5. Опіка і піклування

Над дітьми, які залишились без батьківського піклування, органом опіки та піклування або судом може бути встановлена опіка чи піклування. Поряд із Сімейним кодексом порядок встановлення цих форм передачі дітей на виховання регламентований Цивільним кодексом і Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України.

Правовідносини, що виникають між опікуном (піклувальником) і підопічним, частково прирівнюються до батьківських, насамперед, щодо виховання дитини і представництва її інтересів. Над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, встановлюється опіка, а над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років – піклування..

Опікуном чи піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа, яка має здібності та бажання до виховання дітей, не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, інтереси якої не суперечать інтересам дитини.

Функції опікуна чи піклувальника виконує дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в якому дитина постійно проживає. Опікун (піклувальник) повинен дбати про належний рівень виховання дитини, її психічний, фізичний, духовний розвиток, її здоров'я. Дитина, як правило, проживає у сім'ї опікуна (піклувальника), якщо не має власного житла. Якщо спілкування дитини з її родичами не суперечить її інтересам, опікун (піклувальник) не повинен цьому перешкоджати. Свої обов'язки він виконує безоплатно.

Опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування, які здійснюють контроль за його діяльністю, закладати угоди, а піклувальник – давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі дрібних побутових. Такими є угоди, що вимагають нотаріальною посвідчення, про відмову від майнових прав підопічного, поділ, обмін та продаж житла, видача письмових зобов'язань. Опікун не має права дарувати від імені підопічного.

Тема 5. Основи цивільного права України План

1. Загальні засади цивільного права.

2. Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин.

3. Спадкове право.

1. Загальні засади цивільного права

Цивільне право, одна із самостійних галузей права України, що регулює найбільш поширені, бажані та соціально необхідні суспільні відносини.

Норми цивільного права стосуються тих сторін людського буття, які забезпечують основи їх життєдіяльності шляхом задоволення потреб та інтересів. Норми цивільного права регулюють не тільки відносини, основою яких є майнові інтереси, вони також регулюють особисті немайнові відносини..

Майновими називаються відносини, пов'язані з набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Особисті немайнові права поділяють на дві групи:

1. Особисті права, які зв'язані з майновими відносинами, наприклад, особисті права авторів творів в галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій.

2. Особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто, не зв'язаних з ними, наприклад, право на ім'я, честь, гідність і т. ін.

Цивільне законодавство регулює майнові, особисті немайнові відносини:

• юридичних осіб між собою;

• громадян між юридичними особами;

• громадян між собою.

Без цивільного права неможливе нормальне функціонування економічного, соціального та політичного життя будь-якого, а тим більше, цивілізованого суспільства.

Отже, цивільне право – це сукупність норм, які розміщені в певному порядку і які регулюють на засадах юридичної рівності майнові та особисті немайнові відносини суб'єктів цивільного права.

Джерелами цивільного права є нормативні акти. Залежно від юридичної сили, вони поділяються на закони та підзаконні нормативні акти. В свою чергу, закони також мають різну юридичну силу.

Найвищу юридичну силу має Конституція України, всі інші закони та підзаконні нормативні акти, які приймаються на основі Конституції повинні їй відповідати. У разі, якщо якийсь нормативно-правовий акт не відповідає їй, то він не може застосовуватися. Одним із найважливіших законів, що регулює цивільно-правові відносини є Цивільний кодекс України (ЦК України), прийнятий 16 січня 2003 р. Даний ЦК України, як і цивільне право, складається з двох частин –загальної та особливої.

Загальна частина присвячена об'єктам та суб'єктам цивільного права, підставам виникнення зміни і припинення цивільних правовідносин, питанням представництва захисту та здійснення цивільних прав, відповідальності у цивільному праві, праву власності тощо.

Особлива частина цивільного права включає інститут зобов'язального права та окремі види зобов'язань, зокрема, договори купівлі-продажу, обміну, дарування, поставки, майнового найму, оренди, найму житлового приміщення, зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; авторське право; спадкове право; право на об'єкти промислової власності тощо.

Суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими відносинами. Отже, цивільне правовідношення – це та частина суспільних відносин, які врегульовані нормами цивільного права. Якщо нормами цивільного права врегульовані майнові відносини, відповідно виникають майнові правовідносини, якщо ж врегульовані особисті відносини, то вони стають особистими правовідносинами.

Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин

Суб'єктами цивільних правовідносин є ті особи, між якими виникають цивільні права і цивільні обов'язки. Ними, у відповідності до чинного цивільного законодавства, можуть бути:

• громадяни України;

• іноземні громадяни;

• особи без громадянства та соціальні утворення: юридичні особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські організації, господарські товариства, політичні партії, релігійні організації);

• українська держава;

• органи місцевого самоврядування (територіальні громади та інші).

Зазначені особи можуть бути суб'єктами цивільних правовідносин тільки в тому випадку, якщо вони володіють певними соціально-юридичними властивостями, які в цивільному праві прийнято називати правоздатністю, дієздатністю та обсягом цивільних прав повноважень. В багатьох літературних джерелах всі ці властивості разом називають правосуб'єктність.

Правоздатність означає здатність мати цивільні права та обов'язки і визнається в однаковій мірі за всіма громадянами України.

