28. Жанри дитячого фольклору, характеристика і своєрідність. Дослідники дитячого фольклору

Термін «дитячий фольклор» з´явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування. Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження — усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

Частина ж дослідників до дитячого фольклору зараховують сюди лише ті твори, які виконують самі діти (Г. С. Виноградов, Н. П. Андрєєв, В. І. Чічеров). Окрім вищезгаданих літераторів,дитячий фольклор досліджували також В. П. Анікін, Е. В. Померанцева, В. А. Василенко, О. І. Дей, Г. В. Довженок, О. А. Правдюк, Г. А. Барташе-вич, Л. Б. Стрюк, Ф. З. Яловий, П. Г. Черем-ський, В. Г. Бойко, О. М. Таланчук, Л. Ф. Дунаєвська.

В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т. п.). Спільна риса їх усіх — дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4—5 років.

Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини: 1) пісенна лірика для дітей (колискові пісні); 2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).

29. Композиція і поетичні засоби ліричних пісень.

Лірична пісня виникла пізніше, ніж обрядова поезія. її появу пов´язують з тим періодом, коли фольклор почав поступово втрачати первісне практичне значення і набувати ознак художньої творчості. Основною ознакою пісень є ліризм — естетичне сприйняття дійсності, в процесі якого буття осмислюється крізь призму людських переживань. Тут епічне (розповідне) начало відступає на другий план, майже (або й зовсім) відсутнє зображення дії, вчинків — вся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психологічних станів, думок, бажань, надій, страждань і т. п.). Тому епіцентром ліричної пісні є не сюжетність (подієвість, фабульність), а драматична, емоційна напруга.

Важливу роль у ліричній пісні грає композиція. Вона розкриває характери героїв через послідовність зображення подій, через зв'язки з характерами інших героїв. У сімейно-побутових ліричних піснях можна виділити кілька типів композиції, які явно простежуються, незважаючи на таку особливість жанру, як варіативність і контамінація.  Найбільш поширеним типом ліричної родинно-побутової пісні є пісня-монолог.

Нерідко пісня-монолог починається зверненням до предметів і явищ природи. Звернення в піснях мають характерну для ліричних пісень особливість: вони завжди супроводжуються тавтологією, яка дозволяє більш точно визначити об'єкт, до якого звертаються. Часто розмова веде дівчина з соловейком, але зустрічається і діалог з іншими природними реаліями.

Другий тип композиції пісні - діалог. Діалог посилює драматизм ліричного змісту, більш яскраво передає думки і почуття героя. У кожній пісні існує послідовний розвиток сюжетної лінії. Паралельно йде і розвиток внутрішнього настрою героя, в якому поступово «наростає необхідність конфліктів між героями, а потім йде розв'язка, висновок. У цих зіткненнях кожен герой отримує свій характер. Він наділяється своїми настроями, словами, вчинками, репліками і т.п. Але найпоширенішою композиційної формою ліричної пісні є, мабуть, поєднання трьох композиційних форм: «монолог, діалог та розповідна частина + монолог (або діалог)»

Лірична пісня містить оповідну частину, в якій розповідається про який-небудь обрядовому або необрядовой подію, завдяки якому відбувається сімейний або любовний конфлікт.Розповідь про подію ведеться як би від третьої особи. У цьому полягає сутність ліричної розповідності. Композиційна форма ліричної пісні символічна частина плюс реальна «розкриває» так званий психологічний паралелізм.

поетичні засоби

Стиль ліричних пісень складний і різноманітний. За допомогою метафор, гіпербол, епітетів створювався традиційний фольклорний світ, в якому у декілька ідеалізованому вигляді представлені і «російська природа з її темними лісами, широкими річками, глибокими озерами, зеленими полями, і російський побут з його хатами, теремами, світлиця, лавками, і звичайно ж самі люди - персонажі пісень. Традиційна лірична пісня розробила цільну символічну систему, в основі якої лежить зіставлення людського світу з природним. Так, часто символом молодця є соловей, сокіл, селезень і голуб. Як символ дівиці в розглянутих нами піснях - лебідонька, утушка, голубка. В якості символів в піснях виступають образи і предмети рослинного світу. Символом дівиці є калина, верба, береза; молодця - дуб, хміль, зустрічається виноград. Однак частіше рослини в піснях символізують яке-небудь стан, те чи інше почуття або настрій. Таким чином, символічні образи ліричних пісень ще більше підкреслюють специфіку їх змісту. Вживання символів у ліричної пісні дозволяє глибше розкрити почуття і переживання ліричного героя, надають пісні яскраву емоційну виразність. Також, у ліричних піснях є широко споживаними повтори. Особливо поширений «синтаксичний паралелізм, який є формою вираження так званого психологічного паралелізму, коли дві паралельно розвиваються картини знаходяться у відношенні один до одного як символ до символізов.