21. Ритуально-міфологічна основа весняного календарного циклу.

Святкування весняного періоду є продовженням зимових містерій. Від часу зимового сонцестояння, коли день починає збільшуватись, із святкуванням народження сонця (Коляди) у давніх слов´ян відбувались обряди, в яких центральне місце відводилось імітації процесів оранки та сіяння, оспівуванню польових робіт. Метою таких обрядів було накликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля та дому, від яких, на думку наших предків, залежав урожай та добробут. Процес закликання весни не припинявся із завершенням основних свят зимової пори. Він продовжувався і далі — зокрема у день Стрітення, 15 лютого, що вважався часом зустрічі зими з літом, боротьби між ними та остаточної перемоги тепла над холодом і морозом.

У давнину рік поділявся не на 4 періоди, а на 2 — час тепла та час холоду, між якими, як вважалось, і точилася безперервна боротьба. І лише з переходом давніх праслов´ян від мисливства до землеробства в людській уяві виникають підстави для нового поділу — відповідно до видів сільськогосподарських робіт, які велись на полі #к час сівби весна була надзвичайно важливим етапом у праці давніх людей. Від посіву залежав майбутній урожай. Тому весна поставала у свідомості праслов´ян як час підвищеної активності у раді та обрядово-магічній діяльності, яка мала сприяти виконанню Ресяяних робіт. Давні люди розуміли важливість природних умов, від яких вони залежали (швидкий чи пізній прихід тепла; весняні морози, повені, дощі і т. ін.), тому вірили, що можуть задобрити духи та божества, привернути їх на свій бік.

Трактуючи своєрідним чином усі явища природи та навколишнього світу, давні праслов´яни виробили цілісну систему обрядів, дов´язаних із приходом весни та життям у цей період. Календарний рік у наших предків розпочинався 21 березня, у день весняного рівнодення. Від цього часу день ставав довшим, ніж ніч, і розпочинались головні весняні дійства.

Весняний цикл, як і календарно-обрядова творчість в цілому, є системою ритуальної поведінки, де всі магічні дії нерозривно зв´язані з вірою у магію слова. Багато її елементів побудовані за принципом імітації. Так, одним із обрядів, що здійснювались під кінець зими чи початку весни, був обряд випікання символічних коржів у формі птахів, з якими ходили люди, піднявши їх високо над головою, закликаючи весну прийти на землю. Міфологічною основою цього обряду є давнє уявлення про те, що весну приносять на крилах птахи, які повертаються з вирію.

Хоча святкування весняного циклу не дійшло до нашого часу у цілісній формі, але з елементів, які збереглися, незважаючи на їхні пізніші нашарування, вимальовується чітка образно-обрядова система.

Серед найпоширеніших магічних містерій на території давніх слов´ян була обрядова драма «Кострубонько». її фабула розгорталась так, що люди урочисто палили, топили чи хоронили у труні ідола зими з голосіннями та похоронними обрядами і цим проголошували перемогу тепла над холодом. У ній простежується зв´язок з найдавнішими культами та віруваннями. Тут знаходимо не лише анімістичні Уявлення про природу, культ землі як матері-годувальниці, культ дерев та рослин, нове розцвітання яких було часом поклоніння їм. Велику роль у цьому святі відігравав і культ вогню. До наших днів на окремих територіях збереглась традиція палити вночі на Великдень великий ритуальний вогонь, при якому здійснювались магічні дії під Речитативне промовляння «Весну-Ладу запали, запали; Лихі сили віджени, віджени...». На деяких територіях, де частини знищеного Кострубонька розкидають по полях з метою викликати кращий врожай, ця містерія фіксує й древній звичай розчленяти тіло короля або Чарівника і хоронити його в різних частинах країни, щоб забезпечити Родючість землі, людей і тварин. За свідченням Дж. Фрезера, цей звичай був надзвичайно поширений на слов´янських землях У святах весняного періоду надзвичайний акцент робиться на культі предків, що набуває свого найвищого вияву у Великдень — час поклоніння Роду та померлим родичам, що відбувалось упродовж тижня і завершувалось так званим «Мертвецьким велико-днем». Його святкування було пов´язано із вірою в те, що душі предків разом із птахами повертаються з вирію (або із ототожненням померлих душ із птахами, вірою в переселення їх у тотемів). Це свято мало зв´язок із астральним культом і відбувалось у час першого повномісяччя від дня весняного рівнодення. Основними обрядами тут були поклоніння в гаях душам померлих, згодом від часу походу людей в землю — на місцях їх захоронень. Найпоширенішим фетишем у цих ритуалах було яйце — у його формі робили могили, посипаючи їх жовтим піском, охрою чи жовтим цвітом. Воно також було символом життя і нового народження, перемоги над смертю (як перемоги весни над зимою, тепла над холодом). Яйце вважалося символом Рахманського Великодня, який святкувався через чотири тижні після Великодніх свят. У цей день шкаралупу із крашанок та писанок пускали за водою на спомин за померлими.

