча, як по­казує життєва практика, в різних життєвих ситуаціях люди досить часто звертаються до знахарів і цілителів. Окремі із сучасних знаха­рів, цілителів, треба віддати їм належне, знають свою справу і допо­магають людям. Не секрет, що таке захворювання, як рожу (бешиху) сучасна медицина не лікує, а „мучить» довго і майже безрезультатно, зате бабуся-знахарка молитвами виліковує повністю за декілька се­ансів. Справжні цілителі „від Бога» ніколи не використовують свої здібності і вміння як засіб наживи, а лікують людей безкоштовно або ж за символічну плату.

52.Загальна характеристика народної вертепної драми

Вертепна драма зародилась у другій половині 17 ст. у середовищі студентів‑спудеївКиєво‑Могилянськогоколеґіуму (згодом академії)‑ Зокрема М. Маркевич вважає, що її походження можна відне‑й до часів гетьмана Конашевича‑Сагайдачного, до 1600–1620 pp.; україно‑польський етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп на Україні виник і поширився у 1591–1639 pp. Існує значна кількість документів початку 17 ст. із записами стосовно українського вертепу (як видатків на декорації тощо). Це дає підставу твердити, то вже на початку 17 ст. звичай вертепної драми був загально відомий по всій Україні (хоча найдавніші записи текстів вертепної драли, Щ° дійшли до нас, відносяться лише до другої половини 18 ст.). В народі вона носила назву Вертеп (подекуди – Трон, Райок тощо). Спершу її основними темами, мотивами та образами були виключно християнсько‑біблійні; сюжетна основа – повністю запозичена з євангельських оповідей про народження Христа, Його вітання пастухами, які від ангелів почули цю хорошу новину, принесення дарів Святій Дитині трьома царями із далеких земель та переслідування Ісуса жорстоким царем Іродом; знищення Іродом дітей з метою вбити новонародженого Ісуса – Царя світу та плач Рахілі за вбитими немовлятами. Вертепна драма виконувалася студентами, які ходили від оселі до оселі, і мала на меті звеличити народження Спасителя, а також – поширювати християнське вчення та віру серед простого народу, для якого були недоступними або малодоступними книги Святого Письма. Головними образами тут були новонароджений Ісус, його Мати Марія, Йосип, пастухи, ангели, Ірод, його воїни, та інші. Тому І. Франко чітко розмежовує народний язичницько‑світський театр скоморохів та вертеп, джерела їх походження, вважаючи, що вони «не мали нічого спільного».

Вертепна драма побутувала в різних формах. Поряд із «живим вертепом», де всі ролі виконували перевдягнені люди, існував «ляльковий вертеп», в якому ролі персонажів «виконували» ляльки, у народному середовищі Вертеп мав назву «шопка». Шопкою називали виготовлену малу сцену із замкнутим простором у формі хатинки (вона часто ділилась на менші яруси, що давало змогу одночасно відтворювати дію, яка відбувалась у різних місцях). Цей простір міг ділитись на небо, землю та підземелля, або на Бет леєм, де народився Ісус, та палац царя Ірода.

Як зазначає І. Франко, «донедавна ще держалася в науці думка, що лялькова драма була наслідуванням, копією, найчастіше пародією дійсної драми з живими акторами. Зібрані і розсліджені в новіших часах факти показали повну незалежність лялькового театру від живого і далеко більшу давність лялькового». Нерідко сцени вертепної драми супроводжувались колядками або церковно‑християнськими піснями. Значна частина з них (зокрема з мотивами плачів Рахілі за дітьми) перегукується із похоронними голосіннями.