- •1.1. Поняття трудового права
- •1.2. Предмет трудового права України
- •1.4. Функції трудового права України
- •1.5. Система трудового права
- •1.6. Місце трудового права у системі права України
- •2.1. Поняття принципів трудового права
- •2.2. Принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці
- •2.3. Принципі оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання
- •2.4. Принцип соціального партнерства і договірного / встановлення умов праці
- •2.5. Принцип єдності і диференціації правового , / регулювання трудових відносин
- •2.6. Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників
- •3.1. Поняття трудових правовідносин та їх структура
- •3.2. Правосуб'єктність учасників трудових правовідносин
- •3.3. Правове становище працівників у трудових правовідносинах
- •3.4. Роботодавці як суб'єкти трудових правовідносин
- •3.5. Участь профспілок у трудових правовідносинах
- •4.1. Поняття джерел трудового права та їх класифікація
- •4.2. Нормативні акти як джерела трудового права України
- •4.4. Акти судової влади як одна з форм трудового права
- •5.2. Колективні угоди та їх значення у регулюванні трудових відносин
- •5.3. Колективний договір, його сторони та зміст
- •5.4. Колективні переговори з укладення та підписання колективних договорів і угод
- •6.1. Поняття трудового договору
- •6.2. Форма та зміст трудового договору
- •6.3. Загальний порядок укладення трудового договору
- •7.1. Зміна умов трудового договору
- •7.2. Припинення трудового договору
- •7.3. Загальний порядок припинення трудового договору
- •7.4. Правове регулювання відсторонення працівника від роботи
- •8.1. Поняття робочого часу та його види
- •8.2. Режим робочого часу
- •9.1. Поняття та види часу відпочинку
- •9.2. Правове регулювання відпусток
- •9.3. Щорічні відпустки
- •9.3.1. Щорічна основна відпустка
- •9.3.2. Щорічні додаткові відпустки
- •9.3.3. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством
- •9.3.4. Порядок надання і оплати щорічних відпусток
- •9.4. Цільові відпустки, що не належать до часу відпочинку
- •9.5. Відпустки без збереження заробітної плати
- •10.2. Види регулювання заробітної плати
- •10.4. Гарантії та компенсації
- •11.2. Внутрішній трудовий розпорядок
- •11.3. Система заходів заохочення працівників як засіб забезпечення трудової дисципліни
- •11.4. Юридична відповідальність за трудовим правом України. Загальна характеристика та підстави
- •11.6. Поняття, правові підстави та умови матеріальної відповідальності
- •11.6.1. Види матеріальної відповідальності працівників
- •11.6.2. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
- •11.6.3. Визначення розміру шкоди та порядок її покриття
- •12.1. Поняття охорони праці та її правове забезпечення
- •12.3. Спеціальні гарантії прав на охорону праці працівників, які працюють у важких і шкідливих умовах праці
- •12.4. Спеціальні гарантії права на охорону праці жінок, неповнолітніх осіб та осіб з пониженою працездатністю
- •12.5. Організація охорони праці на підприємстві, в установі, організації
- •13.1. Поняття, предмет та класифікація трудових спорів
- •13.2. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів
- •13.3. Порядок розгляду колективних трудових спорів
- •13.3.1. Поняття та види колективних трудових спорів
- •13.3.2. Порядок розгляду колективних трудових спорів примирними органами
- •13.3.3. Участь Національної служби посередництва
- •13.3.4. Правове регулювання проведення страйків
- •14.1. Поняття та основні види нагляду і контролю
- •14.2. Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю
- •14.3. Громадський контроль у сфері трудового права
- •14.4. Відповідальність за порушення трудового законодавства і правил з охорони праці
- •15.1. Поняття міжнародного трудового права, історичні передумови його становлення та розвитку
- •15.2. Мета, завдання, функції та принципи міжнародного трудового права
- •15.3. Суб'єкти міжнародного трудового права та особливості їх правового статусу
- •15.4. Джерела міжнародного трудового права
- •15.5. Міжнародно-правові стандарти у сфері праці та трудових відносин
1.5. Система трудового права
Кожна галузь права є відносно самостійною сукупністю правових норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. При цьому у теорії права розрізняють поняття «правова система» і «система права». Перше включає «власне право, юридичну практику і панівну правову ідеологію»1. Друге поняття «система права» теж неоднозначне, незважаючи на те, що є всього лише одним зі складників попереднього явища — «власне права».
«Власне право» або як його ще називають «об'єктивне юридичне право» характеризується своєю системністю, яка є закономірною, неодмінною його властивістю. Систему права визначають через систему всіх чинних норм певної держави2. За своєю структурою система права поділяється на галузі права, а останні в свою чергу — на окремі інститути,. І нарешті, остання ланка у Цій структурі — це норма права.
^Галузь права як елемент системи права становить систему юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин. Аналогічно і у структурі галузі, як і системи права в цілому, є
Проблемы теории государства и права / Под ред. С. С. Алексеева. —
М., 1987. — С. 205.
Рабінович П. М. Цит. праця. — С. 94.
31
структура відповідних суспільних відносин, що складають її предмет. Система юридичних норм, які регулюють специфічні однорідні відносини, в структурі галузі називається інститутом права.
