47.Основні образи і символи колядок і щедрівок

Як і колядки, щедрівки беруть свій початок дуже давно, містять у собі біблійні сюжети та оспівують господаря і всю його родину. Та, на відміну від колядок, у щедрівках можемо побачити ластівок, жито, посіви – символи того, як Новий Рік зустрічається з весною. Адже, у цей час, коли закінчується зимове сонцестояння, народжується Молоде Сонце і день стає довшим.

У змісті колядок і щедрівок виразно виділяються дві групи образів: землеробство і сім'я» (Анатолій Іваницький). «Колядки – жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов'язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним (від Різдва 7 до Богоявлення 19 січня за н.ст.)». «Провідна… мета новорічної пісенності – звеличити трудову людину, піднести її на крилах поетичного слова над буденними складними умовами життя, висловити їй найкращі побажання та зичення… Контрастуючи зі справжнім станом речей, щедрівки та колядки, по суті, були своєрідним засобом відображення бажаного в житті. Тим-то вони глибоко імпонували їх виконавцям та слухачам… Своєю граційною поетичністю колядки й щедрівки якнайкраще відповідали святковій атмосфері новорічної урочистості» (Олексій Дей). «В колядках і щедрівках на повну силу буяє народна фантазія, бажане видається за дійсне; яскріє казковий світ, де навіть звичайні побутові речі світяться золотом і сріблом, де панують розважливість, розум, добро і злагода, де всі заможні й веселі – господар такий ясний і красний, як місяць, його жона – як сонце, діти – як зірки» (Наталя Шумада). 48.Обряд збирання врожаю, цикли жниварських пісень.

Урочистий початок жнив – зажинки, як правило, розпочиналися перед закінченням Петрівки. Обряд першого зажину на полі мав свої особливості на різних територіях щодо часу та участі окремих членів родини (в одних регіонах його здійснювали тільки чоловіки, в інших – лише жінки, подекуди обов'язковою була присутність всієї сім'ї, включаючи і дітей). Обов'язковим був досвітній ритуал обходу поля, жертовна трапеза для духів поля, зав'язування із перших двох зжатих жмутів колосків так званого зажинкового хреста (знак сонця). Існував також обряд посвячення молодих дівчат у жниці, який часто супроводжувався ритуальним порізанням руки серпом і кроплення кров'ю ниви (як жертва полю). З тотемними віруваннями пов'язаний звичай випасати коня на свіжій зажинковій стерні.

Зажинкові (зажнивні) пісні – це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов'язані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувалися як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви (її образ персоніфікується): « Говорила нивка, щоб не боліла спинка. / Ні спина, ні голова, щоб була ціле літо здорова». При величанні ниви нерідко згадувались усі поперідні види праці на ній:

Чия то красна нивка?

А хтоїї зерном сіяв, –

Люба биму всяка днинка;  

Золотом би любо віяв!

А хтоїїрозноорав, –

А хтоїїподовжсмичив, –

Гараздбися на все імав!    

Солодкобисявипочив!

Жнивні пісні – цикл творів, якими супроводжувалась праця на полі у період жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пісень. Найпоширенішими є мотиви описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців:

Там у полікриниченька,

Золотісерпимали,

Навколопшениченька.       

Срібніїюрочки,

Там женьчики жали,  

Щов'язалиснопочки.

Також зустрічаються мотиви допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля (померлих предків):

У жнивних піснях поряд з оспіванням роботи на ниві з'являються архетипні образи небесних світил, – сонця, місяця, ясних зірок, які супроводжували людей у їхній праці. Тут молодий місяць постає в образі срібного серпа, а зірочки на небі порівнюються з копами в полі – «скільки в небі зірочок – стільки в полі копочок». Поширеним є також образ веселки.

Древніми тут можна вважати мотиви, якими жниці закликали одна одну жати швидше до кінця. Дж. Фрезер пов'язує традицію змагання женців із ритуальним жертвоприношенням жниці (зав'язуванням у сніп), яка зжала останні колоски на полі і, як вважалось, на неї переходив дух поля. Згодом женці такими піснями підбадьорювали один одного, коли день наближався до завершення, співали про близький час відпочинку, смачної вечері:

Обжинкові пісні – це твори, якими супроводжувались обряди, пов'язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим, – пісні, якими він супроводжувався, найкраще збереглися і характеризуються найбільшим образно‑тематичним розмаїттям.

Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців: «До кінця, женчики, до кінця, Підемо додому за сонця...». Завершивши роботу, женці качалися по стерні, замовляючи до ниви:

Ойнивоноко, нивонько,

Верни нашу силоньку.

