5. Охарактеризуйте своєрідність українського бароко.

В історії української культури, як і загалом у Західній Європі, на зміну ренесансу приходить бароко. Ця назва стосується як окремої культурно-історичної доби, так і окремого стилю мистецтва. Хронологічно в Західній Європі ця доба охоплює ХVІІ - середину ХУІІІ ст. В Україні бароко починає розвиватися з другої половини XVII ст. і домінувало як художній стиль до кінця ХVІІІ ст. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.

Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

6. Український літературний модерн.

На зламі століть нова генерація письменників вдавалася водночас і до реалістичних, і до модерністських (новітніх, сучасних) прийомів в описі особистих переживань. Український модернізм був закономірним явищем у розвитку українського письменства. Прикметною його особливістю було те, що на перший план виступала національна проблематика. Прихильники модернізму збагатили літературу психологізмом, зосередженістю на внутрішніх переживаннях та суб’єктивних враженнях героя за мінімуму дій та загальної характеристики тла зображуваних подій. Реальний персонаж часто перетворювався на символ. Заслуга українських модерністів полягала в тому, що вони примусили українську літературу вирватись з кола побутописання, відмовитися від шаблонного патріотизму, звернули увагу на психологію вчинків і таким чином підняти нашу літературу на якісно новий рівень. Першим в українській літературі під гаслами модернізму виступив Микола Вороний (1871-1940). У 1901 р. в «Літературно- науковому віснику» він опублікував відкритий лист програмного характеру, в якому закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур». Перша збірка М. Вороного «Ліричні поезії» вийшла в 1911 р. у Києві. Вірші сповнені музикальністю, свіжістю образів. У наступній збірці «У сяйві мрій» (1913) М. Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя.