47. Розвиток театрального мистецтва в Україні у хіх ст. Творчість корифеїв українського театру: м.Кропивницького, братів Тобілевичів, м.Заньковецької.

Незважаючи на адміністративно-цензурні утиски царського уряду, українська драматургія і театральне мистецтво досягли високого рівня розвитку. Це сталося завдяки подвижницькій творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени. Українська драматургія розвивалася в ході виникнення й становлення національного театру, була нерозривно зв’язана з ним загальними інтересами. Українська драматургія спиралася на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І. П.Котляревського, Т. Г. Шевченка. Визначним літературним явищем стала драматургія М.Л.Кропивницького, творчі пошуки якого тісно пов’язані зі становленням професійного театру в Україні. Драматургічна спадщина М. Л.Кропивницького – це понад 40 п’єс. Він був представником демократичного напряму в літературі й мистецтві, метою якого було служіння народові, сприяння його визволенню. Талант драматурга з особливою силою розвився у 80-90-ті роки. Його п’єси у цей період досягли високого реалістичного звучання, торкалася гострих соціальних питань. Серед п’єс Кропивницького є: «Дві сім’ї», водевіль «По ревізії», жарт «Пошились у дурні» та ін. Характерною особливістю Кропивницького є незвичайне вміння добирати і майстерно представляти типові соціальні явища, створювати характерні побутові сцени, малювати драматичні картини народного життя. У трупі М.Кропивницького були зібрані найталановитіші сили тодішнього українського театру: М.Заньковецька, М.Садовський, П.Саксаганський, М.Садовська-Барілотті. Іван Карпенко-Карий навіть у ролях епізодичних персонажів умів знайти і підкреслити якусь характерну рису, що виділяла дійову особу п'єси. З особливою майстерністю він виступав у виставах власних п'єс, виконуючи ролі Герасима Калитки («Сто тисяч»), Пузиря («Хазяїн»), старшини Михайла Михайловича («Бурлака»), Терешка («Суєта»). Панас Саксаганський як режисер постійно шукав шляхи й засоби посилення емоційного впливу вистав на глядачів. Він прагнув, щоб глядачі не тільки хвилювалися від побаченого й почутого, а й думали над суспільними і морально-етичними проблемами, порушеними у виставі. Саксаганський надавав великого значення вокальній стороні вистав: у цьому зв'язку в його трупі був створений гарний хор. Як актор Саксаганський з однаковим успіхом виступав у різних ролях. Він володів майстерністю перевтілення, змінюючи голос, жести, поставу. Микола Садовський був незрівнянним у героїчних ролях. Прекрасні зовнішні дані сприяли його успіху на сцені. Садовський постійно дбав про збагачення репертуару п'єсами молодих українських драматургів — Бориса Грінченка, Любові Яновської, Олександра Олеся Марія Заньковецька — актриса широкого діапазону, що високо піднесла українське сценічне мистецтво.

48. Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці" – м.Шашкевича, і.Вагилевича, я.Головацького.

Наприкінці 20-х років XIX ст. центр національного відродження галицьких українців перемістився з Перемишля до Львова. В цей час у середовищі прогресивно налаштованих українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угруповання "Руська трійця". До нього увійшли Маркіян Шашкевич , Іван Вагилевич та Яків Головацький. Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці" започаткувала справжнє національно-культурне відродження в Галичині. Важливими джерелами культурно-просвітницької діяльності "Руської трійці" були не лише національно-визвольні прагнення українського народу, а й твори відродженої над Дніпром літератури, мовознавчі, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження, зокрема М.Максимовича, М.Дертелєва, І.Срезнєвського, а також польських, чеських і сербських письменників, які відкрили слов'янський світ. Великий інтерес діячі "Руської трійці" виявляли до народної творчості. Вони збирали і записували українські народні пісні та перекази. В 1833 р. був підготовлений їх перший рукописний збірник — «Син Русі». Знаменною подією у національно-культурному відродженні Галичини був вихід у світ 1837 р. у Будимі (Будапешті) літературного альманаху "Русалка Дністровая", підготовленого діячами "Руської трійці". Він був сміливим викликом проти національного гноблення та консерватизму. Вступне слово, яке написав до "Русалки Дністрової" М.Шашкевич, закликало до культурного та літературного відродження "русинів", духовного єднання українців Галичини і Наддніпрянської України. Важливим було й те, що в альманасі вперше використана не церковно-слов'янська суміш, а народна мова. Вихід у світ "Русалки Дністрової" з радістю зустріла передова інтелігенція. Власті Галичини і вище духовенство ставилися до появи альманаху вороже. На їх прохання віденська цензура конфіскувала основний тираж; а губернське управління дало розпорядження знищити 100 примірників, що потрапили до Львова, передавши лише примірник до університетської бібліотеки. Переслідувань зазнали і діячі "Руської трійці". М.Шашкевич не зміг отримати парафії, І.Вагилевич рятувався від утисків, перейшовши до протестантизму, а Я.Головацький змушений був покинути у Львівському університеті професорську посаду й емігрувати в Росію. "Русалці Дністровій" належала вагома роль в історії культурного відродження західноукраїнських земель.