Як ми тя зажинали.

То ми силонькумали,

Тепер ми марнесенькі,

Як лебідьбілесенькі.

ВІДЧИНЯЙ ЖЕ, ГОСПОДАРЮ

ГЕЙ, ДО НАС, ХЛОПЦІ

ЕЙ, ДО НАС, ХЛОПЦІ

Я ЖЕНЧИК НЕДОЛУГИЙ

49.Стаття Івана Франка «Із секретів поетичної творчості».

І. Вступні зауваження про критику.

…Поет для здійсненнясугестіїмуситьрозворушитицілу свою духов­нуістоту, зворушитисвоєпочуття, напружити свою уяву, одне слово, мусить сам не тільки в дійсності, але ще йзнову, репродуктивно, в своїйдушіпережити все те, щохочевилити в поетичномутворі, пережитиякнайповніше і найінтенсивніше, щобпережите могло вилитися в слова, якнайбільшевід­повіднідійсномупереживанню;і в кінціпопрацюватище над тим, уже зов­сімтехнічно, щобтійого слова вклалися в форму, яка б не тільки не затемнювалаяскравості того безпосередньогопереживання, але ще й в додаткупідносила б те переживання над рівнембуденноїдійсності, надавала б йому коли вже не якесьвище, символічнезначення, то хочби будила в душічитачапевнівідповідні тони як частиниякоїсьширшоїмелодії, збуджувалаби внійпевнітривалівібрації, що не втихали б і по прочитаннітвору, вводили би в неїхвилювання, відповідне з їївласнимиспоминами, і таким робом чинили б прочитане не тількимиттєвопережитим, але одночасночас­тиною, відгук ом чогось давно пережитого і похованого в пам’яті. Йогосу­гестіямусить, проте, зворушити так само внутрішнюістотучитача, вводячи в неїнове зерно життєвогодосвіду, нове пережиття і одночаснопоєднуючи те нове з тим запасом уяви та досвідів, які є активнимиабоякідрімають в душічитачевій. Кажучи коротко: поет розширюєзмістнашоговнутріш­нього “я”, зворушуючийого до більшоїабоменшоїглибини (с.45-46).

І І.Психологічніоснови.

…Майжекожналюдинамає в собівеличезнебагатствоідей і почут­тів, хоча мало хтоможе і вмієкористуватися ними. Бо все, щолюдина у своємужиттідумала і читала, щоворушилося у їїдуші і пробуджувалоїїпочуття, все те не пропадає, а робитьсятривалим, хочзвичайноприхованимздобуткомїїдуші.

Та є люди, котрімаютьздібністьвидобуватитіглибокозахованіска­рбисвоєїдуші і даватиїмвираження у зрозумілихдля кожного словах. ЦіщасливообдарованіпсихологічніКрези 1 копачізахованихскарбів – це і є нашіпоети. Власне, знаходять і видобуваютьвонитіскарби не зовсім активно, не зусиллямвільної, автономноїволі. Бо коли маємповіритипризнаннямокремихпоетів, то їх роль часто буває чисто пасивна (с. 62-63).

ІІІ . Естетичніоснови. … для естетикилишиласятільки та спеціальначастина, щовідноси­ться до красичи то вприроді, чи то в мистецтві (с.77).

…Не всічуттяоднакововажливі для розвиткунашоїдуші, і вжеелементарнапсихологіярозрізнюєвищі і нижчічуття, тобтотакі, щомаютьсвоїспеціальні і високорозвиненіоргани (зір, слух, смак, нюх), і такі, що не мають таких органів)дотик, зовнішній і внутрішній). Зпсихологічногопогляду, крімзору і луху, найважливішийвласнедотик, бовіндозволяє нам пізнаватитаківажливіприкметизовнішньогосвіту як об’єм, консисте­нцію (твердість, гладкість і т.ін.) і віддаленнятіл, тимчасом коли зірдає нам почуття простору, світла, барва слух – почуттятонів і часу (пос­лідовністьявищ одних за одними). Смак і нюх, хочбезмірноважливі для фізіологіїнашоготіла, для психологіїмають далеко меншу вагу. Відповідно до цього і нашамованайбагатша на означеннявраженьзору, меншеба­гата, але все-таки доситьбагата на позначеннявражень слуху і дотику, а найбідніше на позначеннявражень смаку і нюху. Цямовадає нам тисячіспособів для позначеннядалечини, світла в його нюансах, цілоїшкалико­льорів, цілоїбезлічітіл, але вона досить убога для позначеннярізнихсмаків, а щебідніша для позначеннязапахів