11.4. Типові задачі інформаційної політики
11.4.1. Формулювання типової задачі та її види
Для працівників ЗМІ завжди виникають типові ситуації на зразок таких:
— чи задовільнить потребу реципієнтів отримати нову суспільну інформацію, причому певної кількості, черговий номер газети, випуск новин радіо чи телебачення?
— в якому обсязі сприймуть учні навчальну інформацію навчального посібника чи підручника?
— чи принесе відчуття прекрасного, а якщо так, то наскільки, новий художній твір чи поетична збірка?
— наскільки вплине комерційна реклама на покупців певного товару?
— наскільки вплине політична реклама на виборців і чи досягне вона потрібного критичного значення (наприклад, 51% на виборах президента)?
Фактично, ці запитання — це цільові функції, на основі яких можна сформулювати типові задачі інформаційної політики будь-якого ЗМІ. Спробуємо подати формулювання таких задач у формалізованому вигляді.
Найбільш придатним для формулювання і, відповідно, розв’язання задач такого типу є задачі теорії оптимальних рішень1. У цій теорії типову задачу знаходження оптимального значення функції (максимального, заданого чи мінімального) формулюють у такий спосіб: досягнути оптимуму цільової функції, не порушивши при цьому заданих обмежень (їх може бути кілька).
Приклад. Для випадку створення нової газети (нового ЗМІ) задача матиме таке формулювання: максимізувати прибуток ЗМІ (це пов’язане з виданням максимально можливої кількості примірників газети), не перебільшивши заданої собівартості кожного примірника і кількості персоналу редакції.
Задачі знаходження оптимального значення ділять на два види: прямі й оберенені.
Приклад. Пряма задача (для простоти — без обмежень): який відсоток населення віддасть голоси за кандидата А, якщо в пропагандистську кампанію, реалізовану через якісь конкретні ЗМІ, вкласти 10 млн. грн.? Обернена задача: скільки треба вкласти грошей в пропагандистську кампанію претендента в президенти А, реалізовану через якісь конкретні ЗМІ, щоби відсоток голосів, поданих за цього претендента, досяг 52%?
Для журналістських задач в якості цільових функцій доречно вибирати величину:
— впливу, виміряного, наприклад, у кількості голосів на виборах (при агітаційно-пропагандистських кампаніях), кількості проданих одиниць продукції (при рекламних кампаніях), у кількості нових слів, термінів і зв’язків між ними (при передачі знань), отриманні позитивного емоційного чи естетичного задоволення (при засвоєнні реципієнтами творів художньої літератури) тощо;
— отриманого фінансового прибутку.
Звичайно, вимірювати величину отриманих знань, емоційного або естетичного задоволення значно важче, ніж фінансовий прибуток.
В якості обмежень в ЗМІ найчастіше виступають:
а) величина вкладених у готування й розповсюдження повідомлення фінансових ресурсів;
б) час публікування повідомлення (як відомо, з плином часу повідомлення втрачають свою актуальність);
в) тривалість (оперативність) готування повідомлень;
г) норми, зокрема юридичні, політичні, естетичні тощо, накладені суспільством на повідомлення1.
Звичайно, до числа обмежень можна було б віднести й обмеження щодо якості інформації (зокрема її відповідності реальному світу), проте воно є безпідставним: як відомо, в ЗМІ іноді навмисно використовують дезінформаційні повідомлення.
З урахуванням сказаного подамо формалізований запис типової задачі інформаційної політики (рис. 60). Подамо також в якості ілюстрації конкретні значення параметрів для такої задачі — для виборчої кампанії та конкретного книжкового видання (шкільного підручника) (рис. 61 і 62).
{
МАКСИМІЗУВАТИ
Рис. 60. Формалізований запис типової задачі інформаційної політики
{
Рис. 61. Приклад типової задачі інформаційної політики на президентських виборах
Рис. 62. Приклад типової задачі інформаційної політики для книжкового видання (шкільного підручника з географії)
Для допитливих. Для тих, хто віддає перевагу математичному запису, скажемо, що в теорії оптимальних рішень ці задачі подають у вигляді системи рівнянь і нерівностей, на зразок:
{
f (M, A) = R opt;
F1 ≤ F2;
T1 ≤ T2; (31)
N1 ≥ N2,
де M — повідомлення (збірник повідомлень);
F1 — фактична величина фінансових ресурсів, вкладених у готування повідомлення (збірника повідомлень);
F2 — максимально допустима величина фінансових ресурсів, дозволених для вкладення в готування повідомлення (збірника повідомлень);
R — кількість реципієнтів, яку треба оптимізувати (в даному випадку — максимізувати);
T1 — час фактичного публікування;
T2 — час, до якого треба опублікувати повідомлення;
N1 — норми, фактично дотримані в повідомленні;
N2 — норми, яких обов’язково треба дотриматися в повідомленні;
Аналогічні записи можна було б подати й для решти сформульованих тут задач, проте, враховуючи читацьке призначення (журналісти) робити це вважаємо зайвим.
Розв’язок описаної вище типової задачі інформаційної політики має, звичайно, імовірнісний характер. Це означає, що він коливається в якомусь інтервалі з певною імовірністю. Проте в цьому посібнику умовно будемо вважати, що розв’язок цієї задачі є однозначним.
Крім задач теорії оптимальних рішень, для журналістських задач можна застосовувати ще один апарат — теорію масового обслуговування. У цих задачах виділяють:
— суб’єктів дії (організації, що обслуговують реципієнтів, їх називають каналами; у нашому випадку — це ЗМІ);
— об’єктів дії (отримувачів послуг; у нашому випадку — це реципієнти).
Ці задачі пропонують розглядати реципієнтів як таких, що стоять в черзі до ЗМІ за повідомленнями. Виділяють два види черг: черги, які реципієнти можуть покинути в будь-який момент (у нашому випадку це може бути тоді, коли ЗМІ не подало своєчасно потрібне реципієнтові повідомлення й реципієнт перемкнувся на інший канал передачі інформації, наприклад купив іншу, ніж завжди, газету), і черги, які реципієнти не можуть покинути (наприклад, у старих радіоприймачах, що були в СРСР, не було діапазону УКВ-хвиль, на який іноді хотіли перейти слухачі, бажаючи послухати закордонні станції).
Типова задача теорії масового обслуговування може мати, наприклад, таке формулювання: скільки треба мати державних і громадських ЗМІ (в кількості і за видами), щоби забезпечити досягнення стратегічних і тактичних завдань, поставлених керівництвом держави, при тих фінансових ресурсах, які виділив у бюджеті парламент на інформаційну підтримку цієї політики.
Для цих задач може виникати потреба встановити такі показники як:
— імовірність задоволення інформаційного запиту реципієнта;
— час задоволення цього запиту.
Ці два показники мають першочергове значення для кожної держави. Річ у тім, що при зменшенні вказаної імовірності нижче певного рівня і при одночасному зростанні часу задоволення інформаційного запиту реципієнти почнуть покидати чергу на отримання релевантного для керівництва держави повідомлення і почнуть перемикатися на отримання повідомлень альтернативних (“антагоністичних”) ЗМІ інших держав, що може загрожувати безпеці держави (наприклад, у час соціальної нестабільності).