19. Філософія г. В. Гегеля, його філософська система і метод, тотожність мислення і буття.

Філософську систему Гегеля вважають кульмінацією розвитку НКФ, в ній здійснена спроба представити цілісну систему історичного розвитку світу, людини і культури, визначити джерело цього розвитку, його основу та принципи. Гегель вибудовує філософію як наукову систему філософських дисциплін, прагне подолати кантівське розрізнення феномена та ноумена, об’єкта та суб’єкта, пояснити роль суперечностей як джерела діалектичного розвитку, формулює діалектичний метод як основу для розуміння розвитку і пізнання.

Гегелівська система вражає не тільки своєю цілісністю, але й оригінальністю. Поглиблюючи ідею Канта про активну природу пізнання, Гегель підносить пізнання до рівня активної субстанції. Для нього основою буття виступає Об’єктивний Дух — розумна субстанція, що реалізується в пізнавальній активності, закони логіки для нього виступають законами буття (панлогізм): все розумне — дійсне, а все дійсне — розумне. Об’єктивний Духпрагне пізнати сам себе і реалізує це прагнення, втілюючись в природі та культурі. Найвищим щаблем самопізнання Духу є філософія, мистецтво та релігія. Характерно, що гегелівське ідеалістичне розуміння історії, пізнання, суспільства тощо, неприйнятне для науково орієнтованих матеріалістичних напрямків, тим не менш у подальшому стало основою для матеріалістичних концепцій розвитку.

Філософська система Г. Гегеля включала три частини: логіку (вчення про буття), філософію природи (вчення про неорганічну та органічну природу) і філософію духу (вчення про людину і суспільство). Такий поділ системи обумовлено діалектичним методом Г. Гегеля. Три етапи діалектичного розвитку являють собою єдність (теза), безліч (антитеза) і структуровану єдність (синтез двох Попередніх моментів). Діалектичний рух - припускає виявлення цілісності предмета, аналітичне розбиття його на окремі моменти і відновлення єдності на новому, більш високому рівні. Всі три моменти є частинами єдиного процесу, органічно переходячи одна в одну. Тому три частини системи Г. Гегеля - це три моменти розвитку єдиного божественною розуму, три етапи творіння, які розгортаються в ході Людської історії. Г. Гегель був переконаний, що його філософська система одночасно є теологічним вченням, яке пояснює весь світ як явище Бога.

Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктною людською діяльністю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.

При цьому Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першосутність, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три етапи: 1) до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії "чистого мислення" і виступає системою логічних понять та категорій, як система логіки, 1) це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає "інобуттям '' абсолютної ідеї, 3) третій етап розвитку абсолютної ідеї – це абсолютний дух. На цьому етапі абсолютна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї).