3.3. Кабінет Міністрів України

Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Він очолює систему органів виконавчої влади і здійснює виконавчу владу, спрямовує та координує діяльність цих органів, усуває виявлені порушення.

Відповідно до ст. 133 Конституції України Кабінет Міністрів у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. Він є відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України в межах передбачених Конституцією.

Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів, його місце у системі розподілу влад і у системі органів виконавчої влади дозволяють характеризувати його як уряд України. Під урядом розуміють колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі.

За Конституцією України, до повноважень Кабінету Міністрів належать:

• забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції України, законів та інших нормативних актів;

• вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

• забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробка і здійснення загальнодержавної програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку країни;

• забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

• здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

• розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання цього Закону та подача Верховній Раді звіту про його виконання;

• здійснення заходів щодо забезпечення оборонної здатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

• організація зовнішньої діяльності та митної справи;

• спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади.

Тема 3. Основи трудового права України План

1. Поняття трудових відносин.

2. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України.

3. Трудовий договір: поняття, види та порядок укладення.

4. Підстави та порядок припинення трудового договору.

5. Розв'язання індивідуальних і колективних трудових спорів.

1. Поняття трудових відносин

Праця — основа життя і багатства суспільства, джерело внутрішнього зростання духовних якостей людини. Праця — це діяльність людини, що потребує фізичної або розумової енергії і має своїм призначенням створення матеріальних і духовних цінностей. Праця є найважливішою умовою існування суспільства, його розвитку і вдосконалення. Мета побудови України як цивілізованої держави — забезпечення добробуту людини, її права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї.

У Конституції України (ст. 43) зазначається, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Конституцією України проголошується, що використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою праця військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством. Конституцією України забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах, гарантується захист громадян від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституцією проголошується право не лише на працю, а й на відпочинок. Так, у ст. 45 зазначається, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Трудові відносини — це юридичні відносини щодо застосування праці громадянина в якості працівника (робітника або службовця), який уклав договір на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Ці відносини регулюються нормами трудового права, через що сторони наділяються правами і обов'язками, виконання яких забезпечується примусовою силою держави. Отже, трудові правовідносини — це суспільні відносини, що регулюються нормами трудового права. Зміст трудових правовідносин становлять права та обов'язки його суб'єктів.