22. Писемність, літописання, література Києвської Русі.

Літературні джерела Київської Русі слід розділити на: 1. Свідчення фольклору; 2. Перекладну літературу; 3. Оригінальну літературу. Фольклор. До фольклору того часу належать обрядові та календарні пісні, заговори та заклинання, казки, розповіді побутового та історичного характеру, легенди, прислів'я, приказки, загадки, билини. Останні збереглися лише на півночі Русі, хоча розповідають про події, які начебто відбувалися у Києві. В Україні за роки татаро-монгольської неволі ця фольклорна традиція була втрачена. Перекладна література переважно церковно-релігійного характеру. Це: 1. Остромирово Євангеліє - найдавніший датований східнослов'янський рукопис, найдавніша давньоцерковнослов'янська пам'ятка східно-слов'янської редакції. Перекладене для новгородського посадника Остромира за часів Ярослава Мудрого (1056-1057). Зберігається в публічній бібліотеці СПБ ім. Салтикова-Щедріна. 2. Повчання - писання отців православної церкви - Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Єфрема Сірина (в 19 ст. вони перекладалися на народну українську мову Т.Шевченком, П.Кулішем, М.Шашкевичем). 3. Збірники релігійного та релігійно-світського характеру (Св. Письмо + Писання отців церкви + історичні відомості). Такими були, зокрема, Збірники кн. Святослава 1073 та 1076 рр. • Мінеї - життя святих за датами їх народження по місяцям ; • Патерики - життя святих по країнах, де вони жили і діяли;

4. Збірники науково-історичного характеру: • Хронографи;

• Бджоли - збірники думок з св. Письма, писання отців церкви та античних письменників;

5. Апокрифи - перекази на біблійні теми, про загробне життя, про біблійних героїв.

6. Антицерковні інтерпретації (напр., мандрівка Богородиці по муках з архангелом Михайлом та 400 ангелами до пекла). Оригінальна творчість. У Київській Русі після прийняття християнства було чимало грамотних людей, й не тільки серед знаті та духівництва, але й серед простого люду.

Слов'янська азбука. У східних слов'ян писемність існувала ще до прийняття християнства. Збереглися давні рукописи, написані "руськими письменами". Пізніше була запроваджена слов'янська абетка, складена болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Існувало два варіанта азбуки - глаголиця і кирилиця.

Літописи. У монастирях створювалися перші письмові історичні праці, що називалися літописами (запис по роках). Літописання Київської Русі почалося за зразком візантійських хронік. Перший літописний запис з'явився в 1039 р.

23. Галицько-Волинське князівство. Діяльність князя Данила Галицько.

Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел. Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів. Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни. Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.