12.Етапи суспільно-історичного розвитку України та процес формування української нації.

Етапи суспільно-історичного розвитку України: Трипільська культура Перші кочовики Північного Причорномор'я Грецькі колонії та племена готів Становлення Київської Русі Розквіт Київської Русі Феодальна роздробленість та Монгольська навала Галицько-Волинське князівство Перехід українських земель до складу ВКЛ Об'єднання Литви й Польщі в Річ Посполиту Утворення козацтва становлення козацтва період Руїни Територія України у складі Російської імперії Національне відродження Українські землі Австрійської імперії Період Української Народної Республіки Українська Народна Республіка — Директорія Радянський період Україна незалежна. Наступною формою існування етносу є нація. Вона виникає під час подолання феодальної системи господарювання на засадах розвитку капіталістичних відносин, посилення економічних зв'язків, утворення. внутрішнього ринку. Підвалини формування нації складає товарно-грошовий та ринковий зв'язок, який об'єднує різні групи даної народності в націю. Для нації характерна територіальна єдність; спрямування до політичного самовизначення у формі окремої національної держави; наявність, як правило, єдиної літературної мови, національної психології та самосвідомості. На відміну від народності, нація являє собою більш згуртовану єдність людей, що постійно прагне до подальшого зміцнення їх об'єднаності. Важливим критерієм нації є також відмінність її соціальної структури, притаманній капіталістичному суспільству з усіма його класами і прошарками. Тому нація не просто етнічна, а етносоціальна спільність, яка об'єднує в собі і етнічний(єдність походження "по крові"), і соціальний момент(сучасна соціальна структура). Формування української нації відбувається з середини І і в II пол. XIX ст., коли став затверджуватися капіталістичний устрій. Тоді склався і ряд важливих умов її формування, включаючи зростаючі економічні зв'язки між окремими регіонами, спільність окремих елементів національної самосвідомості.

14. Трипільська культура. Основні здобутки

Досягнення трипільської культури. Одну із найзагадковіших археологічних культур Східної Європи – трипільську – відкрив у 1893 році видатний український археолог Вікентій Хвойка. Розвиток трипільської культури тривав близько двох тисяч років. Ареал існування цієї культури простягався від Дністра на заході і до Середнього Придніпров’я на сході. Пам’ятки цієї найдавнішої землеробської культури були поширені не тільки на Правобережній Україні, а й практично на всій території Молдови та Румунії. За календарною хронологією Трипілля існувало в першій половині V – другій половині VI тис. до н.е., виникнувши на основі неолітичної культури Боян.

На сьогодні відомо близько тридцяти трипільських протоміст. На першому етапі будівництва деякі з них мали лише сім жител, згодом були відкриті поселення пізнього етапу розвитку, що налічували понад 2700 споруд. Поселення були украплені сотнями двоповерхових житлово-господарських комплексів, що прилягали один до одного й утворювали єдину потужну стіну. У зв’язку з цим особливий інтерес викликає планування великих поселень. Крім таких комплексів, вивчено й громадські споруди, серед яких найцікавішими є «храми» з вівтарями, великою кількістю теракотових антропоморфних і зооморфних статуеток та розписаного керамічного посуду. Вівтарі та різні культові атрибути навколо них знайдено у багатьох житлах у Шкарівці, Веселому Куті, Миропіллі.

Відкривши трипільську культуру, вчені не мали сумнівів у аграрному спрямуванні великих трипільських поселень. На полях вирощували тверді сорти пшениці, ячмінь, горох, просо. Для обробітку полів і збирання врожаю застосовували здебільшого знаряддя праці з каменю, кісток, рогів, глини, хоча інколи трапляються й мідні вироби.

Отже, трипільська культура мала неабиякий практичний бік. Перший на Україні механічний пристрій – свердло для пророблювання отворів у камені та дереві – з’явився у людей трипільської культури. Найвідоміші в мистецтві Трипілля розписна кераміка виготовлена без застосування гончарного круга. Різні посудини ліпили вручну і обпалювали при високій температурі у спеціальних двоярусних печах.

Ще одна цікава деталь трипільського гончарного ремесла – голови биків з розлогими рогами; такі голови прикрашали посуд.