25. Культурні здобутки українського козацтва.

Козацтво та його роль у формуванні національної само визначеності української культури.

Вперше козаки згадуються в письмових джерелах кінця 15 століття. Поява козаків відіграла визначну роль в історичній долі України. Козаки були представниками соціального класу вільних людей, які охороняли свою землю та захищали її кордони від турецько-татарської агресії.

Всередині 16 століття козаки створили свою військово-політичну організацію, Запорізьку Січ. Вона мала власну військово-адміністративну систему, засновану на принципах козацької демократії. Козаками було сформовано специфічні політичні інституції, такі як військові ради, Кіш Запорізької Армії та вищі виконавчо-законодавчі органи з відповідними юридичними процедурами.

Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозви-нута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу.

Козацька культура — унікальне і неповторне явище. її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами.

Вагомим чинником зростання чисельності козацтва з другої половини XVI ст. стала Запорозька Січ як форпост боротьби проти татарської агресії, а згодом — центр визвольного руху в Україні. Запорозька громада поповнювалася вихідцями з різних соціальних верств української людності та представниками інших народів. Адекватним її відображенням постало й реєстрове військо, перебуваюче на державній службі. При цьому переважну більшість козаків становили українці. Розширення козацьких рядів супроводжувалося започаткуванням родинних династій майбутньої суспільної еліти — Байбузів, Волевачів, Ворон, Гирь, Голубів, Гордієнків, Дорошенків, Кулаг, Сулим, Федоровичів, Хмельницьких. Перед Національно-визвольною війною кожний четвертий мешканець Центральної України належав до козацтва. В процесі його генези реально постало два прошарки: старшина і рядові козаки. Їх матеріальне, а, відповідно, й суспільне становища, помітно різнилися. Козацька верхівка походила, як правило, з бояр та шляхти, що вплинуло на формування рис її соціального обличчя. До рядового козацтва, основним джерелом прибутків якого було лицарське ремесло, входили не лише нереєстрові, але й городові, приватні козаки, більшість перебуваючих на королівській службі.

У формуванні козацької верстви простежуються три етапи. Перший охоплював час з другої половини XV до 50—60-х років XVI ст., коли на теренах південного прикордоння утворилася окрема група населення з певним видом занять і специфічним способом життя. Другий етап припадає на 70—80-ті роки, протягом яких постановами уряду Речі Посполитої козакам надавалися специфічні права та привілеї. Останні почали поширюватися й на інші контингенти запорожців, які залучалися до участі у військових кампаніях. Це зумовило зародження у суспільній свідомості козацького ідеалу — вільної людини з певними імунітетними правами. Третій етап пов’язаний з боротьбою за відстоювання "вольностей". У ньому чітко простежуються два періоди: з часу повстання під проводом Криштофа Косинського (1591 —1593) до середини 20-х років XVII ст., коли переважали дипломатичні методи; наступний характеризувався серйозними збройними конфліктами з владою. Логічним завершенням останнього стала Національно-визвольна війна. Утвердження пріоритету козацтва у виконавчих структурах Української держави забезпечило йому привілейоване становище в суспільстві.

Формування козацького стану нерозривно пов’язане з відродженням української державності. Демократичні засади суспільних відносин, вироблених в запорозькій громаді, активно поширювалися на волості під час козацьких повстань в кінці XVI — першій половині XVII ст. Таким чином, козацтво перехопило естафету державотворчої функції у представників князівських родин та шляхти. Очоливши національно-визвольний рух, воно зробило значний поступ в еволюції політичної думки українського етносу. Прагнення козацтва здобути автономію в межах Речі Посполитої трансформувалося в ідею створення власної держави, яка реалізувалася в ході Національно-визвольної війни.