14. Проаналізуйте розвиток укр.Образотворчого мистецтва доби бароко

Стиль бароко в українському малярстві позначений національною індивідуальністю, він виявився у виникненні особливих жанрів в образотворчому мистецтві. Тематично живопис залишався релігійним, однак основним змістом його стають гуманістичні ідеї, активніше розвиваються форми монументального настінного розпису, станкового іконопису, портрета. Монументальний живопис можна побачити у дерев'яних храмах а також у мурованих спорудах. Велику роль у розвитку живопису відігравали малярні школи Києво-Печерської лаври. Виняткового розквіту зазнав портретний жанр. Портрет відзначався проник­ненням у внутрішній психологічний світ людини, показував її характер, якості. Особливим жанром образотворчого мистецтва доби бароко був іконопис. Вражають пишністю іконостаси Києво-Михайлів­ського Золотоверхого монастиря і Успенського собору Києво-Печерської лаври, іконостаси Єлецького собору, Троїцької церкви в Чернігові та Преображенської церкви в Сорочинцях. Центром малярства епохи бароко було м. Жовква. Київська граверна школа мала великий вплив на живопис України, Росії, Білорусі. Основоположником української школи граверства був О.Тарасевич. У гравюрі, як і малярстві, в центрі уваги стояла жива людина з її пристрастями та мріями, зображувались архітектурні деталі, що втілювалися в ілюстраціях до книг, виражалась ідея твору. Духовне життя українців у XVIII ст. хоч і зазнавало всіляких утисків з боку держав-колонізаторів, проте залишалося розмаїтим і доволі багатим.

15. Соціалістичний реалізм та його наслідки для укр.Культури

Соціалістичний реалізм -основний художній метод, що використовувався в мистецтві і літературі Радянського Союзу починаючи з 1930-х років, дозволений, або рекомендований, або нав'язуваний державної цензурою, тому і тісно пов'язаний з ідеологією і пропагандою. Утвердження соціалістич­ного реалізму в літературі й мистецтві супроводжу­валося репресіями, внаслідок сталінського терору загинули багато письменників і поетів. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватися до вимог офіційної ідеології та більшовицької практики будівниц­тва соціалізму в країні. Такої самої руїни під гаслами утвердження соціалістичного реалізму зазнав театр: фактична ліквідація «Березоля» і фізичне знищення його творця Л. Курбаса, як і голов­ного драматурга цього театру М. Куліша, заслання кращих акторів. Соціалістичний реалізм мав, щонайменше, два негативні наслідки: по-пер­ше, сприяли формуванню кількох поколінь дена­ціоналізованих бездуховних пристосувань; по-друге, призвели до поширення кон'юнктури в мистецтві, філософії, гуманітарних науках, фронтального зни­щення національних шкіл у мистецтві тощо. Основ­ний наслідок доби — фізичне і духовне знищення найяскравіших представників національної інтелігенції, геноцид українського народу.

16. Національно-культурний рух Галичині в другій половині хіх ст.

На початку 60-х років XIX ст. в Галичині зароджується український національний рух — народовці. Він об'єднував студентів, священників, інтелігентів. Очолив «народовців» Володимир Шашкевич з товаришами. У Львові 8 грудня 1868 р. зусиллями народовців було засновано українське громадське товариство “Просвіта”, що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Найбільш впливовими були часописи «Діло» і «Правда». Було створено Наукове Товариство ім. Т. Шевченка — перший науковий заклад в Наддністрянській Україні. У другій половині 60-х років XIX ст. сформувався інший напрямок - москвофільство. Основною передумовою появи якого була зневіра частини населення західноукраїнських земель у можливість вирішити місцеві проблеми власними силами. Москвофіли не визнавали існування українського народу і його мови, пропагували ідею єдиної, неподільної російської народності від Карпат до Камчатки. Москвофіли змогли видавати свою газету «Слово», мали політичну організацію — Руську Раду. У середині 70-х років XIX ст. в Галичині з’явились радикальна течія. Під впливом М. Драгоманова, такі галицькі громадські і культурні діячі як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші захопилися ідеями соціалізму. Соціалізм для них уособлював усе модерне і європейське в політичному житті України. У 70-80-х роках XIX ст. радикали видавали друком часописи «Громадський друг», «Дзвін», «Світ», вели пропагандистську роботу серед українських селян і робітників. У 1899 р. частина радикалів на чолі з І. Франком та М. Павликом вкупі з народовцями організували Українську національно-демократичну партію (УНДП), яка потім відіграла основну роль в уряді ЗУНР.