34.Легенда і переказ: спільне та відмінне, загальна характеристика тематики, сюжетики, поетики.

Легенди – це оповідання із церковно – релігійним підкладом та моралізаційним напрямком. Вони спираються звичайно на книжні джерела, містять мотиви, зачерпнуті з християнської біблійної, легендової та апокритичної літератури, сплутуючи дійсне з чудовним. Легенди основуються переважно на мандрівних темах, які на українському ґрунті підлягають перебірці під впливом місцевих культурно – історичних обставин (як, н. пр., легенда про Марка Проклятого). На основі змісту легенди поділяються на різні групи, які виявляють значну різнорідність тем: старозавітні легенди, новозавітні, про святих, про по загробне життя й кінець світу. Чимало легенд має характер притч, складених на тему роздумування про щастя й долю, гріх, смерть, вірність, віру.

Перекази – це оповідання про історичні особи й події, до яких причеплені звичайно казкові й легендові, а то й новелістичні мотиви, як показують перекази про короля Хмельницького, Довбуша. Хоч історична вартість переказів буває невелика, то проте вони важливі тим, що в них кристалізується погляд народу на різні історичні особи, явища та події, як це бачимо у переказах про запорожців, Коліївщину, Мазепу, про панщину.

Спільне та відмінне: 1. Ознака часу(у легендах час дуже давній, у переказах - менш давній); 2. Ознака локальної прикріпленості чи неприкріпленості(легенда - неприкріп­ленадо конкретної географічної чи історичної реальності або прикріплена лише формально (умовно співвідноситься з нею), переказ - прикріпленийдо конкретного місця, території, історичної реальності, але в залежності від суспільної ваги змісту може набувати загальнонаціонального значення); 3. Наявність чи відсутність надприродних персонажів(легенда – надприродніперсонажінаявніабо їхвластивостіперенесеніна реальнихосіб, переказ – надприродні персонажі відсутні); 4. Відношення оповідача до подій(легенда - оповідач перебуває на зовнішнійщодо зображуваного позиції; не вказуєджерела походження оповіді, переказ - оповідач перебуває на зовнішнійщодо зображуваного позиції, рідко на внутрішній щодо зображуваного, але зовнішній щодо інших персонажів позиції (очевидець); вказуєджерело походження оповіді).

35. Образи та мотиви козацьких і чумацьких пісень.

Козацькі пісні

Найдавнішими за походженням є козацькі пісні, які виникли у 15—16 ст. з появою козацтва. Вони найбільше увібрали в себе історичні реалії своєї доби. Маючи у своїй основі реальні факти і явища (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги і поразки козацького війська, чужинська неволя, рабство і т. п.), козацькі пісні передусім витворюють ліричний образ козака — типового представника Запорізької Січі, відтворюють його внутрішній духовний світ, думки і почуття, зроджені різними обставинами неспокійного козацького життя, передають романтику козацької волі (навіть етимологічно: «козак» з тюркської, що озн. «вільна людина»).

Однією з найпоширеніших тем козацьких пісень є прощання козака з рідними та його від´їзд з дому. Ці пісні завжди пройняті мотивом туги, патріотичні почуття відступають на другий план, основне місце займає смуток прощання з сім´єю, коханою дівчиною чи молодою дружиною. Картина проводжання козака до війська не позбавлена ритуальних рис: батько сідлає, а мати напуває коня, дівчина дарує весільну хустину, ворожить на дорогу, замовляє сили природи допомагати її коханому на шляху і т. п. Мотив розставання може драматизуватися проханням дівчини взяти її з собою, плачем матері за єдиним сином або ж провіщенням смерті козака. Тривога, погане передчуття передається так званими формулами неможливого. Наприклад, на питання матері: «Сину мій, коли приїдеш до нас?» хлопець відповідає: «Як павине пір´я наспід потоне, млиновий камінь наверх виплине» («Ой мала вдова сина сокола»); або сестра говорить, що брат її повернеться тоді, коли зійде пісок, що вона посіяла на камені і т. п. Часто символічним провісником смерті у цих творах є чорний птах або кінь.

В. Балушок пов´язує ці мотиви прощання з обрядом ініціації козаків, який передбачав перехід їх у інший стан, відлучення від родини, важкі випробування, можливу загибель: «Обряди відокремлення майбутніх запорожців (передлімінальна фаза) відобразилися і в козацьких піснях та прощальних голосіннях, походження яких, з усією очевидністю, пов´язане з ритуальним проводжанням козаків з дому в далекий похід...».

