
- •11. Масова інформація і держава
- •11.1. Інформаційний простір держави
- •11.2. Органи керування інформаційним простором
- •11.3. Інформаційна політика держави
- •11.4. Типові задачі інформаційної політики
- •11.4.1. Формулювання типової задачі та її види
- •11.4.2. Рівні постановки задач
- •11.4.3. Задачі мікрорівня (окремого повідомлення)
- •11.4.4. Задачі макрорівня (інформаційної кампанії)
- •11.4.5. Задачі мегарівня (керування державою)
- •11.4.6. Умови застосування типових задач та способи їх розв’язання
- •11.5. Інформаційна безпека держави
- •11.6. Інформаційні війни
11. Масова інформація і держава
11.1. Інформаційний простір держави
Інформаційний простір держави — це множина текстових, аудіо- чи відеоповідомлень, які були оприлюднені чи плануються до оприлюднення на її території1.
Розрізняють два види держав: інформаційно незалежні держави та інформаційно залежні держави.
До числа інформаційно незалежних держав належать ті, в яких:
а) громадяни для забезпечення своїх інформаційних потреб не потребують звертатися до чужоземних джерел інформації (звичайно, такі звертання можуть бути, проте не повинні перевищувати в середньому ХХ% від загальної кількості);
б) держава має власні джерела отримання й передавання потрібної інформації в інших державах (крім закордонних кореспондентів, це, звичайно, також служби розвідки — промислової, фінансової, науково-технічної, військової тощо);
в) держава має власні засоби доведення потрібної інформації до урядів і населення інших держав (крім закордонних кореспондентів, це, звичайно, також дипломатичні служби, служби розвідки тощо).
До числа інформаційно залежних держав належать ті, які не мають хоча б одного з перелічених ресурсів.
Розрізняють також внутрішній і зовнішній інформаційний простір держави. Внутрішній інформаційний простір — це простір, який обмежується кордоном держави. Зовнішній інформаційний простір — це території інших держав, де певна держава має свої інтереси (фінансові, науково-технічні, промислові, військові тощо).
Інформаційний простір має змакономірності свого функціонування. Так, те, що потрапляє в інформаційний простір держави і стає об’єктом уваги отримувачів, переважна їх більшість вважає реальністю. Те, що в інформаційний простір не потрапило, переважна більшість реальністю не вважає.
Приклад. За образним висловлюванням одного з класиків журналістики, якщо в лісі впало дерево і це оприлюднили ЗМІ, то це — справді трапилось; якщо ж ЗМІ про це не писали, то дерева просто не було й воно, відповідно, не падало.
Україна поки що належить до числа інформаційно залежних держав. Зокрема це має місце тому, що Україна не має власної мережі кореспондентських пунктів у більшості країн світу. Внаслідок цього інформацію про стан справ в Україні до відома урядів і населення інших країн часто доводить не Україна, а треті держави в потрібному для них, часто здеформованому, пристосованому до їх власних потреб вигляді. Тому формування зарубіжних кореспондентських пунктів ЗМІ та інших інформаційних служб України — одне з чільних завдань на цьому етапі її розвитку, адже, як відомо, той, хто має потрібну інформацію, той і править світом.
До інформаційно незалежних належать такі держави як Велика Британія, США, Німеччина, Росія, Японія, Франція, Китай та низка деяких інших.
11.2. Органи керування інформаційним простором
У сучасних індустріальних та інформаційних державах керування інформаційним простором здійснюють органи законодавчої, виконавчої, судової влади та громадські організації.
В Україні існують такі органи керування інформаційним простором:
1) органи законодавчої влади:
— Комітет Верховної Ради з питань інформації та свободи слова;
— Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності (частково);
2) органи виконавчої влади:
— центральні органи:
а) Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо);
б) Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (8 членів) — позавідомчий контролюючий державний орган;
в) Головне управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів україни;
г) Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України;
ґ) Міністерство культури України (частково);
— регіональні органи:
а) обласні відділи Держтелерадіо;
б) обласні відділи культури (частково);
3) органи судової влади:
— суди першої інстанції;
— суди другої інстанції (апеляційні суди);
— Верховний Суд України.
Громадські організації виконують дорадчі функції при органах державної влади. В Україні до числа таких громадських організацій належать:
— Національна спілка журналістів України;
— творчі спілки театрільних діячів тощо.
До числа громадських організацій, що впливають на уряди країн, належать також міжнародні організації працівників ЗМІ (журналістів). До їх числа належать:
—
— Репортери без кордонів;
—