Трудове право, як уже зазначалося, за своїм предметом є досить неоднорідним. Крім трудових відносин, які складають основу (ядро) його предмета, воно регулює також цілу низку суспільних відносин, тісно пов'язаних з трудовими. А якщо врахувати ще й те, що самі трудові відносини поділяються на декілька видів взаємопов'язаних між собою відносин — з приводу робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці, охорони праці, то неважко переконатися, що система трудового права є явищем досить непростим.
Традиційно прийнято у системі трудового права виділяти Загальну та Особливу частини. Прихильники згаданого поділу виходять з того, що норми, які визначають загальний напрям змісту відносин, що складають предмет регулювання трудового права, утворюють Загальну частину. А ті норми, що встановлюють конкретне правило поведінки учасників цих відносин, формують Особливу частину трудового права1. Загальна частина охоплює норми, які містять найбільш принципові положення, характерні для всіх видів відносин галузі права. До таких відносяться норми, що характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудових колективів в організації праці і управлінні виробництвом. Сюди ж відносяться і норми, які встановлюють права і обов'язки суб'єктів трудового права.
Особлива частина трудового права об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, матеріальну відповідальність, трудові спори тощо.
Проте якщо пригадати предмет, а також метод трудового права і з'ясувати собі їх крізь призму загальнотеоретичних позицій про систему права, то поділ трудового права на Загальну і Особливу частину набуває до певної міри штучного вигляду.
Наприклад, норми, які визначають метод трудового права, найбільш характерні для трудового договору і для дисциплінарної та матеріальної відповідальності, але це норми, які утворю-
1 Советское трудовое право / Под ред. А. И. Процевского. — К., 1991. — С. 22—23.
32
ють інститути Особливої частини. Права і обов'язки суб'єктів трудового права можуть бути найрізноманітнішими і диференціюватися залежно від виду відносин. Права і обов'язки сторін колективного договору визначаються нормами інституту «Колективний договір», а учасників відносин працевлаштування вже іншим самостійним інститутом і так далі.
Слід також мати на увазі, що існує поняття системи трудового права і системи трудового законодавства. І складається враження, що автори, які виступають за поділ системи трудового права на дві частини, ототожнюють систему права і систему законодавства. Якщо система галузі права обумовлюється об'єктивними умовами розвитку суспільних відносин, то система законодавства, яка обумовлює структуру зовнішніх форм вираження права (законів, постанов тощо), не позбавлена впливу на її формування суб'єктивних факторів. Законодавець може виходити з необхідності прийняття нормативних актів, враховуючи конкретну обстановку, потреби вирішення термінових завдань та ін. Тому нормативні акти здебільшого комплексно вирішують питання, які стосуються різних правових інститутів, а іноді — і галузей права. Наприклад, Господарський кодекс (ГК) України на перший погляд не належить до джерел трудового права, але він містить норми, які регламентують і трудові, і тісно пов'язані з ними відносини. Мається на увазі ст. 65 ГК України, яка дає визначення трудового колективу та визначає поняття колективного договору і порядок його укладення.
Найповніше відображення система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю України. Проте наявність у Кодексі глави «Загальні положення» не можна трактувати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудового права. Аналогія з кримінальним-чи цивільним кодексами і відповідними галузями права тут недоречна.
При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все зі структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламентацію конкретних видів трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин, утворюють самостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі.
2 Трудове право України
33
Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективно-договірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів, працевлаштування населення, нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю. ^"
Послідовність розташування інститутів трудового права є, на перший погляд, умовною. Бо, наприклад, відносини працевлаштування можуть в реальних умовах передувати трудовим відносинам і виникати на стадії до укладення трудового договору. Хоча у більшості своїй це відносини, які покликані забезпечувати власне трудові відносини. А отже, місце інституту «Працевлаш-. тування населення» в цілому після інституту «Трудовий договір». Якщо ж брати до уваги те, що не може існувати юридична норма, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права1, то послідовність розміщення інститутів у системі трудового права у відповідності до структури суспільних відносин, що складають предмет галузі, видається виправданою.
Безперечно, що такий варіант системи трудового права теж не позбавлений недоліків. Інститут «Трудовий договір», наприклад, складається з самостійних підінститутів — прийом на роботу, переведення і припинення трудового договору. Норми, які регламентують дисциплінарну і матеріальну відповідальність, можна також об'єднати у окремий інститут і т. д.
Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему науки трудового права і систему курсу «Трудове право України» як навчальної дисципліни. Трудове право як самостійна галузь права є предметом вивчення науки трудового права. І ось у складі цієї науки вже можна виділити Загальну і Особливу частину. Система наукових поглядів і знань про предмет трудового права, про його принципи, джерела, метод і систему утворюють Загальну частину у системі науки трудового права. Предметом Особливої частини є вивчення окремих інститутів трудового права, шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин.
Наука трудового права вивчає також досвід правового забезпечення трудових відносин у зарубіжних країнах з метою запозичення найбільш прогресивних форм регулювання праці для
1 Рабінович П. М. Цит. праця. — С. 95.
34
трудового права України. Цей розділ в системі науки трудового права іноді виділяють у так звану Спеціальну частину..
Система курсу (навчальної дисципліни) «Трудове право України» є сукупністю взаємопов'язаних між собою і послідовно розташованих розділів (тем), які обумовлені структурою науки трудового права і служать для вивчення трудового права з метою підготовки фахових юристів. Конкретним втіленням системи трудового права як навчальної дисципліни є навчальна програма курсу «Трудове право України».