Правоздатність громадян виникає у момент народження і припиняється у момент смерті. Правоздатність є властивістю, яка тісно пов'язана з особою, якої не можна її позбавити чи обмежити незалежно від фізичного чи юридичного стану, в певній мірі також і віку. Фізична особа, незалежно від віку може бути власником будинку, автомобіля, цінних паперів і т.д.

Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту їх реєстрації (для суб'єктів підприємницької діяльності підприємства, кооперативи, господарські товариства), з моменту реєстрації статуту (громадські організації, політичні партії, релігійні організації), з моменту утворення (державні організації, установи) і припиняється з реорганізацією чи ліквідацією юридичної особи.

Дієздатність – це здатність осіб, визнаних суб'єктами цивільного права, своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

За обсягом права вчиняти чи не вчиняти ті чи інші юридично значимі дії, дієздатність громадян поділяється на повну, часткову, неповну, осіб, обмежених в дієздатності, та осіб, визнаних недієздатними. Для юридичних осіб розмежування дієздатності за обсягом прав не має, вона для них завжди є повною.

Повна дієздатність для громадян (фізичних осіб) виникає з настанням повноліття, тобто, після досягнення ними 18-річного віку. У разі одруження до досягнення повноліття, громадянин (фізична особа) набуває повної дієздатності з моменту одруження (реєстрації шлюбу). У відповідності до сімейного законодавства, шлюбний вік для жінки встановлюється 17 років, а для чоловіка – 18 років. Сімейним кодексом України передбачено, що особа, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У разі розірвання шлюбу до досягнення повноліття, набута повна дієздатність зберігається. Надання повної дієздатності особам, які не досягли повноліття, за наявності необхідних обставин, здійснюються органами опіки і піклування. Повна дієздатність юридичних осіб виникає одночасно з правоздатністю. Повна дієздатність означає, що особи, які нею володіють, мають право вчинити будь-які цивільно-правові дії, які не заборонені законом.

Частковою дієздатністю володіють громадяни (фізичні особи), які не досягли 14-ти років. Вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Дрібними побутовими угодами можуть вважатися такі, що направлені на задоволення побутових потреб особи, стосуються предмета, який має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові. Вони також мають право вкладати кошти у кредитні установи та розпоряджатися ними.

Неповною цивільною дієздатністю володіють громадяни (фізичні особи), віком від 14 до 18 років. У відповідності до ЦК України, вони мають право укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів або піклувальників). Така згода може бути засвідчена письмово, шляхом підпису на договорі чи окремим документом. А в разі, якщо предметом угоди є нерухоме майно або транспортні засоби, то згода батьків повинна бути нотаріально посвідчена. Якщо угода укладена неповнолітнім без попередньої згоди, але санкціонована батьками (усиновителями) згодом, то її слід вважати, що вона дана належним чином.

Проте неповнолітні вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, здійснювати авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, на свої відкриття.

Четверту групу, залежно від обсягу дієздатності, складають особи, обмежені в дієздатності. В даному випадку мова іде про обмеження в дієздатності осіб, які мають повну дієздатність.

ЦК України визначає підстави, за наявності яких особа може бути обмежена в дієздатності. До них відносяться зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, в результаті чого ця особа ставить себе і свою сім'ю у важке матеріальне становище.

Обмеження в дієздатності громадянина здійснюється тільки в судовому порядку. Після вступу рішення в законну силу суд надсилає його органу опіки і піклування для призначення піклувальника. Особа, обмежена в дієздатності, може укладати угоди, а також одержувати заробітну плату лише за згодою піклувальника. Однак укладати дрібні побутові угоди вона вправі без згоди піклувальника.

При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, суд за заявою цього громадянина чи членів його сім'ї може скасувати рішення про обмеження його дієздатності.

П'яту групу осіб, за обсягом дієздатності, складають особи, які визнані судом в порядку передбаченому законодавством, недієздатними. Підставами для визнання особи недієздатною є: душевна хвороба або недоумство та неможливість розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Факт недієздатності особи підтверджується виключно лише рішенням суду, яке набрало законної сили. Рішення суду є підставою для призначення органами опіки і піклування опіки над такою особою. Від імені душевнохворого визнаного судом недієздатним, угоди укладає його опікун. Недієздатний не може укладати навіть дрібні побутові угоди.

Одужання або значне поліпшення здоров'я, підтверджене відповідними доказами, є підставою для суду в поновленні особи, визнаної недієздатною, в дієздатності.

Крім фізичних осіб, які є суб'єктами цивільних правовідносин, в них можуть і приймають участь соціальні утворення, які в цивільному праві називаються юридичними особами. В цивільних правовідносинах можуть брати участь не тільки українські, а також іноземні юридичні особи. Існування юридичних осіб в Україні, так само як і в інших країнах, дає можливість через об'єднання капіталів та зменшення підприємницького ризику здійснити найбільш ефективне управління капіталом з метою задоволення індивідуальних та колективних інтересів. Юридичні особи визнаються такими лише за наявності певних ознак. Ознаки юридичної особи - це такі його властивості, які необхідні для того, щоб його визнати юридичною особою. До них належать: організаційна єдність, майнова відокремленість, виступ у цивільному обороті від свого імені та здатність нести самостійну майнову відповідальність.