1. Проблеми відношення людини до світу. Поняття світогляду, його історичні типи. Основні складові світогляду: знання, віра, переконання, цінності, ідеали.

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного (природного) та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у тісному взаємозв´язку. Людина укорінена в життя не тільки інстинктом, а й духом, поєднує в собі природу і культуру, тіло і дух. В історії філософської думки проблема відношення людини і світу завжди залишалася центральною. Однак вирішення її було обмежене як рівнем розвитку самої людини, суспільства як системи її безпосереднього буття, так і рівнем пізнавальних здібностей і можливостей людини.  Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, які визначають загальне розуміння світу і місце в ньому людини. Тобто основою світогляду є знання, які формуються всім життям, комплексом природничих та суспільних наук. Але світогляд не просто сума знань, а їхній «сплав», їхнє складне переплітіння. Для світогляду дуже важливе, щоб знання стали переконанням, способом життя і визначали норми поведінки. Тут світогляд стискається з мораллю. Історичні типи світогляду:

- Міфологія – форма суспільної свідомості,характерна для первинного суспільства.  - Релігія – форма світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи.  - Філософія – любов до мудрості. Для фил. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання, логіч. аналіз почали витісняти фантаст. сюжети.

Щоб отримати знання про якийсь об’єкт, потрібно знати його структуру. І світогляд має свою структуру. Найважливішими елементами структури світогляду є: знання,цінності та оцінки, переконання, віра, ідеали, надія, мрія, любов та ін. Взаємодіючи, вони створюють цілісну картину світу. Для ефективної діяльності  недостатньо лише знань. Окрім них потрібна певна життєва позиція, впевненість в істинності своїх дій. Формуються вони у процесі вибору. Вибір зумовлений не стільки знанням, скільки їх оцінкою. Завдяки вибору одна з можливих цілей людської діяльності закріплюється як бажана, корисна і необхідна. Ціль набуває форми мети. Тривка і продуктивна у змістовному відношенні мета, яка є для людини чимось бажаним і водночас життєво необхідним – виступає як цінність. Цінності є дуже важливими елементами світогляду. Завдяки їм світогляд у своєму реальному функціонуванні набуває позитивних моральних рис. Будь-які вияви реального світу сприймаються людиною через систему цінностей та оцінок. Така система може опиратися на життєвий досвід людини, професійну діяльність, релігійну чи політичну орієнтацію тощо.  Якщо знання дають об’єктивну інформацію про світ і на них не впливає суб’єктивний фактор, то переконання є суб’єктивними формами ставлення людини до світу. Якщо знання дають об’єктивний образ дійсності, то переконання несуть в собі мотив ставлення до світу.  Переконання характеризуються високою мірою впевненості. Якщо я в чомусь переконаний, то інші можливості, інші погляди для мене не мають ніякої цінності. У цьому сила переконань – бо, спрямовуючи нашу діяльність в одному якомусь напрямку, даючи одне якесь обгрунтування нашим діям, переконання позбавляє людину вагань і сумнівів.

Віра – це універсальний спосіб включення до духовного світу людини, тих подій і явищ, які  входять до її життєвого досвіду в бажаннях, думках, мріях. Ми, наприклад, віримо у такі сфери реальності, яких ніколи не сприймали і сприймати не будемо. Чому ми віримо у це? Щоб у щось повірити, то це “щось” повинне відповідати, принаймні, двом вимогам: узгоджуватися з нашими цінностями і мати надзвичайно високий авторитет. Без віри немає прилученості до широкого світу, який безмежно перевищує людські безпосередні можливості. Віра робить моїми можливості багатьох інших людей. Крім того, віра поєднує можливе і дійсне. Достатньо повірити в можливість невдачі, й вона нас не обмине. Якщо ж повірити в здійснення навіть неможливого, воно може стати можливим.Ідеал – це образ бажаного, переживаний як належне.