25.Жанрово-тематична характеристика народних дум.

Думи   -  це  самобутні  епічні  та  ліро-епічні  твори  про  боротьбу  українського   народу   проти   поневолювачів,  суспільно-політичне  і побутове  життя  людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи    ліри.   Думи, виникнувши в конкретних умовах свого часу,  відповідали  реальним запитам доби та характеру розвитку цілого  фольклорного  процесу. За змістом Колесса поділяє думи про боротьбу з татарами і турками на 5 тематичних груп:

1. Думи про турецьку неволю («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Сокіл», «Утеча трьох братів із Азова»).

2. Думи про лицарську смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на долині Кодимі», «Сірчиха й Сірченки»).

3. Думи про щасливий вихід козаків із небезпеки та поворот із воєнного походу й поділ здобичі («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Розмова Дніпра з Дунаєм», «Отаман Матіяш»).

4. Думи про Хмельниччину

5. Думи без історичного підкладу з виразною моралізаторською тенденцією («Вдова», «Сестра і брат», «Прощання з родиною», «Поворот сина з чужини», «Дума про сон»).

Думи  відзначаються логікою побудови, ґрунтовним вмотивуванням вчинків   персонажів.  Віршована  форма  дум  відрізняється від віршованого ладу   інших  фольклорних  жанрів.  На  відміну від звичайних пісень для думи   характерні нерівноскладові рядки, неоднаковий ритм.  

Композицію  думи складають: заспів - пролог, експозиція, де вказується місце,   час,  обставини  дії,  називаються  головні  герої;  сюжет  -   розповідь  з ліричними  відступами;  кінцівка  - прославляння героїв,  побажання  слухачам. Виконуються  думи  в  супроводі  бандури чи ліри своєрідним  індивідуальним співом, наближеним до мелодійної декламації  - речитативом. Дефінітивний арсенал української фольклористики почав формуватися ще в добу романтизму, коли відбувалося зародження й становлення науки про усну народну творчість. Поняття „пісні про старовину”, „поважні пісні”, „історичні пісні”, „козацькі пісні”, „жіночі пісні” жанровій атрибуції підлягали лише умовно, необхідно було чіткіше розрізнити групи й цикли пісенної лірики та епіки. Скажімо, до козацьких пісень належали власне епічні твори про історичні події та постаті, балади, любовна лірика тощо. Перші визначення українських народних дум у фольклористиці запропонував М.Максимович. Від збірки до збірки впродовж майже чверті століття вчений корегував, поглиблював розуміння жанру. У „Передмові” до збірки „Малороссийские песни, изданные М.Максимовичем” молодий збирач і дослідник фольклору 20 квітня 1827 р. писав: „Особливо чудові думи – героїчні співи про бувальщини, що стосуються переважно часів Гетьманщини – до Скоропадського. Їх і нині ще співають сліпці-бандуристи, котрих можна назвати українськими рапсодами” . Згадавши про першу публікацію дум у збірнику М.Цертелєва, автор відзначив, що „кожна дума присвячувалась якій-небудь історичній події чи особі – передусім Хмельницькому, Палію, Мазепі та іншим” .Дефінітивний арсенал української фольклористики почав формуватися ще в добу романтизму, коли відбувалося зародження й становлення науки про усну народну творчість. Поняття „пісні про старовину”, „поважні пісні”, „історичні пісні”, „козацькі пісні”, „жіночі пісні” жанровій атрибуції підлягали лише умовно, необхідно було чіткіше розрізнити групи й цикли пісенної лірики та епіки. Скажімо, до козацьких пісень належали власне епічні твори про історичні події та постаті, балади, любовна лірика тощо. Перші визначення українських народних дум у фольклористиці запропонував М.Максимович. Від збірки до збірки впродовж майже чверті століття вчений корегував, поглиблював розуміння жанру. У „Передмові” до збірки „Малороссийские песни, изданные М.Максимовичем” молодий збирач і дослідник фольклору 20 квітня 1827 р. писав: „Особливо чудові думи – героїчні співи про бувальщини, що стосуються переважно часів Гетьманщини – до Скоропадського. Їх і нині ще співають сліпці-бандуристи, котрих можна назвати українськими рапсодами” . Згадавши про першу публікацію дум у збірнику М.Цертелєва, автор відзначив, що „кожна дума присвячувалась якій-небудь історичній події чи особі – передусім Хмельницькому, Палію, Мазепі та іншим” .