37. Розвиток філософії та науки в Україні у другій половині xvіі – xviіі ст.

Розвиток філософських ідей. Найбільшим філософом України, найвидатнішим поетом другої половини XVIII ст. був Григорій Сковорода (1722—1794).

Григорій Сковорода вважав філософію тією міфічною ниткою Аріадни, що допомагає людині знайти вихід із найскрутніших обставин життя. Провідна ідея філософського вчення Сковороди стосується проблеми людського щастя й сенсу життя. Вона втілена у словах «пізнай себе», «поглянь у себе». Григорій Сковорода навчав: «Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ». Український любомудр був переконаний, що людина щаслива тільки тоді, коли вона вільна і може перейматися тією справою, до якої має природні здібності, хист. Сковорода вважав також, що людське щастя творить злагода між особистим життям людини і громадським покликанням. Філософ пошановував свободу. Без неї, на його переконання, не може запанувати справедливість.

Філософські ідеї Григорія Сковороди втілені в його літературних творах. Найскладніші з них — філософські трактати. Прагнучи поширити свої думки серед українського народу, мислитель винайшов для популярного викладу філософських ідей оригінальний спосіб. Він втілював їх у мистецькій формі — у віршах та байках. Збірник поезій Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» складається з 30 віршів. Байки зібрані в книгу «Байки харківські». Твори Сковороди не були надруковані за його життя, проте їх знали українці. Філософські трактати поширювались у списках, пісні співалися кобзарями, а байки переказувалися.

38. Г.Сковорода – визначний філософ і поет.

Григорій Сковорода — просвітитель, філософ і поет.

Григорій Сковорода (1722-1794) — видатний український мислитель, філософ, гуманіст,просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Син малоземельного козака з Лівобережжя, він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, працював викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах. Проте ворожість церковної влади до його прогресивних поглядівта педагогічних методів змусила його розпочати життя мандрівного філософа. За 25 років Г. Сковорода пішки пройшов рідне Лівобережжя та Слобожанщину, проповідуючи свої погляди. Він пише філософські твори “Діалог. Имя ему — Потоп Зміин” та “Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе”. Мислителя хвилювали проблеми соціальної нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Людина повинна займатись у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави.

У своєму розумінні світу філософ дотримувався морально-етичних засад одвічної боротьби «добра» і «зла». Під «злом» він розумів прагнення до збагачення, паразитизм, розбещеність. Протилежність «зла» - «добро», що символізує високі духовні інтереси людини. Отже, філософське вчення українського мислителя було об*активно спрямоване на утвердження ідей гуманізму, добра, справедливості. Дотримуючись позицій гуманізму, Г. Сковорода обстоював єдність людини і природи. На думку філософа, шлях до людського щастя прокладається через самопізнання. Пізнати себе, за Сковородою – пізнати божественне у собі. Теорія самопізнання пов*язувалась з ідеєю суспільно-корисної «сродної» праці, яка полягала в утвердженні прав кожної людини на щастя відповідно до природних здібностей. На думку філософа, головною умовою поліпшення народного життя є поширення освіти, духовне звільнення людини.

Філософська концепція Г. Сковороди ґрунтується на тезі про існування трьох світів: макрокосму — всесвіту, який є вічним; мікрокосму — людини; “символічного” світу Біблії. Практичний досвід, який Г. Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігійних догматів, схоластичних постулатів богословів; він піддав сумніву окремі положення Біблії, хоча й шукав у ній духовне начало.

Г. Сковорода — один із визначних гуманістів свого часу; він був широко обізнаний із творами стародавніх і сучасних філософів, володів латинською, грецькою, польською, німецькою та церковнослов’янською мовами. Творчість Г. Сковороди – перлина барокової української літератури другої половини ХVII ст.. Упродовж 1769 -1779 рр. він написав 30 байок, об*єднаних у збірку «Басні Харьковскія». В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян. Талант Г. Сковороди як поета широко розвивався у віршованих творах, кращі з яких об*єднані у збірці «Сад божественних песней». Тут поет виступає співцем свободи, прославляє «отця вольності» Богдана Хмельницького, висловлює антимонархічні настрої. Багато його поетичних творів та висловлювань набули популярності серед народу, а вірш “Всякому городу нрав і права” став народною піснею.

Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г. Сковороди вплинули на розвиток передової філософської та суспільно-політичної думки України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної української літератури.