3. Філософія як наука і як форма суспільної свідомості. Філософія і релігія, філософія і культура. Національна своєрідність філософського мислення.

Займаються філософією високоосвічені люди, вчені, вона має має свій предмет вивчення, свої закони й категорії. Проте філософія відрізняється від інших наук - вона не вивчає якусь певну сферу світу чи галузь людської діяльності, а шукає такі знання, які знадобляться науковцям різного фаху в їх творчих пошуках. Філософія виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, вона є знання загального. Власне, саме це зближує її з такою формою суспільної свідомості, я наука, адже остання також відображає світ у загальних поняттях. Ще однією спільною рисою філософії та науки є те, що обидві прагнуть теоретично обгрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі. Філософія і наука звертаються до суворої логіки раціонального сприйняття світу, намагаються тлумачити буття за допомогою розуму, доводити й обгрунтовувати свої тези за допомогою еміричних доказів. Філософія, як різновид суспільної свідомості, є формою відображення дійсності у свідомості людини. Це відображення є складним, теоретичним. Скажімо, людина відображає світ, вона бачить, насамперед, те, що очевидне, що дається у її відчуттях. Це відображення дійсності на рівні “світовідчуття”, “світосприйняття”. Для філософії як форми суспільної свідомості специфічним, притаманним їй, є “світорозуміння”, “світоз’ясування”. Останнє здійснюється людиною лише в процесі її теоретичного мислення, шляхом абстрагування, проникнення у найбільш суттєве, загальне. Такий спосіб осягнення дійсності дає можливість з’ясувати те, що не сприймається на рівні відчуттів. Об’єктивні закони розвитку природи чи суспільства не можна, наприклад, сприйняти з допомогою зору, дотику чи смаку. Вони сприймаються лише на рівні мислення.

Філософія й релігія мають зовсім різні завдання й суть різні по суті форми духовної діяльності. Релігія є життя в спілкуванні з Богом, що має метою задоволення особистої потреби людської душі в порятунку, у відшуканні останньої міцності й задоволеності, непорушного щиросердечного спокою й радості. Філософія є, по суті, зовсім незалежне від яких-небудь особистих інтересів вище, завершальне збагнення буття й життя шляхом розсуду їхньої абсолютної першооснови. Але ці, по суті, різнорідні форми духовного життя збігаються між собою в тім відношенні, що обидві вони здійсненні лише через спрямованість свідомості на той самий об'єкт - на Бога, точніше, через живий, досвідчене розсуд Бога. Звичайно, абстрактно міркуючи, можливо уявити собі й зворотному співвідношенню - саме зроблена розбіжність шляхів здійснення обох завдань. Де, як, наприклад, у буддизмі, особистий порятунок відшукується не на шляху спілкування з Богом і де, з іншого боку, розум намагається осягнути життя й світ не з його вічної й абсолютної першооснови,- там між релігією й філософією не нічого загального; вони не те що суперечать одна інший, вони в це) випадку так само не стикаються між собою, як, скажемо, музика й хімічний аналіз. Але вся справа саме в тім, що такі, з вершино розбіжні шляхи суть і для релігії, і для філософії шляхи мнимі, що не Приводять до мети, і що, навпаки, справжнє здійснення завдань і тієї й інший можливо тільки на шляхах, що ведуть до однієї й тій же меті - до Бога. Відносно релігії це твердження не вимагає, звичайно, особливого доказу; ми можемо тут спокійно надати окремим парадоксалістам праця, всупереч загальнолюдському досвіду, доводити протилежність. Навпаки, відносно філософії це є теза, що вимагає остаточного з'ясування й доказу, аж ніяк ще не вичерпаного попередніми загальними міркуваннями. Філософія культури (культурфілософія) - область філософського знання, головною метою якого є пояснення суті, специфіки культури, її взаємовідносин із природою й суспільством; система метафізичних тверджень про суть, генезис та найзагальніші закони культури, що прямо не спираються на емпіричні факти.Термін було введено в науковий обіг в рамках філософії Просвітництва німецьким романтиком А. Мюллером.

Національна культура втілює унікальні елементи історичного досвіду нації (особливості колективної психіки, способу світосприймання і світорозуміння), що повинно якось виявитись і в філософському мисленні. Це мають на увазі, стверджуючи, що філософія, попри діалогічне ставлення до національної ментальності («духу нації»), неминуче включає певні видозмінені її елементи. Тобто з огляду на філософські ідеї, теорії, що з´являються у межах національної культури, можна стверджувати, що принаймні в деяких із них виявляються особливості світосприймання і світорозуміння нації.