Весняний Великдень у язичницьких племенах був початком періоду святкування божеств Лади та Дани, а також Ярила — сонця в сузір´ї Овена, — який уявлявся парубком на білому коні, що запліднює землю. Це було пов´язане із культом води (дощу, роси, водоймищ), якій поклонялись у цей період, і яка займала важливе місце у забавах. Наприклад, у Волочильний (Волочебний) понеділок після Великодня: «Дівки того дня дають легіням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а леґінь відбирає від неї, завівши уперед з нею легку боротьбу. Діставши врешті, веде дівку до води, обіллє водою, буває що й скупає цілу». Поливання водою у більшості випадків було пов´язане із поклонінням Дані і для праслов´ян виконувало очисну функцію.

Як і для інших поганських народів, весна для наших предків була періодом початку ритуальних ігрищ (чи гульбищ), метою яких було накликати родючість у природі, сприяти родючості полів. Цю традицію М. Грушевський пов´язує з виникненням парубочих та дівочих громад: «Сходини цих громад, парубоцької і дівоцької, відбувались або принагідно з приводу різних свят і публічних обходів або в спеціально на те призначені пори року, епізодично чи більш постійно, сезоново, на окремих, традицією освячених місцях, під голим небом і в спеціальних хатах, як по сезону. Сходини, зв´язані з вегетаційними святами і церемоніями, у зв´язку з ними мусіли набирати оргія-стичного характеру, який проступає в деяких деталях весільного обряду і весняних та літніх забавах і грах. Поза тим вони служили для парування — або як передвступні забави, які мали на меті зближення, знайомість, порозуміння молодців і дівчат, або як форма самого парування, яке дійсно заходило тут же, на грищах і забавах, між обома групами, молодецькою і дівочою. Деякі гри і забави (особливо весняні), що в різних стилізованих і символізованих образах представляють заволодіння молодцем дівчини, правдоподібно віддають досить близько старі форми сього парування...».

Мали весняні традиції й господарське значення, яке простежується крізь давні звичаї. Такими, зокрема, були обряди першої борозни, що відтворювали новорічну оранку; ритуали, пов´язані з першим вигоном худоби.

Значна кількість весняних ігор відтворює давні уявлення про світ та життя, а також первісний уклад древніх часів. Творячись у різні історичні періоди, вони донесли до нас різноманітні погляди та традиції.

Веснянки

"Травка-веснянка" (веснянка)

Травко- муравко,

Стелись на галявку,

На стежку до броду,

На стежку до хати,

Де ходить по воду

Іванкова мати.

Травко-ласкавко,

Стелись аж до ґанку.

— Ми будем з тобою,-

Матуся сказала.—

Покропим водою,

Щоб ти не зів'яла.

Травко-веснянко,

Стелись на полянку,

На згір'я шовкові,

На луки під гаєм,

На землю в обнові,

Де ми виростаєм.

"Плету, плету лісочку" (веснянка)

Плету, плету лісочку

Ситом, решетом;

Горе моє,

Зіллячко пїдзелене.

Приспів:

Ой так, так сіють мак

І морковку, пастернак,

Огірки-жовтяки,

Старайтеся, парубки.

От вам лихо, не дівки,

В нас гірочки зелененькії

І в нас дівочки молоденькії.

Ой так, так сіють мак

І морковку, пастернак,—

Розплітаю лісочку

Ситом, решетом;

Горе моє,

Зіллячко пїдзелене.

Приспів:

"Шум" (веснянка)

Ой, нумо, нумо, заплетемо шума,

Шума заплетемо, гуляти підемо.

Ой, шум ходить, по воді бродить,

А шумиха рибу ловить.

Що наловила — все зварила,

В гості громаду запросила.

Громада чекає, а шума немає.

Де же це він, справді, досі блукає?

Шум по дорозі зайця злякався,

Зайця злякався, в кропиву сховався.

В кропиву сховався, бороною вкрився,

Бороною вкрився, щоб не пожалився.

Одне лихо — борона колюча,

Друге лихо — кропива жалюча,

Третє лихо — громада чекає,

Громада чекає, а шума немає.