Козацьке життя у ліричних піснях змальовано, як правило, поза межами битв, звитяжних подвигів. Центральна тема — козацький побут і викликані ним почуття та думки. Основні мотиви — життя в походах без відпочинку, коли нема де прихилити голови, і домом стає зелена діброва чи темний байрак. З ним, як бачимо, переплітається мотив небезпеки, що постійно чигає на козака, який вже змирився з думкою, що кожної хвилини може загинути.

Особливо драматичним є мотив ностальгії за рідним домом: далеко від рідного краю в уяві козака зринають образи батьків, думки про те, чи вони ще живі; образ коханої дівчини чи дружини, що кличе до себе або сумно дивиться на судженого, викликає в козацькій душі суперечливі почуття, бажання повернутися додому. Тому в ліричних піснях козак часто сумує — «світом нудить», плаче. Туга посилюється мотивом самотності: єдиним другом козака є вірний кінь, що розуміє його настрій, хвилювання, охороняє в час небезпеки, попереджує про неї, а якщо господар загинув, сповіщає про це його рідних.

Тема смерті козака є однією з найпоширеніших у цій групі пісень. Причому в них, як правило, не змальовуються ні битви, ні поєдинки, не говориться про обставини смерті козака, не пояснюються причини, чому він сам залишився лежати на полі бою. Картина загибелі козака постає доволі традиційною: вбитий він лежить під калиною чи тополею, очі накриті червоною китайкою (символ козацької слави, у дохристиянські часи червоний — колір смерті), над ним нахилився вірний кінь, над ним кружляє чорний ворон (теж символи смерті, представники потойбічного світу).

Приклади козацьких пісень: «Ой на горі огонь горить», «Ой у лісі в Керелецькім», «Ой за темними лісами», «Чорна рілля ізорана», «Летів орел, летів»

Ой на горі огонь горить,      Що в головах ворон кряче,

А в долині козак лежить.      А в ніженьках коник плаче...

Накрив очі китайкою —       («Ой на горі огонь горить»)

У деяких піснях смертельно поранений козак розмовляє зі своїм єдиним другом-конем, який копитами в землі копає для нього могилу, просить його передати останню звістку рідним («Ой у лісі в Керелецькім»).

Дуже поширений в козацьких піснях мотив смерті козака як вінчання з сирою землею чи з травою-муравою. Особливого драматизму він набуває в піснях, де загибель козака представлено у формі розгорнутої метафори — як опис весілля («Ой за темними лісами»).

Вершиною драматизму і трагізму в розкритті теми смерті козака є змалювання страхітливого бенкету хижих птахів, що глумляться над тілом убитого козака («Чорна рілля ізорана», «Летів орел, летів»).

Однак, незважаючи на мотиви страждань, нелегкої долі, смерті козака, цим пісням властива і тема волі, воїнської звитяги, в них возвеличується патріотичний дух, безстрашність, самовідданість всенародній справі національного визволення, оспівується козацька слава, символом якої стає червона китайка:

Та щоб наша червона китайка не злиняла,

а щоб наша козацькая слава не пропала...

Хоч козацьких піснях нема чітко виражених фантастичних картин, але, наприклад, в образі козака поряд з оспівуванням його природних здібностей, може говоритися про його надприродні вміння чи силу — перед ним відступають не тільки вороги, а й втікають звірі, бо «чують його силу»; йому підвладні природні стихії (гасне вогонь, втихають води); за ним скрізь, куди б він не йшов залишаються сліди — навіть на камені «підківки знати» (елементи магічної гомеопатії); від його погляду спадають кайдани і т. п. У цих піснях чути відгомін легенд про життя козаків-характерників, які, маючи зв´язок з нечистою силою (продали душу дияволові, замість коня у них перетворений чорт і т. п.), проявляють надприродну силу і владу над іншими.

Давність походження козацьких пісень виявляється і в їхній образності. Крім головного ліричного героя — козака, в них фігурують архетипні образи коня (який може говорити людською мовою, плаче над убитим козаком, просить прокинутись), сивої зозулі (розповідає козакові, що діється вдома, від нього несе звістку рідним), ворона, сокола; персоніфіковані образи сил природи, дерев (або всієї діброви, лісу, гаю) тощо.